Загальнообов’язкове державне соціальне страхування розглядається законодавцем як основна гарантія відповідного конституційного права громадян. В літературі його визначають як встановлену державою систему права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадян у разі настання хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків працедавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством.
Ч. 2 ст. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р.№2240-ІІІ визначено, що завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, смерті громадянина або члена його сім'ї.
Згідно ст. 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, спрямовуються, зокрема, на виплату застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах.
Ст. 21 даного Закону визначає Порядок фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності страхувальників та інших отримувачів страхових коштів, де передбачено, що фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.
Районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень Фонду повинні здійснювати фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.
При цьому, практика показує, що протягом останніх трьох років намітилася тенденція порушення прав вагітних працюючих жінок: Фондами соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Це виражається в затримці виплат допомоги по вагітності та пологам на значний час або взагалі безпідставної відмови у виплаті такої допомоги.
Аналіз спеціального законодавства з цього питання показує, що на законодавчому рівні досить детально врегульовано питання діяльності Фонду, процедуру отримання страхових коштів, оскарження дій посадових осіб Фонду. Норми відповідних законів, що регулюють питання трудових відносин та тісно пов’язаних з ними відносин соціального захисту працюючих жінок-матерів носять захисний характер для працівника та встановлюють певні державні гарантії для працівників, які тимчасово втратили працездатність. Але, не зважаючи на це, роботодавці мають ряд проблем при поданні до Фонду заявки на фінансування листків непрацездатності.
При цьому, слід відмітити, що при настанні страхового випадку, тісно переплітаються дві галузі права: право соціального забезпечення та трудове право. Оскільки, без наявності офіційних трудових відносин фактично не можуть виникнути відносини соціального забезпечення працівників.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 вище зазначеного Закону України загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб.
Ч. 1 ст. 7 цього Закону визначено поняття «страхового стажу» - це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Ст. 24 Конституції України визначено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Ч.2 ст. 46 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
З цього виходить, що отримання допомоги по вагітності та пологам є конституційним правом жінки. Умовами призначення такої допомоги є страховий випадок (вагітність та пологи) та сплата страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. При наявності цих двох умов у особи виникає суб’єктивне право (право вимагати) на отримання допомоги у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами. Цей вид допомоги надається застрахованій особі в розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу). При цьому, на жаль, слід констатувати той факт, що представниками вище вказаного Фонду часто порушуються норми спеціального закону. Так, після надходження заявки на виплату допомоги по вагітності і пологам, замість виконання ст.21 вище зазначеного закону щодо своєчасного фінансування листків непрацездатності, проводяться перевірки підприємств. За даними таких перевірок з’являються акти, на підставі яких необґрунтовано відмовляється у виплаті вище зазначеної допомоги. Основними причинами відмови є такі:
- прийняття на роботу вагітної жінки;
- неодноразова зміна штатного розпису протягом року;
- високий рівень заробітної плати вагітної працівниці і т.і.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Ч. 2 ст. 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства і максимальним розміром не обмежується.
При цьому, розміри посадових окладів, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником. Слід відмітити, що ч. 1 ст. 184 Кодексу законів про працю України забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Саме з дати видачі листка непрацездатності у застрахованої особи виникає право на зазначену допомогу.
Відповідно до ст.64 Конституції України таке право жінки не може бути обмежене. Тим більше, що положення ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» передбачають підстави невиплати допомоги, але вони не пов’язані з розміром або організацією оплати праці на підприємствах, в установах чи організаціях, на що посилається Фонд з тимчасової працездатності відмовляючи у виплатах допомоги по вагітності і пологах.
Крім того, у більшості таких випадків вище вказаний Фонд звертається до обласної територіальної інспекції праці з вимогою провести позапланову перевірку такого підприємства. Таким чином, малі підприємства, які надають робочі місця жінкам, які готуються до материнства, замість ефективного ведення бізнесу змушені проходити перевірки Фонду з тимчасової втрати працездатності, обласної територіальної інспекції праці, відвідувати судові засідання. Як наслідок, страждає вагітна жінка, яка не може вчасно отримати виплати по вагітності і пологам, оскільки відповідно до чинного законодавства підприємствам заборонено оплачувати листки непрацездатності до тих пір, доки не надійдуть кошти на спеціальний рахунок підприємства.
Аналіз законодавства в сфері соціального захисту та практичний досвід вказують на суттєвий недолік правового регулювання відносин, що виникають у процесі адміністративного оскарження неправомірних дій та рішень посадових осіб органів соціального захисту населення. Ці питання вирішуються положеннями різних нормативних актів, що ускладнює та затягує в часі процедуру оскарження.
Аналіз судової практики розгляду спорів у сфері соціального захисту свідчить про незахищеність страхувальників. Суди першої інстанції, на відміну від апеляційної, в більшості випадків, відмовляють роботодавцям в отриманні коштів для виплати допомоги по вагітності та пологам без вказування відповідних підстав. Проте, слід відмітити, що судовий захист більш дієвий, ніж адміністративне оскарження неправомірних дій та рішень посадових осіб Фонду до вище стоячих інстанцій.
З огляду на вище викладене, для усунення ситуації, що склалася в країні щодо існування заборгованості вище зазначеного Фонду по листкам непрацездатності перед страхувальниками пропонується: статтю 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» доповнити частиною 2, яка б встановлювала відповідальність посадових осіб Фондів за несвоєчасну виплату страхових коштів страхувальникам у такій редакції:
Комментариев нет:
Отправить комментарий