Как дорого обходятся клиентам ошибки нотариуса

От технических ошибок нотариус, как и любой другой человек, не застрахован. Между тем, его банальная техническая ошибка может дорого обойтись клиенту. Как быть, если она все же была допущена? Какие есть способы исправления таких ошибок?

Сразу отметим, что в своей деятельности нотариус пользуется многими нормативными актами, но прежде всего его действия регулируют «Правила ведения нотариального делопроизводства» (далее — Правила), утвержденные приказом Министерства юстиции Украины №3253/5 от 22.12.2010 года. Этот документ можно отнести к разряду «настольных» для нотариусов Украины, но проблеме ошибок в нем уделено не так много внимания.

Тексты нотариально удостоверенных сделок, удостоверяемых копий (фотокопий) документов и выписок из них, переводов и заявлений должны быть написаны ясно и четко. Это не просто требование — это законодательное требование, прописанное в означенных выше Правилах.

Там же сказано, что даты, касающиеся содержания удостоверяемых сделок, хотя бы один раз должны быть обозначены словами, а наименования юридических лиц — без сокращений и с указанием их местонахождения и кода налогоплательщика по ЕГРПОУ или налогового номера. В необходимых случаях указываются также номера счетов юридических лиц в банках.
Однако, практика показывает, что есть случаи, входящие в так называемую «группу риска».

Прежде всего, это люди с редкими именами и фамилиями. Опасность подстерегает также граждан, чьи имена пишутся непривычно, например, в переводе на украинский язык. В данном случае советы юриста однозначны: перед тем, как подписывать документ, а лучше перед заверением нотариуса, прочитайте его внимательно. Помните, что разночтения между паспортом и нотариальным документом недопустимы.

Законодательство отмечает, что в случае допущения ошибки в тексте нотариально оформляемого документа, который не нуждается в подписи лица, обратившегося за совершением нотариального действия (свидетельства, выданного нотариусом, копии или дубликата документа и т.п.), внесение дописок или исправлений к тексту документа осуществляется по заявлению этого лица, которое, кстати, зарегистрировано в журнале регистрации входящих документов. Исправление такой ошибки оговаривается нотариусом, который совершал нотариальное действие, после удостоверительной надписи с указанием даты и проставлением своей подписи и печати на такой оговорке. При этом все исправления должны быть сделаны таким образом, чтобы можно было прочитать как исправленное, так и ошибочно написанное, а затем зачеркнутое.

«Удостоверительная надпись должна быть написана ясно, четко, грамотно, без подчисток. Дописки или исправления, сделанные в тексте удостоверительной надписи, оговариваются нотариусом, который совершал нотариальное действие, после удостоверительной надписи и скрепляются его подписью и печатью с указанием даты», — говорится в п. 6.16 гл. VI «Составление и оформление нотариальных документов» Правил.

Хочется отметить, что во всех случаях, когда ошибка произошла по вине нотариуса, исправления вносятся бесплатно для клиента.

Источнки: sud

Как вести себя во время допроса, рекомендации адвоката

Адвокат рассказал, что делать, если Вас вызвали на допрос.
Допрос как следственное действие может проходить в кабинете следователя, в Вашем доме, а также в любом другом помещении. Вы имеете право требовать вызов на допрос в надлежащий способ: следователь обязан предупредить о его проведения за три дня.

Вы, как лицо, которое вызывают на допрос, имеете процессуальный статус: свидетель, подозреваемый. Поэтому обязательно уточните свой статус — это даст Вам понимание того, с чем предстоит иметь дело. Также будет проще решить, насколько на допросе нужен адвокат. Ведь независимо от процессуального статуса, Вы имеете на него право: можете консультироваться, задавать вопросы адвокату для того, чтобы четко понимать: те ответы, которые Вы даете, не навредят действующей ситуации.

Перед началом допроса не передавайте в руки следователю документы, подтверждающие Вашу личность — это даст ему возможность удерживать документы и шантажировать Вас на предмет дачи тех или иных показаний, которые будут интересны следователю. Также он не имеет права проводить ксерокопию документов, а обязан лишь установить Вашу личность, осмотрев паспорт.

Допрос бывает двух типов: под запись и собственноручно.
Допрос под запись означает, что Вы ведете беседу со следователем, который фиксирует ответы в протоколе. Но очень часто после такого допроса возникает конфликт между его участниками на предмет того, правильно ли последний интерпретировал слова допрашиваемого.

Поэтому, во избежание проблем, адвокаты рекомендуют давать показания собственноручно. Это значит, что следователь письменно записывает вопрос на протоколе допроса, а Вы письменно даете ответ. Это минимизирует риски конфликта и приводит допрос в нормальное процессуальное русло.

Очень часто следователь пытается проводить видеофиксацию допроса, что вызывает стрессовое состояние у лица, которого допрашивают. Поэтому лучше давать показания собственноручно.

Допрос может длиться не более восьми часов, с перерывами каждые два часа. По его окончанию перепроверьте протокол допроса. Если у Вас есть возражения или замечания к действиям следователя, то обязательно об этом укажите.

Источнки: sud

Надання в оренду частини приміщень: чи подавати форму №20-ОПП?

Чи потрібно подавати госпсуб'єкту – власнику нерухомого майна повідомлення за ф. № 20-ОПП у разі надання в оренду частини приміщень (окремих кімнат, офісів, квадратних метрів)? Консультує ДФС.

ДФС в інформаційно-довідковому ресурсу "ЗІР" (підкатегорія 119.11) зазначила, що у разі надання в оренду об’єкта нерухомого майна або його частини повідомлення за ф. №20-ОПП подається до контролюючих органів як власником нерухомого майна – орендодавцем, так і орендарем.

При цьому потрібно враховувати такі особливості.
Якщо орендодавець здає в оренду однотипні об’єкти оподаткування (окремі кімнати, офіси, квадратні метри), які розташовані за одним місцезнаходженням, то слід дотримуватися принципу «укрупнення інформації» про об’єкти оподаткування та відображати їх у вигляді одного об’єкта оподаткування. Якщо однотипні об’єкти оподаткування розташовані за різним місцезнаходженням, то їх необхідно показувати окремо.

Також суб’єкт господарювання, який здає в оренду приміщення, у повідомленні за ф. № 20-ОПП зазначає фактичний стан об’єкта оподаткування на момент заповнення повідомлення за ф. № 20-ОПП. Якщо все приміщення здається в оренду, тоді в графі «стан об’єкта оподаткування» зазначається «здається в оренду».

Якщо платник податків орендує приміщення або його частину, тоді в графі «стан об’єкта оподаткування» повідомлення за ф. № 20-ОПП зазначається «орендується».

