ПОДАТКОВІ КАНІКУЛИ ДЛЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ: ПРАВИЛО ЧИ ВИНЯТОК

   Після збільшення з 01.01.2017 року розміру мінімальної заробітної плати до 3200 грн. урядом було ініційоване введення «податкових канікул» для малого для середнього бізнесу. Вказані «податкові канікули» (застосування нульової ставки податку на прибуток підприємств) запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 року.

   Пунктом 135 вказаного Закону внесені зміни до розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, і підрозділ 4 доповнено пунктом 44, який встановлює, що на період до 31 грудня 2021 року застосовується ставка нуль відсотків для платників податку на прибуток, у яких річний дохід, визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період, не перевищує 3000000 (трьох мільйонів) гривень та розмір нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) кожному з працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим як дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом (тобто протягом 2017 року це 6400 грн).

   Окрім того, для застосування «податкових канікул» платник податків повинен відповідати одній з таких вимог:

1) утворені в установленому законом порядку після 1 січня 2017 року;

2) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років) щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду становила від п’яти до 20 осіб;

3) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до 1 січня 2017 року та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до трьох мільйонів гривень та середньооблікова кількість працівників становила від п’яти до 50 осіб.

   У тому ж разі, якщо платники податку, які застосовують норми  пункту 44 підрозділ 4 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України, у будь-якому звітному періоді досягли показників щодо отриманого доходу, середньооблікової чисельності працівників (обчислюється на підставі Інструкції зі статистики кількості  працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України 28.09.2005 р.  № 286) або середньої заробітної плати працівників (обчислюється на підставі Порядку обчислення середньої  заробітної  плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100), з яких хоча б один не відповідає критеріям, зазначеним у цьому пункті, то такі платники податку зобов’язані оподаткувати прибуток, отриманий у такому звітному періоді, за ставкою, встановленою пунктом 136.1 статті 136 ПК України (базова (основна) ставка податку становить 18%).

   Платники податку, зазначені у підпунктах «а», «б», «в»  пункту 44 підрозділ 4 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України, які здійснюють нарахування та виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховують та вносять до бюджету авансовий внесок із податку в порядку, встановленому п. 57.1-1 ст. 57 ПК України, та сплачують податок на прибуток за ставкою, встановленою п. 136.1 ст. 136 ПК України (18%), за звітний податковий період, у якому здійснювалося нарахування та виплата дивідендів. Також вказаним Законом передбачено, що дія  пункту 44 підрозділ 4 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України не поширюється на суб’єктів господарювання, які:

1) утворені після 1 січня 2017 року шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), приватизації та корпоратизації;

2) здійснюють:

       2.1) діяльність у сфері розваг, визначену в підпункті 14.1.46 пункту 14.1 статті 14 розділу I;

       2.2) виробництво, оптовий продаж, експорт, імпорт підакцизних товарів;

       2.3) виробництво, оптовий та роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів;

      2.4) видобуток, серійне виробництво та виготовлення дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення;

     2.5) фінансову та страхову діяльність (гр. 64 - гр. 66 Секції K «Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності» прийнято та надано чинності на підставі наказу Держспоживстандарту України від 11.10.2010 р. N 457, надалі   «КВЕД ДК 009:2010»);

     2.6) діяльність з обміну валют;

     2.7) видобуток та реалізацію корисних копалин загальнодержавного значення;

     2.8) операції з нерухомим майном (гр. 68 КВЕД ДК 009:2010);

     2.9) поштову та кур’єрську діяльність (гр. 53 КВЕД ДК 009:2010);

 2.10) діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

    2.11) діяльність з надання послуг у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення";

    2.12) охоронну діяльність;

    2.13) зовнішньоекономічну діяльність (крім діяльності у сфері інформатизації);

    2.14) виробництво продукції на давальницькій сировині;

    2.15) оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі;

    2.16) діяльність у сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води;

    2.17) діяльність у сферах права та бухгалтерського обліку (гр. 69 КВЕД ДК 009:2010);

    2.18) діяльність у сфері інжинірингу (гр. 71 КВЕД ДК 009:2010).

   Фактично умови і критерії «податкових канікул», що вводяться з 01.01.2017 року являються аналогічними «податковим канікулам», що діяли до 01.01.2016 року і були передбачені у п. 16 підрозділу 4 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України. Таким чином, «податкові канікули» на період з 01.01.2017 року до 31.12.2021 року застосовуються тільки щодо платників податку, які перебувають на загальній системі оподаткування і відповідають вказаним критеріям, а тому лише незначна кількість підприємств зможуть ними скористатись.

