Як зазначено у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) – визнання господарським судом неспроможності боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Тобто основною метою ліквідаційної процедури є саме погасити грошові вимоги кредиторів за рахунок майна банкрута у спосіб, визначений Законом, у максимально можливому обсязі. Для досягнення цієї мети ліквідатор наділений дуже широкими повноваженнями.
Так, згідно з ч. 2 ст. 41 Закону ліквідатор з дня свого призначення має право, зокрема, пред’являти до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості, подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, вживає заходів, спрямованих на пошук виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов’язковому зберіганню, продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
Також для досягнення основної мети ліквідаційної процедури згідно з ч. 5 ст. 41 Закону під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційної масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника – юридичної особи або інших осіб, у разі недостатності майна боржника, може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.
При виконанні своїх обов’язків згідно з п. 8 ч. 1 ст. 98 Закону ліквідатор має право зокрема, надсилати органам внутрішніх справ чи органам прокурати повідомлення про факти порушення законності, виявленні в діяльності працівників підприємств та організацій, що містять ознаки дії (бездіяльності) переслідуваної у кримінальному чи адміністративному порядку.
Дуже важливо, що для виконання цих поставлених Законом цілей, згідно з ч. 3 ст. 98 під час реалізації своїх прав та обов’язків арбітражний керуючий зобов’язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов’язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство, а також згідно з п. 1 ст. 99 Закону він є незалежним.
Передусім, він є незалежним від засновників та колишніх керівників підприємства банкрута, що прямо передбачено абзацом 6 ч. 1 ст. 1 Закону.
Розділом 7 врегульовано банкрутство окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема підприємств, що ліквідуються власником згідно зі ст. 95 Закону.
Згідно з п. 36.7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 р. № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порушення провадження у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником, здійснюється у підготовчому засіданні суду за результатами перевірки судом дотримання заявником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до цивільного та господарського законодавства та вимог ч. 4 ст. 11 Закону щодо наявності майна, достатнього для покриття судових витрат.
Вирішення питання щодо визнання банкрутом такого боржника та призначення ліквідатора повинно здійснюватися в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі, в якому судом перевіряється поданий ліквідаційний баланс боржника та з’ясовується факт недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів.
Ліквідатором боржника, що ліквідується власником, може бути голова ліквідаційної комісії або арбітражний керуючий, який призначається в порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна, тобто кандидатура арбітражного керуючого на призначення ліквідатором визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство (ч. 2 ст. 95 Закону).
Призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором боржника, що ліквідується ласником, здійснюється господарським судом у виняткових випадках (залежно від конкретних обставин справи), оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) підпадає під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника і відповідно до ч. 6 ст.95 Закону несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.
На жаль, Вищий господарський суд України чітко не роз’яснив, що це за виняткові випадки мають бути, щоб суд нехтував правами кредиторів на незалежний та неупереджений пошук активів боржника та його продаж, призначаючи ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії, який не має статусу арбітражного керуючого, не зобов’язаний надавати суду заяву на участь у справі згідно зі ст. 114 Закону, та як слід може бути ставлеником засновників чи органом управління боржника.
Нечіткість роз’яснення, що таке виняткові випадки, сприяють, на нашу думку, появі незрозумілих рішень судів. Це підтверджується прикладами з практики.
Так, ухвалою Господарського суду АР Крим по справі № 901/376/14 від 29 січня 2014 р. прийнята заява боржника – ВАТ «Будмеханізація» про порушення справи про банкрутство у порядку ст. 95 Закону зобов’язано арбітражного керуючого, який був вибраний автоматичною системою з відбору кандидатів, надати заяву на участь у справі, призначена дата підготовчого засідання, а ухвалою Господарського суду АР Крим від 11 лютого 2014 р. по цій справі порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Будмеханізація», призначено ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії, який не має статусу арбітражного керуючого.
В обґрунтування такого рішення суд зазначив, що арбітражний керуючий, який був вибраний автоматичною системою з відбору кандидатів та надав заяву на участь в справі, мешкає в іншому населеному пункті, за межами м. Ялти (у цьому випадку – ц м. Севастополь), то це нібито може ускладнити проведення дій, пов’язаних з ліквідацією, та призвести до зайвих витрат кредиторів, хоча відбір арбітражного керуючого згідно з абзацами 1 і 2 п. 4.1 Положення про автоматизовану систему з відбору кандидатів на призначення у справах про банкрутство відбувається за принципом територіальності, тобто до призначення у справі пропонується арбітражний керуючий, зареєстрований в апеляційному окрузі, до складу якого входить місцевий господарський суд (у цьому випадку – це Севастопольський апеляційний суд, до складу якого входить Господарський суд АР Крим).
Такий висновок місцевого господарського суду, на перший погляд, є дивним, однак він відповідає ч. 2 ст. 95 Закону, якою передбачено, що вибір між арбітражним керуючим чи головою ліквідаційної комісії, який не має статусу арбітражного керуючого, повністю віддано на розсуд судді.
На нашу думку, норма, яка закладена законодавцем, а саме можливість згідно з ч. 2 ст. 95 Закону призначати ліквідатором банкрута голову ліквідаційної комісії, який не має статусу арбітражного керуючого, суперечить головній меті Закону: введення зовнішнього, професійного, незалежного управління банкрутом у зв’язку з тим, що засновник підприємства або органи його управління своїми непрофесійними, а іноді злочинними діями, довели підприємство до банкрутства та можливо, приховують майно підприємство від кредиторів.
Як може заінтересована особа стосовно боржника неупереджено роботи пошук активів боржника та його продаж, подавати до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, пред’являти до третіх осіб вимоги щодо повернення банкрутом сум дебіторської заборгованості, надсилати органам внутрішніх справ чи органам прокуратури повідомлення про факти порушення законності, виявлені в діяльності працівників підприємств та організацій, що містять ознаки дії (бездіяльності), переслідуваної у кримінальному чи адміністративному порядку, пред’являти до засновників та інших осіб субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника? Адже самому собі висувати претензію неможливо.
Тому, на нашу думку, для збереження цілісності статей Закону, головною метою якого є введення зовнішнього, професійного, незалежного управління банкрутом у процедурі ліквідації, в інтересах передусім кредиторів, необхідно прибрати з ч. 2 ст. 95 Закону норму про можливість призначення ліквідатором банкрута голови комісії, який не має статусу арбітражного керуючого.
Комментариев нет:
Отправить комментарий