Водночас, якщо за одним місцезнаходження є декілька однакових типів об’єктів, у яких відсутнє найменування, тоді орендар у повідомленні за ф. № 20-ОПП зазначає інвентарний номер об’єкта оподаткування, зазначений в договорі оренди.

Отже суб’єкт господарювання – власник нерухомого майна у разі надання в оренду частини приміщень (окремих кімнат, офісів, квадратних метрів), які розташовані за одним місцезнаходженням, у повідомленні за ф. № 20-ОПП відображає їх у вигляді одного об’єкта оподаткування.

Якщо однотипні об’єкти оподаткування розташовані за різним місцезнаходженням, то їх необхідно показувати як окремі об’єкти оподаткування.

Джерело: dtkt

Затримка реєстрації податкових накладних через непідписання договору про визнання електронних документів ДФС: оскаржуємо штрафи

До підприємства застосовано штраф за затримку реєстрації податкових накладних в ЄРПН. Проте причиною стало непідписання податківцями протягом тривалого часу договору про визнання електронних документів. Розглянемо позицію суду з цього приводу.

Ситуація: ДПІ на підставі акта перевірки своєчасності реєстрації податкових накладних у ЄРПН було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Н", яким до підприємства застосовано штраф в розмірі 59555,48 грн за затримку реєстрації ПН/РК від 31 до 60 календарних днів у розмірі 30 % від суми ПДВ.

Підприємство (позивач), не погоджуючись із цим рішенням, звернулося до суду. Власні доводи мотивували тим, що затримка реєстрації ПН відбулася з вини податкового органу, а не підприємства. Адже ДФС за відсутності будь-яких законних підстав протягом тривалого часу не підписувала договір про визнання електронних документів. Це блокувало роботу підприємства та призвело до затримки реєстрації накладних у ЄРПН.
 Позиція Київського апеляційного адміністративного суду (Постанова від 26.01.2017 р. у справі №826/9114/16)

З матеріалів справи було встановлено, між ДПІ та підприємством було укладено договір про визнання електронних документів. Проте у зв'язку зі зміною керівника виникла необхідність в укладенні нового договору.

Позивач (підприємство), керуючись положеннями Інструкції №233 та інформацією з офіційного веб-сайту ДФСУ, скористався цією можливістю та направив електронною поштою на адресу ДПІ договір про визнання електронних документів. Матеріалами справи підтверджується, що на центральному рівні договір  про визнання електронних документів прийнятий цього ж дня, про що свідчить квитанція №1. А от квитанція №2 про прийняття або відхилення договору на адресу підприємства не надійшла.

Отже податківці, отримавши примірник договору фактично не прийняли жодного рішення щодо його укладення, або відмови в укладенні, або направлення на доопрацювання.

У своїх запереченнях контролери зазначили, що отримавши від позивача договір про визнання електронних документів в електронному вигляді підприємство було повідомлено про необхідність подання договору в паперовому вигляді у зв'язку з некоректним відображенням прізвища керівника. І лише після надання такого, його було підписано відповідачем. Проте надати жодних доказів на підтвердження цих обставин податківці не змогли.

Таким чином, суд постановив: порушення позивачем строку реєстрації ПН у ЄРПН сталося не з вини платника податків, а через бездіяльність контролюючого органу, який за відсутності будь-якого обґрунтування впродовж тривалого періоду часу не вчиняв жодних дій щодо укладення або відмови в укладенні із позивачем Договору  про визнання електронних документів. За таких обставин застосування до позивача оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій не може бути визнане законним. Відповідно оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як протиправне.

Джерело: dtkt

Скасування печатки – продовження історії: прийнято за основу законопроект

Верховна Рада прийняла за основу законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізособами-підприємцями.
Верховна Рада прийняла в першому читанні ще один важливий законопроект -  №4194.

Цим законопроектом пропонується внести зміни до деяких законів, якими передбачається обов’язок використання печатки у діяльності суб’єктів господарювання.

Необхідність цих змін підкреслюють й автори законопроекту у пояснювальній записці. Вони нагадують, що Законом №1206-VII було впроваджено перехід від обов’язкового до добровільного використання печаток юридичними особами. Зазначений перехід було оформлено ст. 58-1 ГКУ та ст. 207 ЦКУ. Докладно про це у новині.

Але, як зазначають законотворці, цього було недостатньо. Адже поза межами правового

регулювання залишились такі питання:

яким є юридичне значення відбитку печатки та наслідки непроставлення відбитку печатки;

яким чином суб’єкти господарювання можуть або ж повинні дізнаватися про те, чи обов’язковим є використання печатки їх контрагентом;

яким є режим використання печатки поза межами цивільно-правових відносин.

Крім того, існує ціла низка законів, які, незважаючи на загальне правило про добровільність використання печаток, роблять відбиток печатки обов’язковим реквізитом документів. Ряд законодавчих актів визнають відбиток печатки обов’язковим реквізитом документу залежно від того, чи є у суб’єкта господарювання печатка, а не від того, чи прийняв такий госпсуб’єкт рішення використовувати печатку.

Більш того, КУпАП все ще містить адміністративну відповідальність за «порушення правил виготовлення та порядку обліку і зберігання печаток та штампів, а так само виготовлення, ввезення, реалізація та використання самонабірних печаток» (ст. 189-2), незважаючи на те, що вказаних правил не існує, як не існує і заборони на операції з самонабірними печатками.

Ця ситуація призвела до того, що печатки продовжують бути фактично обов’язковим реквізитом кожної юридичної особи. При цьому ризики та невизначеність, пов’язана з режимом використання печаток, лише зросла. Тому цим законопроектом депутати намагаються зазначені проблеми вирішити.

Які зміни вносяться законопроектом?
До КУпАП - зміни радикальні:

1) буде виключено ст. 189-2 КУпАП;

2) з’явиться окремий вид адміністративної відповідальності за вимагання посадовими особами контролюючих органів проставляння відбитку печатки на документі.

Будуть внесені відповідні зміни і до інших Кодексів.

Так, печатка зникне з довіреності на представництво сторін і третіх осіб (зміни до ст. 28 ГПКУ). Із вимог щодо письмової форми правочину буде виключено норму щодо обов’язковості скріплення правочину печаткою, яку наразі визначають за письмовою домовленістю сторін.

Не залишиться без змін й ст. 58-1 ГКУ щодо порядку використання печатки, який деталізують. Зокрема, уточнюється, що:

- незалежно від того, чи використовує госпсуб’єкт печатку у своїй діяльності, відбиток печатки не може бути обов’язковим реквізитом будь-якого документу, який подається від імені суб’єкта господарювання органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

- органам державної влади та місцевого самоврядування забороняється вимагати наявності відбитку печатки суб’єкта господарювання на документах, які їм подаються, або не приймати вказані документи у зв’язку з відсутністю відбитка печатки, якщо інше не встановлено законом;

- відсутність відбитку печатки на документі (угоді, правочині) не може бути підставою для визнання його недійсним (неукладеним, невчиненим);

- якщо законом прямо не встановлено інше, копія документа, який на виконання вимог законодавства подається госпсуб’єктом органу державної влади або місцевого самоврядування, вважається засвідченою, якщо на ній проставлено підпис уповноваженої особи такого СГ або особистий підпис підприємця. Орган державної влади або місцевого самоврядування не має права вимагати нотаріального засвідчення правильності копії документа, якщо така вимога не встановлена законом.