Автор: Р. І. Пугач 

Джерело: http://ukrainepravo.com/scientific-thought

Всупереч Європейському суду: Як ДФС стягує податки з фізосіб, що продають житло

Спрощення податкового законодавства та фіскальний тиск на практиці

   Останнім часом у Київському регіоні отримали широке розповсюдження операції з житлом, які здійснюються шляхом укладення між власниками – фізичними особами – договору купівлі-продажу речових прав на об’єкт нерухомості (тобто, квартиру). Зважаючи на активну забудову столиці й передмістя та поширеність саме цієї схеми інвестування у будівництво, контролюючі органи вирішили не залишатися осторонь. Це призвело до того, що представники Державної фіскальної служби визнають діяльність, пов’язану з купівлею-продажем житла, підприємницькою, й нараховують усі можливі податки і збори.

   На перший погляд, позиція податкових органів може здатися правомірною, оскільки у своїх висновках податківці фактично дублюють позицію Вищого адміністративного суду, яка викладена в ухвалі від 16 листопада 2015 року №К/800/67007/14. Розглядаючи касаційну скаргу Державної фіскальної служби, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що будівництво багатоквартирних житлових будинків, як за власні, так і залучені кошти є безумовним свідченням того, що збудований об'єкт нерухомості передбачав отримання прибутку від подальшого продажу квартир та нежитлових приміщень. Отже, це є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.  Та якщо керуватись нормами Господарського кодексу України, статтею 42 ГКУ підприємництво визначається як самостійна, ініціативна, систематична і на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. І, що важливо, усі перелічені умови мають виконуватись одночасно. В іншому випадку така діяльність не може бути визнана підприємницькою.

   При цьому жоден нормативно-правовий акт, зокрема ні Господарський, ні Податковий кодекси України, не містить чітких кількісних критеріїв для визначення систематичності діяльності, що дає підстави для спекуляцій з боку контролюючих органів. Співробітники фіскальної служби взяли за основу підхід, відповідно до якого діяльність, яка здійснюється три і більше рази протягом звітного року, вважається систематичною, а отже має підлягати оподаткуванню за ставкою 18% в порядку, передбаченому статтею 177 ПКУ та ще й зі сплатою ПДВ. Вважаємо такий підхід фіскальних органів не коректним, оскільки нормами Податкового кодексу прямо передбачено можливість продажу фізичною особою двох і більше об’єктів нерухомості протягом одного звітного періоду при сплаті податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5%.

   Тим більш, що такий підхід може застосовуватись не тільки у сфері будівництва чи купівлі-продажу нерухомості, а й у будь-яких інших сферах діяльності громадян, наприклад, до операцій з продажу особистих речей на Інтернет-майданчиках та різноманітних онлайн-аукціонах. Навіть якщо не брати до уваги філософські поняття «справедливості», такий підхід фіскалів суперечить як основним засадам цивільного та податкового законодавства так і практиці Європейського суду з прав людини, оскільки фактично обмежує свободу укладання договорів, зменшує економічні свободи громадян та породжує додаткові обов’язки, суттєво збільшуючи податкове навантаження.

   Також варто нагадати, що у статті 4 ПКУ закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого рішення може бути прийняте на користь кожної із сторін. А відповідно до п. 56.21 статті 56 Податкового кодексу у разі, коли має місце подібна колізія (норма або декілька норм ПКУ чи іншого нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне трактування), рішення приймається саме на користь платника податків. До того ж, вказаний принцип знайшов своє відображення у рішеннях Європейського суду з прав людини у таких резонансних справах як «Сєрков проти України» (заява №39766/05) та «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06). Й ці рішення підлягають застосуванню судами як джерела права.

   У процесі розгляду згаданих справ Європейським судом було визначено, що національне законодавство не є чітким та узгодженим, не відповідає вимозі "якості" закону і не забезпечує адекватність захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Відтак ЄСПЛ засвідчив факт порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, і це призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Інакше кажучи, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

   Також зазначимо, що згідно зі статтею 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. При цьому громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження. Людина лише набуває до нього нової ознаки – «підприємець». Але цей юридичний статус сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності. І саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

   Таким чином, якщо підвести підсумок, стає цілком зрозумілим, що декларації про сервісну службу залишились на папері. Органи фіскальної служби не тільки не діють в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а й цілеспрямовано порушують норми Конституції України та інших законів, в тому числі Податкового кодексу України, шляхом їх довільного тлумачення в найбільш вигідному для себе світлі. Так, всупереч ст. 3 Податкового кодексу, рішення Вищого адміністративного суду визнається частиною податкового законодавства України, є обов’язковим і має юридичні наслідки для інших платників податків, в той час, як рішення Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, просто-напросто ігноруються представниками фіскальної служби.