Пропонується також внести зміни й у інші норми законодавства, в яких на сьогодні зазначено вимогу проставляння печатки або про завіряння документів печаткою.

Так, у разі прийняття цього законопроекту зникне обов’язок завіряння печаткою квитанцій прибуткового касового ордеру (далі – ПКО). Відповідні зміни будуть внесено у ст. 9 та 17 Закону про РРО щодо відповідальності за невидачу відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою (за наявності) у встановленому порядку. 

Зникне необхідність скріпляти підписи печаткою і у векселях. Відповідні зміни вносяться до Закону про векселі. 

У разі прийняття цього Закону, він набере чинності через три місяці після його опублікування. Крім того, ще  протягом трьох місяців після набрання чинності КМУ буде контролювати внесення змін до підзаконних нормативних актів – наказів, положень та порядків (зокрема, Положення №637 та Положення №88), у яких містяться вимоги щодо застосування суб’єктами господарювання печаток.

Джерело: dtkt

Нові правила відшкодування ПДВ

З 1 квітня 2017 року набере чинність Постанова Кабінету Міністрів України (надалі – Мінфін) від 25 січня 2017 року № 26, якою затверджується новий Порядок ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (надалі – Реєстр).

Адміністратором вищезазначеного Реєстру буде Міністерство фінансів України, а сам Реєстр планується, що буде формуватися автоматично на підставі інформації з баз даних ДФС України та Держказначейства.

Заява про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ (надалі – Заява), яка подається у формі додатка 4 (Д4) до податкової декларації з ПДВ, протягом операційного дня її отримання із бази даних ДФС України буде автоматично вноситися до Реєстру у хронологічному порядку її надходження. Так, за поданою Заявою в Реєстрі буде відображатися інформація щодо найменування платника ПДВ; його індивідуального податкового номеру; дати подання такої Заяви у складі податкової декларації; номера податкової декларації; суми ПДВ, яка заявлена платником до бюджетного відшкодування; а також реквізитів банківського рахунка платника ПДВ для перерахування бюджетного відшкодування; реквізитів бюджетних рахунків для перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Якщо ж платником ПДВ в подальшому будуть внесені зміни до додатку 4 (Д4) податкової декларації з ПДВ, то такі зміни теж відповідно відображатимуться у Реєстрі протягом операційного дня отримання уточнюючого розрахунку.

Крім того, із бази даних ДФС у Реєстрі буде відображатися інформація щодо: дати надсилання платнику ПДВ повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або уточнюючого розрахунку; суми ПДВ, заявленого до бюджетного відшкодування, зменшену на суму податкового боргу; дати початку та закінчення проведення перевірки, з обов’язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна); дати складення та вручення платнику ПДВ акта перевірки; дати та номера податкового повідомлення-рішення (надалі – ППР) та неузгодженої фіскальними органами суми бюджетного відшкодування; дати початку і закінчення оскарження ППР, а також оскаржуваної суми ПДВ; та реквізитів бюджетного рахунка, з якого здійснюється бюджетне відшкодування.

Також у Реєстрі на наступний робочий день після виникнення такого випадку відображатиметься узгоджена сума бюджетного відшкодування та дата її узгодження, що з 01 січня 2017 року, відповідно до пунктів 200.12 та 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (далі – ПК України), є підставою для перераховування Держказначейством цієї суми на поточний банківський рахунок платника або у рахунок сплати грошових зобов’язань чи погашення податкового боргу з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюватиметься у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення заяв до Реєстру, а інформація щодо дати і суми повернутого ПДВ відображатиметься Держказначейством України у Реєстрі.

Якщо ж бюджетне відшкодування буде здійснюватися за рішенням суду, то у Реєстрі також вказуватимуться дата і номер такого судового рішення.

Дані, зазначені в Реєстрі (крім інформації щодо банківських рахунків платників ПДВ) підлягатимуть щоденному оприлюдненню на офіційному веб-сайті Мінфіну, за винятком вихідних, святкових та неробочих днів.

Отже, як бачимо, положення вищезазначеного Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повністю відповідають нормам статті 200 ПК України.

Одночасно, із вступом в силу нового Порядку, затвердженого Наказом Мінфіну від 25 січня 2017 року № 26, втратять чинність постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2016 року № 68 «Про затвердження Порядку ведення реєстрів заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість» та від 17 січня 2011 року № 39 «Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість».

Крім того, пунктом 2 Наказу Мінфіну від 25 січня 2017 року № 26 установлено, що до 01 квітня 2017 року Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування здійснюватиметься у порядку, що діяв до 1 січня 2017 року.

Водночас, з 1 січня 2017 року вступили в силу зміни до статті 200 ПК України, що встановлюють нові правила здійснення бюджетного відшкодування. А тому застосування діючих до 01 квітня 2017 року підзаконних нормативних актів (тобто постанови КМУ від 22 лютого 2016 року № 68 та від 17 січня 2011 року № 39) можливе лише в тій частині, яка не суперечить статті 200 ПК України.

Джерело: buhgalter911

Иностранным инвесторам упростят получение вида на жительство

Народные депутаты собираются упростить процедуры выдачи разрешений на применение труда иностранцев и видов на жительство в Украине. Таким образом предполагается привлечь иностранных менеджеров и иностранных квалифицированных работников.

Предлагается:

- предоставить право иностранным инвесторам учредителям / участникам или бенефициарным владельцам украинских компаний получать вид на жительство в Украине, если размер их доли в уставном капитале составляет не менее 100 тыс. евро;

- разрешить работу иностранцев на условиях совместительства и совмещения должностей (отметим, работодатели уже получили право на применение труда иностранного специалиста по совместительству);

- отменить отчет о спросе на рабочую силу, а вместо этого ввести минимальную зарплату для иностранцев - 10 МЗП для бизнеса, 5 - для общественных и благотворительных организаций, учебных заведений и тому подобное;

- вдвое сократить перечень документов для оформления разрешения на применение труда иностранцев;

- увеличить срок действия этого разрешения - от 1 года до трех лет для отдельных категорий.

Относительно иностранных инвесторов-учредителей бизнеса, которые не трудоустроены в Украине, однако находятся здесь для контроля над предприятием, предложено:

- получение вида на временное трудоустройство (ранее это не было предусмотрено, и они могли находиться в Украине не более 90 дней в течение 180-дневного периода);

- сократить сроки на получение этого вида с 15 до 5 календарных дней

- унифицировать платежи и усовершенствовать процедуру подачи документов.

Які суми не включаються до доходу юрособи-"єдинника"

ДФС у Закарпатській області зазначають, що відповідно до п. 292.11 ПКУ до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються:

1) суми ПДВ;

2) суми коштів, отриманих за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами платника єдиного податку;

3) суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів;

4) суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм;

5) суми коштів (аванс, передоплата), що повертаються покупцю товару (робіт, послуг) - платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товару (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів;

6) суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, встановлених ПКУ, вартість яких була включена до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств;

7) суми ПДВ, що надійшли у вартості товарів (виконаних робіт, наданих послуг), відвантажених (поставлених) у період сплати інших податків і зборів, встановлених ПКУ;

8) суми коштів та вартість майна, внесені засновниками або учасниками платника єдиного податку до статутного капіталу такого платника;

9) суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, встановлених ПКУ, та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що повертаються платнику єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів;

10) дивіденди, отримані платником єдиного податку - юридичною особою від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному ПКУ.

Статтею 41 Кодексу законів про працю України (КЗпП) визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з керівником підприємства усіх форм власності (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, за умов одноразового грубого порушення трудових обов'язків.

Керівник може називатися директором, генеральним директором, ректором, керуючим, головою правління, начальником тощо. Керівника звільняє з роботи сам власник підприємства (установи, організації, закладу) або орган, уповноважений управляти майном.

При вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Порушення трудових обов’язків із прямим умислом може бути підставою для звільнення й у разі відсутності суттєвих наслідків, а значні негативні наслідки можуть бути підставою для кваліфікації порушення як грубого навіть через необережну вину.

Звільнення за пунктом 1 ст. 41 КЗпП є дисциплінарним стягненням і має проводитись із додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень згідно з чинним законодавством (обмежені строки застосування, обов’язкове письмове пояснення, ознайомлення з наказом (розпорядженням) під підпис).

Факт порушення (виявлення проступку), як правило, фіксується у відповідному акті, який складає або власник.

В обґрунтування своєї позиції суд послався на статтю 45 Конституції України, яка закріплює право кожного, хто працює, на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці (стаття 2 КЗпП України).

Відповідно до статті 52 КЗпП України для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Згідно зі статтею 71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до статті 45 КЗпП на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Юридические советы: что необходимо знать при оформлении депозитов

На какие подводные камни можно попасть при оформлении депозита?
Оформление депозита имеет меньше рисков, чем кредит, но все же они есть.

Прежде всего, банки завлекают клиента плавающими ставками. На билбордах мы часто видим рекламу с большой, выше среднерыночной ставкой депозита, но, придя в банк и узнав подробности, оказывается, что данная ставка будет лишь один месяц и то в конце срока. А первый месяц, скорее всего, она будет намного меньшей.

Поэтому считайте эффективную ставку, т.е. тот процент, который Вам будут насчитывать на весь период вклада. Сразу интересуйтесь, какой будет ставка в случае досрочного снятия средств. Обычно в таком случае она уменьшается до 1% или даже 0,5%.

Если понимаете, что в скором времени деньги Вам понадобятся, то лучше открывать универсальные счета или оформлять депозиты с частичным снятием. Но и в этом случае нужно очень внимательно читать договор, чтобы избежать подвоха.

Банки не вечные, поэтому перестрахуйтесь. Лучше класть на депозит не больше 200 тыс. грн. Именно эта сумма является максимальной, которую в случае чего Вам сможет вернуть государство. Для этого при оформлении депозита удостоверьтесь, что банк является участником Фонда гарантирования вкладов физических лиц. Но помните, что вклады в золоте под компенсацию Фонда не попадают.

Планові перевірки підприємців у 2017 році

З’ясуймо, чи може підприємець не допустити до перевірки за відсутності графіка перевірок на сайті ДФС.

Ситуація: Підприємець на загальній формі оподаткування отримала повідомлення на перевірку від ГУ ДФС області з 20 лютого 2017 р.

Наказ підписано начальником ГУ ДФС, а виконання наказу покладено на його заступника. У наказі сказано, що перевірка призначена згідно з планом-графіком на перший квартал 2017 року. Остання перевірка була в 2015 році за 2014 рік.

Як визначити статус перевіряльників — хто має підписати направлення?
Немає уніфікованого акта про результати перевірки. Графіка перевірок ГУ ДФС на сайті також немає — ні на перший квартал, ні на перше півріччя 2017 року.
Чи правомірна перевірка та чи можна не допускати до неї?

Останні зміни щодо проведення перевірок — без ДПI?
Фактично маємо першу ластівку з питань оформлення та призначення планових перевірок ФОП. Спробуймо з'ясувати, як платник податків має читати документи, що надаються (надсилаються) фіскальним органом до початку перевірки.

Почнімо з роз'яснень ДФСУ щодо організації контрольно-перевірочної роботи фіскальними органами в нових умовах.

ДФСУ в листі від 17.01.2017 р. №1005/7/99-99-14-03-03-17 зазначила, що через внесені зміни Законом №1797 до ПКУ визначено перелік функцій ДПI лише у межах сервісного обслуговування платників податків, а функцію контрольно-перевірочної роботи закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівня.

Отже, з 01.01.2017 р. організацію та проведення документальних і фактичних перевірок може бути здійснено (в т. ч. видано наказ про проведення, оформлено направлення (посвідчення), складено акт (довідку) та податкові повідомлення-рішення, вимоги (рішення) зі сплати ЄСВ, за їх результатами) лише зазначеними вище органами.

Але це не означає, що всіх працівників ДПI взагалі усунено від перевірок. Так, у цьому самому листі ДФСУ пояснює таке. Стосовно проведення перевірок працівниками структурних підрозділів аудиту ДПI, в яких реорганізація та переведення посадових осіб до обласного апарату не завершилися, то звертаємо увагу, що при організації перевірок доцільно керуватися пп. 1.2.1.2 та 1.2.1.3 Методрекомендацій №22 у частині порядку залучення таких посадових осіб до проведення перевірок.

Отже, що маємо на сьогодні: ДПI самостійно не призначає та не проводить документальних та фактичних перевірок. Але працівники ДПI, в яких не закінчилася реорганізація, можуть брати участь у перевірці у складі перевіряльників.

Тепер логічне запитання: як платник податків має визначити, яким чином вони залучені, — їх має бути вписано до направлення на перевірку? Скористаймося порадами ДФСУ, наданими у вищезазначеному листі.