   Маємо надію, що представники Позивача у справі №826/14630/14 (К/800/67007/14) не залишать (не залишили) даний небезпечний прецедент без належного реагування та звернуться (звернулись) до Верховного суду України та до Європейського суду з прав людини, адже для успішного вирішення даного питання є аргументована правова позиція на користь платника податків-Позивача у справі.

Автор статті: Богдан Катрушин

Джерело: Бизнес

Что гарантирует физлицам-вкладчикам госбанков новый Закон?

Президентом Украины Петром Порошенко 19 декабря текущего года был внесен на рассмотрение проект Закона о внесении изменений в Закон Украины «О банках и банковской деятельности» касательно гарантирования государством вкладов физических лиц». Оперативным темпом, а именно 20 декабря 2016 года, Закон был принят Верховной Радой Украины. Стоит отметить, что в день внесения вышеупомянутого законопроекта № 5553 народным депутатом Ю. Деревянко был внесен альтернативный законопроект (№ 5553-1), также народными депутатами С. Соболевым и А. Кужель, в свою очередь, также был внесен подобный законопроект (№ 5553-2). В дальнейшем эти законопроекты не получили одобрения.

Остановимся на законопроекте № 5553, а точнее, на принятом Законе.

1) По своему объему Закон максимально компактен и включает в себя дополнение к статье 57 Закона «О банках и банковской деятельности». Дополняется данная статья нормами, которые регламентируют, что вклады физических лиц в других государственных банках (помимо Государственного сберегательного банка Украины) гарантируются:

- по суммам до 200 000 грн - согласно Закону «О системе гарантирования вкладов физических лиц», а именно - Фондом гарантирования вкладов физических лиц;

- по суммам свыше 200 000 грн - государством.

Теоретически, эти изменения приняты для усиления прав и интересов вкладчиков-физических лиц. В целом государство берет на себя определенные дополнительные обязательства по гарантированным выплатам. К счастью, практики выполнения подобных обязательств государством в нашей стране не было, поскольку государственный Сбербанк, Укрэксимбанк и практически государственный Укргазбанк (95%) не шатко стоят на своих ногах.

2) Закон явно призван уменьшить панику вокруг ситуации с ПриватБанком. Ведь, если теоретически представить крах столь крупного игрока банковского рынка, Фонд гарантирования вкладов физических лиц вряд ли справился бы с потоком пострадавших лиц, имеющих сбережения, в разном виде, на сумму более 200 000 грн, а на этой цифре его участь заканчивается. Другими словами, имея депозит (вместе с процентами) на сумму 800 000 грн вкладчик смог бы получить от Фонда не более четверти надлежащей ему суммы. Учитывая ситуацию, которая складывалась последние несколько лет в нашем государстве, эта тема крайне актуальна, ведь процент людей, не доверяющих банковской системе, растет и растет.

Как бы там ни было, какая б не складывалась дальнейшая ситуация вокруг ПриватБанка, однозначно данный Закон призван защищать интересы физических лиц-вкладчиков, а это именно то, в чем сейчас нуждается банковская система Украины.

Джерело: Артем Барташевич http://protokol.com.ua/

Основания для получения постоянного вида на жительство

Постоянный вид на жительство - документ, удостоверяющий личность иностранного гражданина либо лица без гражданства  и подтверждающий получение им разрешения на постоянное проживание в Украине.

В нашей стране таким документом является  удостоверение на постоянное проживание.

Для того чтобы получить постоянный вид на жительство в Украине, либо как еще говорят ПМЖ в Украине, необходимо сначала получить разрешение на иммиграцию. 

Разрешение для иммиграции в Украину выдается в пределах квоты иммиграции за исключением отдельных категорий желающих получить ПМЖ в Украине.

В пределах ежегодно устанавливаемой иммиграционной квоты, разрешение на иммиграцию могут получить:

 - необходимые стране деятели культуры и науки, а также лица, инвестировавшие в экономику государства не менее 100 тыс. долларов США;

 - родители, супруг иммигранта и несовершеннолетние дети; 

 - брат, сестра, дед, бабка, внук, внучка гражданина нашей страны;

 - лица, которые ранее были украинскими гражданами;

 - беженцы или лица, получившие убежище (после 3 лет проживания);

 - жертвы торговли людьми (после 3 лет установления статуса).