Так, відповідно до пп. 1.2.1.3 Методрекомендацій №22, рішення про проведення документальної планової перевірки приймає керівник органу ДФС із зазначенням найменування органу ДФС, який прийняв рішення, та дати рішення, найменування та реквізитів суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться, мети, виду перевірки, періоду діяльності, який буде перевірятися, підстав для проведення перевірки, дати початку та тривалості перевірки тощо, яке з урахуванням вимог ПКУ оформлюється наказом, який підписується керівником або його заступником та скріплюється печаткою територіальних органів ДФС в областях, м. Києві, регіонального підрозділу Центрального офісу — для проведення документальних планових перевірок платників податків із залученням працівників органів ДФС відповідного регіону.

I до проведення документальних планових перевірок платників податків, що проводяться за рішенням керівника органу ДФС, на обліку в якому перебувають такі платники податків, працівники органів ДФС цього регіону можуть залучатися за письмовим дозволом (погодженням) керівника територіального органу ДФС в областях, м. Києві.
Враховуючи вищенаведене, можна дійти таких висновків:

1) оскільки в наказі на перевірку визначено особу, на яку покладено контроль за виконанням цього наказу, то, певно, ця особа — заступник начальника ГУ ДФС області — і буде підписувати направлення на перевірку посадових осіб ГУ ДФС області з її печаткою;

2) якщо до такої перевірки буде залучатися працівник ДПI (чи ОДПI), то, як каже пп. 1.2.1.3 Методрекомендації №22, — лише за письмовим дозволом (погодженням) керівника ГУ ДФС області.

Проте ми не впевнені, що разом із направленням на перевірку посадова особа ДПI (чи ОДПI) принесе такий письмовий дозвіл (погодження). Адже недопуск до перевірки відповідно до п. 81.1 ПКУ є можливим за непред'явлення копії наказу, направлення та посвідчення посадової особи органу ДФС — про якісь там погодження чи дозвіл ані слова.

План-графік перевірок — на сайті ДПI чи ГУ ДФС області?
Згідно зі змінами, внесеними до п. 77.1 ПКУ, план-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті ДФС до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Але ця норма діє лише з 01.01.2017 р., тож ГУ ДФС, попри зазначення про наявність такого плану перевірок на перший квартал 2017 року, фізично цього зробити не змогло.

Фактично, судячи з роз'яснення у ЗIР (підкатегорія 136.01), ця норма запрацює для 2018 року: на офіційному веб-порталі ДФС план-графік документальних планових перевірок на 2018 рік буде оприлюднено до 25 грудня 2017 року.

I тут постає запитання: якщо у 2016 році ще були права контролю у ДПI, яка, скажімо, оприлюднила графік таких перевірок, то чи може цей графік використовуватися ГУ ДФС області? На це запитання наразі відповіді немає, — як і немає самих планів-графіків на веб-сайтах органів ДФС.

Про оприлюднення інформації про здійснення планового заходу в Iнтегрованій автоматизованій системі йдеться й у ч. 1 ст. 5 Закону про держнагляд. I хоча ця вимога поширюється і на органи ДФС, проте наразі не може застосовуватися за відсутності цієї системи, де мали б оприлюднювати свої контрольні заходи всі контролюючі органи. Тому наразі план-графік має оприлюднюватися на власному веб-сайті кожним контролюючим органом окремо.

Попри очевидне порушення закону, відсутність плану-графіка не дає права на недопуск до перевірки відповідно до ПКУ.

Штатний розпис на підприємстві: коротко про головне від Держпраці

Яка необхідність складання штатного розпису на підприємствах різних форм власності? Розповідають фахівці Держпраці.

Законодавством не передбачено єдиних стандартів штатного розпису, тому він може мати довільну форму (окрім бюджетних установ та організацій, які складають документ за формою відповідно до Наказу Мінфіну від 28.01.2002 р. № 57).

Одним із законодавчих документів, в якому згадується штатний розпис є Господарський кодекс України. Зокрема ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Тобто підприємства та інші суб’єкти господарювання недержавної форми власності, та ті, в яких наявність штатного розпису не врегульовано чинним законодавством, вправі самостійно вирішувати питання щодо того, які посади займатимуть майбутні працівники, скільки необхідно робітників і яким буде розмір їхньої заробітної плати.

Держпраці зауважує, що з 01.01.2017 р., відповідно до Закону «Про державний бюджет на 2017 рік» та ст. 96 КЗпП, визначено, що мінімальна тарифна ставка (посадовий оклад) встановлюється на рівні прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Тому, при проведенні перевірок слід звертати увагу на дотримання суб’єктами господарювання цієї норми.

Мінпраці у своєму листі від 27.06.2007 р. №162/06/187-07 зазначає, що всі підприємства в Україні зобов’язані мати штатний розпис, оформлений відповідним чином.

Отже, зазначений документ є обов’язковим, навіть якщо на підприємстві працює одна людина, наприклад керівник.

Штатний розпис затверджується на початку діяльності підприємства. Розроблення штатного розпису має здійснюватися з урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема, Закону «Про оплату праці», Інструкції №58, Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010, випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

З часом, за необхідності, створюється новий штатний розпис, або вносяться зміни до існуючого, зокрема у випадку введення нових штатних одиниць, зміни розміру заробітної плати або істотних умов роботи (систем і розмірів оплати праці, розрядів і найменувань посад тощо).

Після внесення змін видається наказ, який має містити обґрунтування цих нововведень і їх формулювання. У разі структурної перебудови підприємства видається наказ про затвердження нового штатного розпису і скасування чинного. В інших випадках наказом вносяться зміни без перезатвердження чинного документа.

Кількість і періодичність змін штатного розпису протягом року не обмежується. Але робити це щомісяця недоцільно, тому при складанні документа на початку року бажано враховувати перспективи розвитку підприємства.

Дата виведення посад (скорочення) або дата затвердження штатного розпису з урахуванням змін структури підприємства, наприклад, у зв’язку з реорганізацією (внесення змін до раніше визначених умов праці), мають бути такими, щоб підприємство, як цього вимагає ст. 49-2 КЗпП, мало змогу не пізніше ніж за два місяці попередити працівників, яких стосуються зміни.

Як здійснюється виплата страхових коштів працівникам, останній день непрацездатності яких припадав на нічну зміну

Рішення Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України № 21-6574а15 від 10 травня 2016 року дозволяє розібратися з підходом судової практики до такого неоднозначного випадку, як нарахування допомоги з тимчасової втрати працездатності при нестандартному графіку роботи з урахуванням нічних змін.

ВСУ в постанові від 26.04.2016 р. у справі № 21-6574а15 розглянув справу за позовом підприємства до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
У позовній заяві йшлося про те, що Фонд вважає неправомірною витратою страхових коштів те, що ПАТ здійснило їх виплату по 876 листкам непрацездатності тим працівникам, останній день непрацездатності яких припадав на нічну зміну.

Суди дійшли одностайності у визнанні протиправним та скасуванні рішення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про повернення страхових коштів та застосування до підприємства штрафу за неправомірну витрату таких коштів.

А саме за те, що підприємство здійснило виплату страхових коштів за листками непрацездатності тим працівникам, останній день непрацездатності яких припадав на нічну зміну. На думку Фонду, якщо останній день непрацездатності особи припадає на нічну зміну, яка триває з 19-ї до 7-ї години наступного дня, то за рахунок коштів Фонду підлягає оплаті лише перша частина такої зміни (з 19-ї до 24-ї години), а друга частина починаючи з опівночі й до 7-ї години ранку має бути оплачена за рахунок підприємства.

Проте з позиції судів, оскільки час початку і закінчення щоденної роботи передбачений правилами внутрішнього трудового розпорядку та графіками змінності позивача без поділу на день початку та день закінчення нічної зміни, то працівник, який не приступив до роботи на початку робочої зміни у зв’язку з непрацездатністю, не може розпочати роботу в середині цієї зміни.

Відтак, коли останній день непрацездатності працівника припадає на початок нічної зміни, то за рахунок Фонду виплачуються кошти за всю зміну.

Тобто якщо п’ятий день непрацездатності застрахованої особи припадає на нічну зміну, яка розпочинається цього дня, а закінчується наступного, оплата такого дня (зміни) тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок підприємства. Якщо ж, починаючи з шостого дня непрацездатності, допомога застрахованій особі виплачується Фондом і останній день непрацездатності припадає знову ж таки на нічну зміну, оплата такого дня (зміни) тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок Фонду.

А також у справі, що розглядається, суди встановили: згідно із графіками роботи, нічні зміни на підприємстві визначені без розбивки їх на частини, ці зміни у графіках відображені як «Н» у день їх початку, підсумований облік робочого часу чи його облік у годинах на підприємстві не застосовується.

Автор: Новости Profit-Consul

Як отримати електронний цифровий підпис

Законом України « Про електронний цифровий підпис» передбачено можливість фізичних і юридичних осіб у своїй діяльності використовувати електронний цифровий підпис.

Електронний цифровий підпис — вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ЦИФРОВОГО ПІДПИСУ КЛІЄНТОМ

Для того щоб стати власником сертифікатів ключів електронного цифрового підпису (далі —  ЕЦП) Вам необхідно:

1. Укласти Договір про надання послуг ЕЦП, одним зі способів:

— паперовий договір: підписати з боку Клієнта в двох екземплярах і разом з комплектом документів (перелік документів, для різних категорій та подати в Центр сертифікації адміністратору реєстрації для подальшої відправки в ТОВ «ЦСК «Україна».

— «безпаперовий» договір (в електронному вигляді): ознайомитись з Електронним договором, підписаним ЕЦП ТОВ «ЦСК «Україна», на сайті або в системі електронного документообігу «M.E.Doc». Після цього заповнити і підписати в одному екземплярі Картку приєднання до договору про надання послуг електронного цифрового підпису і подати її з повним комплектом документів адміністратору реєстрації. Договір підписувати не потрібно. Як і Договір про надання послуг ЕЦП, Картка приєднання має бути підписана керівником підприємства.

2. Сплатити рахунок за надання послуг ЕЦП згідно прайсу.

3. Сформувати в системі електронного документообігу «М.E.Doc» заявку на отримання відкритого ключа: згенерувати особистий ключ та картку реєстрації електронної заявки на посилений сертифікат підписувача ЕЦП.

4. Подати адміністратору реєстрації ТОВ «ЦСК «Україна» або ВПР (відокремлений пункт реєстрації) комплект необхідних документів.

Для отримання сертифікатів, в залежності від заявника, необхідно подавати такі комплекти документів:

1. Для юридичної особи:

— паспорт громадянина України (тільки оригінал) або інший документ, що його замінює (закордонний паспорт, тимчасове посвідчення громадянина України,
посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні (тимчасова або безстрокова), національний паспорт іноземця з перекладом на українську мову, засвідчений нотаріусом чи бюро перекладів, посвідчення біженця;

— оригінал (або нотаріально завірену копію) Статуту юридичної особи або Положення (юридичні особи, що зареєструвалися/внесли зміни до установчих документів, після 01.01.2016 року не мають установчих документів в паперовому вигляді),

— договір про надання послуг ЕЦП — в двох примірниках або Картку приєднання до електронного договору про надання послуг ЕЦП (в паперовому вигляді) — в одному примірнику;

— копія документа, що підтверджує державну реєстрацію (копія свідоцтва про державну реєстрацію, або копія виписки з ЄДР, або копія витягу з ЄДР,

— копії документів про призначення на посаду кожної особи, на підпис якої отримується сертифікат (керівника, головного бухгалтера, співробітника),

— копії паспортів громадян України (1 – 6 сторінки) кожної особи, на підпис якої отримується сертифікат (керівника, головного бухгалтера, співробітника) або інший документ, що його замінює,

— копії довідок про присвоєння ідентифікаційних номерів кожної особи, на підпис якої отримується сертифікат (керівника, головного бухгалтера, співробітника),

— довіреність – у випадку, коли за сертифікатами звертається не керівник організації,

— платіжне доручення.

2. Для фізичної особи:

— паспорт громадянина України або інший документ, що його замінює (для встановлення особи);

— заповнений та підписаний фізичною особою Договір про надання послуг ЕЦП — в двох примірниках або Картку приєднання до електронного договору про надання послуг ЕЦП (в паперовому вигляді) — в одному примірнику;

— копію паспорта громадянина України (1-6 сторінки та сторінки з адресою останнього місця реєстрації) або іншого документа, що його замінює (приймаються тільки якісні копії паспортів: чіткі фото та читабельний текст),

— копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (приймаються тільки якісні копії: чіткі та читабельні, без виправлень),

— заявка на формування посиленого сертифіката ЕЦП (в тому числі й на сертифікат шифрування), згенерована в системі «M.E.Doc» в електронному (.PCK) та паперовому вигляді (заповнена, перевірена та підписана фізичною особою);

— тільки нотаріально посвідчена довіреність та паспорт представника (для встановлення особи та повноважень представника), якщо за сертифікатами звертається не сама фізична особа (за умови надання повного і відповідно засвідченого комплекту документів);

— платіжне доручення.
Приблизна вартість отримання ЕЦП на 2 роки, становить до 200 грн для юридичних осіб, та для ФОП — до 150 грн.
Електронний підпис:

— засвідчує, що підписаний документ надходить від особи, яка його підписала;

— є гарантією того, що підписаний документ не зазнав модифікації з боку третіх осіб;

— позбавляє особу, яка підписала документ, можливості відмовитися від зобов’язань, викладених у цьому документі.