Вне иммиграционной квоты разрешение на иммиграцию могут получить:

 - один из супругов, если второй из супругов, с которым он находится в браке свыше двух лет, является гражданином Украины;

 - дети и родители украинских граждан;

 - лица, имеющие право на приобретение украинского гражданства по территориальному происхождению (подробнее можно ознакомиться в статье 8 Закона «О гражданстве»);

 - лица, которые являются опекунами или попечителями граждан Украины, или находятся под опекой или попечительством граждан Украины;

лица, иммиграция которых представляет государственный интерес для Украины;

зарубежные украинцы, супруги зарубежных украинцев, их дети в случае их общего въезда и пребывания на территории Украины.

Наиболее распространенными основаниями получить разрешение на иммиграцию в Украину, в настоящий момент являются:

- брак с гражданином Украины свыше двух лет;

- наличие украинского гражданства у детей или родителей иностранца;

- наличие права на приобретение украинского гражданства по территориальному происхождению.

Иностранным гражданам, пребывающим на территории нашей страны, постоянный вид на жительство в Украине оформляется одновременно с разрешением на иммиграцию. 

Иностранцам, которые пребывают за пределами нашего государства, для въезда необходимо сначала получить разрешение на иммиграцию. После чего украинское дипломатическое представительство или консульское учреждение на основании соответствующего обращения оформляет иммиграционную визу сроком на один год. После получения удостоверения на постоянное проживание, обновление данной визы не требуется, поскольку с момента получения ПМЖ иностранный гражданин получает право безвизового въезда в Украину и пребывания на территории государства без ограничений во времени. 

Кроме этого, иностранец получает право трудоустраиваться без специального разрешения и приобретает статус резидента Украины в понимании украинского налогового законодательства.

Согласно Порядку оформления и выдачи удостоверений на ПМЖ, оформление таких удостоверений осуществляют ОГМС.

Сотрудники у ФЛП: оформление, штрафы, налоги с зарплаты

 

С 2015 года при оформлении с работником трудовых отношений предприниматель не должен регистрировать трудовой договор в центре занятости, однако должен уведомлять о новом работнике орган ГФС. Без уведомления налоговой о приеме на работу работник не может быть допущен к работе.

Постановлением КМУ от 17.06.2015 г. № 413 «О порядке уведомления Государственной фискальной службы и ее территориальных органов о приеме работника на работу» определен механизм уведомления налоговой о принятых работниках.

Уведомление должно подаваться предпринимателем в налоговую по месту учета в качестве плательщика ЕСВ по разработанной форме до начала работы работника согласно заключенному трудовому договору. То есть уведомление должно представляться при каждом приеме работников. Такое уведомление может быть представлено одним из следующих способов:

– средствами электронной связи с использованием электронной цифровой подписи;

– на бумажных носителях, вместе с копией в электронной форме;

– на бумажных носителях, если трудовые договоры оформлены не более чем с 5 лицами.

Заключение трудового договора

Действуем согласно действующего Порядка о регистрации трудового договора между работником и физическим лицом, утвержденный приказом Минтруда от 08.06.2001 г. № 260, которым утверждена форма трудового договора между работником и физическим лицом, использующим наемный труд. Поэтому при заключении трудовых договоров следует руководствоваться этим документом.

Рекомендуем из этой формы убрать строки, которые ранее заполнялись центром занятости, поскольку при приеме на работу регистрировать трудовые договоры в центре занятости не нужно. Теперь нумерацию заключенных трудовых договоров предприниматель ведет самостоятельно. Чтобы не запутаться, следует завести журнал регистрации трудовых договоров в произвольной форме, в котором присваивать номера трудовым договорам, заключенным после 1 января 2015 года.

Итак, предприниматели при оформлении трудовых отношений с работником продолжают составлять трудовые договоры. Под каждый трудовой договор следует составлять распоряжение о приеме на работу и уведомлять налоговую перед допуском работника к работе. Уведомить налоговую нужно хотя бы на день раньше допуска работника к работе.

Предприниматели по-прежнему могут оформлять трудовые отношения с работниками на условиях неполного рабочего времени. Но при этом следует помнить о новых требованиях по начислению ЕСВ, которые действуют с 01.01.2015 г.: если размер зарплаты менее минимальной, ЕСВ начисляется на минимальную зарплату (1 218 грн.). При этом удержание ЕСВ из зарплаты осуществляется из суммы фактически начисленной зарплаты.