Ще однією перевагою ЕЦП є те, що його застосування дає змогу значно скоротити час руху документів в процесі оформлення звітів, обміну документацією, укладення правочинів. Тобто документи, підписані за допомогою ЕЦП, можуть бути передані через мережу Internet або локальну мережу лише за кілька секунд, забезпечує рівний доступ до документів усіх учасників електронного обміну, незалежно від їх місця перебування та віддаленості один від одного.

Отже, електронний цифровий підпис може використовуватися юридичними і фізичними особами як аналог власноручного підпису для надання електронному документу юридичної сили.

Українське законодавство про державно-приватне партнерство не сприяє розвитку відносин з інвесторами

Державно-приватне партнерство (ДПП) - досить новий механізм взаємодії держави з приватними фізичними та юридичними особами. Він з'явився в середині 80-х років минулого століття у зв'язку з неможливістю фінансування великих інфраструктурних проектів з державного бюджету, що змушувало залучати до участі в таких проектах приватні компанії.

Розглянемо, наскільки українське законодавство з питань ДПП сприяє розвитку такого партнерства.

Сфери застосування
Міжнародні документи, службовці загальновизнаним стандартом правового регулювання відносин у сфері ДПП, до яких відносяться так званий Зелений документ Європейського Союзу про ДПП 2004 року (European Commission. Green Paper on public - private partnerships and Community law on public contracts and concessions. COM (2004) 327 final. - Brussels, 2004) та

зразкові законодавчі положення про інфраструктурні проекти, що фінансуються приватними особами (звіт ЮНСІТРАЛ) 2003 року, виходять з того, що основними ознаками ДПП є фінансування, будівництво, реконструкція, управління та інші дії, пов'язані з поліпшенням об'єктів соціальної інфраструктури або наданням комунальних послуг. Соціальна інфраструктура - це комплекс об'єктів, що забезпечують умови функціонування суспільного виробництва і життєдіяльності населення, формування фізично та інтелектуально розвиненого, суспільно активного індивідуума.

Причому в рамках ДПП реалізуються не просто інфраструктурні проекти , а тільки ті , які мають важливе соціальне значення.

Світовий досвід показує, що обмеження державою кількості сфер і форм реалізації ДПП дозволяє ефективніше використовувати державні ресурси і спрямовувати їх на вирішення найбільш гострих проблем.

У той же час український законодавець досить широко визначає сфери ДПП - окрім сфер безпосередньо соціальної інфраструктури (наприклад , будівництво автострад , залізниць , злітно-посадкових смуг, мостів, тунелів і метрополітенів, портів; охорона здоров'я; туризм, відпочинок, культура та спорт), дозволяє використовувати ДПП і в сферах, які важко віднести до соціальної інфраструктури (розвідка родовищ корисних копалин, їх видобуток, виробництво і постачання тепла; поставка природного газу, виробництво і постачання електроенергії). І це не все. Закон України «Про державно - приватне партнерство» (Закон про ДПП) взагалі не містить вичерпного переліку сфер його застосування, він передбачає таке партнерство і в інших сферах, крім видів господарської діяльності, які дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам та організаціям.

Такий широкий підхід до сфер ДПП, ймовірно, помилковий. Більш вірним, швидше, є думка, що ознаки ДПП повинні бути чіткіше сформульовані в Законі України «Про державно - приватне партнерство», оскільки саме вони є критерієм для відповіді на питання, чи повинен певний проект здійснюватиметься в рамках ДПП з обов'язковим проведенням аналізу ефективності та іншими спеціальними процедурами, або він не є проектом згаданого партнерства. Одним з таких ознак має бути сфера застосування ДПП, обмежена соціальною інфраструктурою.

Якщо у держави є майно, необхідне для реалізації проектів, не пов'язаних із соціальною сферою, воно повинно передаватися приватним суб'єктам у власність у порядку приватизації або в користування на підставі договорів оренди, концесії та ін. Необхідно, нарешті, визначитися з тим, в яких сферах і в яких організаційних формах здійснюють господарську діяльність суб'єкти держсектора. Виходячи з того, що одним з основних завдань держави є забезпечення належного рівня життя його громадян та створення умов для ведення бізнесу суб'єктами приватного сектора, господарську діяльність суб'єктів державного сектора слід зосередити на стратегічно важливих галузях економіки.

Звернення інвестора
Відповідно до статті 10 Закону про ДПП пропозиції про здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів державної власності подаються органу, уповноваженому Кабінетом Міністрів України (КМУ) . При цьому існує якась нечіткість законодавства у питанні визначення цього органу.

Так , спеціально уповноваженим органом з питань ДПП є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (підпункти 1, 3 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого Указом Президента України від 31 травня 2011 № 634/ 2011), а Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами забезпечує реалізацію державної політики у сфері ДПП, розробку і реалізацію таких проектів (пункт 4 Положення про Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 583/ 2011).

Однак обидва органи займаються цими питаннями не на підставі рішення КМУ (як зазначено в Законі про ДПП), а в силу Указів Президента. Крім цього, інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у реалізації політики ДПП у відповідних сферах. У свою чергу, місцеві органи влади формують і забезпечують реалізацію політики розвитку ДПП на відповідному рівні управління. Така ситуація породжує дублювання функцій, виникнення протиріч між органами влади, і головне - заплутує потенційного приватного партнера.

Проектна робота
Крім широкого підходу до сфер застосування ДПП, недолік його механізму полягає в складності, багаторівневості і забюрократизованість , що в умовах високого рівня корупції перешкоджає його ефективному використанню для активізації інвестиційної діяльності.

У всьому світі ДПП - це засіб залучення інвестицій в проекти, в яких держава намагається налагодити співпрацю з інвесторами, при цьому державні ресурси і комунальне майно використовуються ефективніше. А як це працює у нас? Ініціювати таке партнерство можуть як державні партнери (відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування або орган, уповноважений Радою Міністрів АРК), так і потенційні приватні партнери. Причому процедури такого ініціювання зовсім різні.

Як може ініціювати ДПП потенційний приватний партнер?
Для забезпечення більш ефективного використання майна державного партнера законодавство про ДПП передбачає проведення аналізу ефективності здійснення ДПП (порядок затверджено постановою КМУ від 11 квітня 2011 року № 384) . Зрозуміло, що такий аналіз може проводитися тільки при наявності пропозицій потенційного приватного партнера.

За результатами аналізу ефективності готується висновок, який слід узгодити з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, після чого уповноважений орган (швидше за все, Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами) приймає рішення про проведення конкурсу з відбору приватного партнера. При подальшій організації конкурсу цей документ також активно використовується (він обов'язково повинен міститися в конкурсній документації, з його урахуванням можуть встановлюватися істотні умови договору і т.д.).