При увольнении работников, оформленных на работу после 1 января 2015 года, предприниматели в службу занятости не обращаются и оформляют такое увольнение распоряжением.

Ранее, при изменении условий труда, например при переводе работника на другую должность, предприниматели должны были уведомлять центр занятос­ти путем представления дополнительного соглашения к заключенному трудовому договору. Теперь все изменения предпринимателю достаточно отразить в своих внутренних документах (распоряжениях) и никого уведомлять об этом не нужно, кроме самого работника под подпись. Причем даже в случае изменений условий труда работников по трудовым договорам, зарегистрированным до 01.01.2015 г. в центре занятости, этот орган также уведомлять не нужно. 
Что касается расторжения трудовых договоров, которые были заключены до 01.01.2015 г. и зарегистрированы в службе занятости, то при увольнении работника по-прежнему необходимо обращаться в службу занятости для снятия договора с регистрации.

 

Штрафные санкции за нарушение

Особое внимание в трудовом законодательстве уделено легализации трудовых отношений. Если ранее при нарушении трудового законодательства проверяющие применяли штрафы, установленные Кодексом Украины об административных правонарушениях (КУоАП), то теперь штрафы определены и в самом КЗоТ. Так, в новой редакции изложена ст. 265 КЗоТ “Ответственность за нарушение законодательства о труде”. Теперь кроме общей фразы о том, что лица, виновные в нарушении законодательства о труде, несут ответственность согласно действующему законодательству, появляется конкретика.

Важно отметить, что штрафы являются финансовыми санкциями и не относятся к административно-хозяйственным санкциям, определенным главой 27 Хозяйственного кодекса Украины. Штрафы налагаются Гоструда в порядке, установленном Кабмином. Без проверки Гоструда могут быть наложены штрафы на основании решения суда об оформлении трудовых отношений с работником, который выполнял работу без заключения трудового договора. Выполнение постановления Гоструда возлагается на Государственную исполнительную службу. При этом уплата штрафа не освобождает от устранения нарушений трудового законодательства.

В новой редакции изложена и ст. 41 КУоАП, которой устанавливается ответственность за нарушение требований законодательства о труде и об охране труда. Также Законом № 77 вносятся изменения и в ст. 172 Уголовного кодекса Украины (УКУ), устанавливающую ответственность за грубое нарушение трудового законодательства. 

Налогообложение зарплаты

С 01.01.2016 г. согласно п. 167.1 ст. 167 Налогового кодекса Украины (НКУ) ставка налога на доходы физических лиц (НДФЛ) к доходам начисленным (выплаченным) в форме зарплаты, других поощрительных и компенсационных выплат или других выплат и вознаграждений, которые начисляются (выплачиваются) в связи с трудовыми отношениями установлена в едином размере 18%.

Порог для применения налоговой социальной льготы (НСЛ) с 01.01.2016 г составляет 1 930 грн. Согласно пп. 169.1.1 ст. 169 НКУ размер НСЛ составляет 50% размера прожиточного минимума для трудоспособного лица (689 грн).

При начислении дохода, подлежащего обложению НДФЛ, удерживается военный сбор в размере 1,5%.

Согласно ч. 5 ст. 8 Закона Украины от 08.07.2010 г. № 2464-VI “О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование” (далее – Закон № 2464) единый социальный взнос (ЕСВ), который начисляют работодатели за счет собственных средств, установлен для всех в едином размере 22% базы начисления ЕСВ.

При начислении ЕСВ на суммы пособия по временной нетрудоспособности и по беременности и родам также применяется ставка ЕСВ 22%. С 01.01.2016 г. удержание ЕСВ не производится из зарплаты работников, из суммы пособия по временной нетрудоспособности, из суммы вознаграждения по договорам гражданско-правового характера.

Если база начисления ЕСВ менее размера минимальной зарплаты, установленной законом на месяц, за который получен доход, сумма ЕСВ рассчитывается как произведение размера минимальной зарплаты, установленной законом на месяц, за который получен доход, и ставки ЕСВ. Это требование не распространяется на выплаты зарплаты совместителям и вознаграждения по договорам гражданско-правового характера независимо от их размеров.

Выросла максимальная величина базы начисления ЕСВ – теперь она составляет 25 размеров прожиточного минимума для трудоспособных лиц (было 17).

Как видите, в последнее время произошло немало изменений в процедуре оформления трудовых отношений с наемными работниками, а также существенно увеличились штрафы за трудовые нарушения. К тому же регулярно меняется порядок налогообложения зарплат.