Тому потенційний приватний партнер, який бажає ініціювати ДПП, повинен визначитися з об'єктом, підготувати інвестиційний проект, інші документи, запропонувати вигляд і зміст договору, надати документи уповноваженому органу та очікувати прийняття рішення про реалізацію проекту в рамках ДПП, після появи такого рішення перемогти в конкурсі, укласти договір і здійснювати моніторинг його реалізації. При цьому обов'язковими умовами конкурсу з відбору приватного партнера є кваліфікаційні вимоги до учасників конкурсу, які визначаються конкурсною комісією державного органу.

Можливо, при ініціюванні ДПП потенційним приватним партнером держава не погодиться ні з виглядом, ні з умовами пропонованого договору, а приватний партнер не буде відповідати кваліфікаційним вимогам, що пред'являються до учасників конкурсу. І це зрозуміло, адже основні параметри партнерства (вид договору, його умови, вимоги до партнера і т.д.) визначає саме держава, а до моменту появи документів потенційного приватного партнера вона (держава) ще не виробило свого бачення умов партнерства щодо об'єкта, який «пригледів» приватний партнер. Більше того, Закон про ДПП не передбачає чіткого переліку підстав відмови в державно - приватному партнерстві на відміну, наприклад, від Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який містить такий перелік.

У свою чергу, державному партнеру для ініціювання ДПП потрібно визначитися з інвестиційними проектами, які можуть бути реалізовані на основі ДПП, опублікувати їх переліки на державному, регіональному та місцевому рівнях, розробити техніко - економічні обґрунтування таких проектів з визначенням варіантів договірних відносин. Тільки після цього повинен з'явитися приватний партнер, на підставі пропозицій якого держава здійснює аналіз ефективності проекту, проводить конкурс з відбору приватного партнера та укладає договір. На жаль, за три роки дії Закону про ДПП переліки таких проектів не з'явилися.

Як бачимо, механізми ініціювання проектів ДПП, відбору приватного партнера важко назвати прозорими, мабуть, тому прикладів реального ДПП Україна ще не знає. У той же час саме прозорість відбору приватних компаній для участі в ДПП - проектах зводить нанівець виникнення ситуацій, коли приватні інвестори можуть просто «не потрапити» на конкурс або «не виграти» його через якісь корупційні впливи.

У країнах, що мають успішний досвід ДПП, законодавча база дозволяє максимально спростити адміністративні процедури і мінімізувати бюрократичні впливу. Наприклад, у Словаччині був спрощений перехід права власності на земельні ділянки в рамках здійснення проектів ДПП. Наш Закон про ДПП в цьому питанні займає жорстку позицію - передача об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності чи належать АРК, для виконання умов договору, укладеного в рамках ДПП, не тягне переходу права власності на ці об'єкти до приватного партнера. Право власності на об'єкти, добудовані, перебудовані, реконструйовані в рамках ДПП, належить державному партнеру.

Також вітчизняний Закон про ДПП покладає на державних партнерів єдиний обов'язок, який може зацікавити приватних партнерів: забезпечити можливість використання ділянки, необхідної для здійснення ДПП, на строк, встановлений договором.

Це означає, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, інша документація із землеустрою, необхідна відповідно до законодавства при наданні земельної ділянки у користування, а також документація щодо земельних ділянок, необхідним приватному партнеру для здійснення такого партнерства, розробляються на замовлення державного партнера. Державний партнер має погодити документацію із землеустрою з відповідними органами в установленому законодавством порядку, а у випадках, передбачених законом, - отримати позитивний висновок державної землевпорядної експертизи. При цьому фінансування робіт з розробки землевпорядної документації та її експертизи здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів або за рахунок коштів особи, яка подала пропозицію про здійснення ДПП. Скажемо прямо - невеликий асортимент засобів стимулювання приватного партнера до співпраці з державою.

У той же час у країнах, що активно розвивають ДПП, експерти відзначають такі тенденції у розвитку законодавства, як створення механізму застосування пільгового оподаткування при реалізації ДПП- проектів, затвердження типових форм контрактів, максимальна прозорість, передача істотної частки ризиків від публічного сектора приватному, спрощення бюрократичних, адміністративних процедур для учасників таких проектів.

Ризикова справа
Все вищевикладене дає підстави стверджувати, що українське законодавство не сприяє розвитку ДПП. Про це свідчать і ті ризики на шляху реалізації проектів ДПП, які виділяють потенційні приватні партнери.

Це, зокрема, відсутність у Бюджетному кодексі України норм про гарантування компенсації збитків приватного партнера, пов'язаних з невиконанням державою зобов'язань за договорами ДПП, відшкодування різниці в тарифах і т.д.; відсутність гарантій виконання державним партнером фінансових зобов'язань за проектами ДПП на весь термін їх реалізації у зв'язку з щорічним затвердженням бюджету і коригуванням бюджетних програм; відсутність податкових і митних пільг для реалізації проектів ДПП; відсутність впевненості приватного партнера в можливості рівноправної з державою захисту своїх інтересів; відсутність гарантії отримання приватним партнером від відповідних органів дозвільних документів та погоджень , необхідних для виконання умов договору; наявність високого рівня корупції в органах влади.

У свою чергу, до ризиків державного партнера відносяться можливість неефективного управління з боку приватного партнера майном, наданим державним партнером для виконання умов договору, несвоєчасне введення в експлуатацію предмета договору та його невідповідність критеріям, передбаченим договором.

Тому на питання, чому не працює Закон про ДПП, хочеться відповісти: яке може бути співпраця, партнерство, якщо державний партнер взагалі ще не визначився, які об'єкти потребують ДПП, а приватний партнер досить обґрунтовано побоюється вступати у відносини з державою?

Потреба української економіки в інвестиціях загальновідома. Світовий досвід свідчить, що одним з факторів, що сприяють їх залученню, є транспарентність (прозорість, послідовність) національного законодавства в питаннях здійснення підприємницької діяльності та правового режиму використання державного майна приватними інвесторами.

Однак складно назвати наше законодавство таким, хоча б тому, що, крім наведених вище недоліків Закону про ДПП, воно містить три абсолютно автономних способу укладання договорів про використання державного майна, в хитросплетіннях яких потрібно добре розбиратися.

Сподіваюся , що наведені нижче висновки допоможуть колегам і зацікавленим інвесторам у цьому питанні.

Другий - це процедура, встановлена Законом про ДПП. Потрібно мати на увазі, що концесійний та інші договори (оренда, лізинг) є формою ДПП лише у разі, якщо вони полягають у відповідності з процедурою, встановленою Законом про ДПП. Якщо ж не дотримуватися цієї процедури - не звертатися з відповідними документами до певних органів і не домагатися їх рішення про здійснення ДПП, на такий договір Закон про ДПП не поширюється.

Третій спосіб закріплений Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 № 296.