Ужесточение требований к документам: балансируя бюджет, повредили защиту прав потребителей

   Предновогодний период принес много юридических сюрпризов жителям Украины. Один из таких сюрпризов касается довольно значительной части жителей Украины, а именно – потребителей сложных бытовых товаров. Верховная Рада Украины 20 декабря 2016 года приняла Закон Украины № 1791-VIII «О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины и некоторые законодательные акты Украины относительно обеспечения сбалансированности бюджетных поступлений в 2017 году». Вообще то, вроде бы в нашей стране уже не стоит удивляться чудачествам законотворцев, но они все же находят возможности удивить вновь и вновь.  Как было записано в пояснительной записке Министра финансов Украины к этому, поданному Кабмином Украины законопроекту: «Принятие законопроекта будет содействовать увеличению доходной части бюджета и позволит обеспечить его сбалансированность, а также адаптацию к нормам Европейского законодательства». По большому счету, он в этом году связан по большей части с существенным повышением размера минимальной зарплаты, должен устранить связанную с таким повышением непропорциональность бюджетных платежей реалиям украинской экономики. Но при чем здесь, к примеру, Закон Украины «О защите прав потребителей»?

   А не скажите! Оказывается, что без его корректировки ни как не сбалансировать бюджет и не адаптировать его к нормам Европейского законодательства! Вообще то, этот закон уже довольно хорошо отработан, проверен со всех сторон и практически не нуждался в корректировке, а тем более – таким извращенным способом. Думаю, что происходило все таким образом, как это вероятно уже стало нормой в украинском законотворчестве… Подошел какой-то хороший и далеко не бедный «дядя Вася» (или несколько таких дядей) к кому-то из тех, кто непосредственно готовит законопроект и говорит ему: «Слушай, друг! Я же завожу в Украине всякий китайский электронный хлам, а покупателям «втираю», что это все очень классные вещи. Но все тяжелее и тяжелее дурить народ и удовлетворять требования по гарантийному ремонту и возврату некачественных товаров. А тут еще «минималка» возрастает, расходы увеличиваются. Так дойдет до того, что мне хатынку в Швейцарщине и квартирку в Лондоне придется продавать. Давай в этот закон, что ты пишешь, тихонько втиснем изменения к закону о защите потребителей, сделаем этот закон более справедливым для меня лично — усложним процедуру требований потребителя к продавцам и производителям.  Там у тебя в законопроекте должно быть много всяких табличек, цифирок, кто там его читать будет перед Новым годом? Вот и проектик изменений у меня есть… Подсунем потребителям «свинью» в год Петуха! Гы… гы… гы… А вот это для твоей Машуни…».

   Но что было до, и что должно быть теперь? Есть (точнее была до Нового года) в Законе Украины «О защите прав потребителей» такая статья 8, которая называется «Права потребителя в случае приобретения им товара ненадлежащего качества». В соответствии с частью 11 этой статьи, «Требования потребителя рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, а относительно товаров, на которые установлен гарантийный срок, — технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с пометкой о дате продажи. При продаже товара продавец обязан выдать потребителю расчетный документ установленной формы, которая удостоверяет факт покупки, с пометкой о дате продажи. В случае утери потребителем технического паспорта или иного документа, который его заменяет, их восстановление осуществляется в порядке, определенном законодательством».

   Вроде бы, все отрегулировано, продуманно, но же, «дядям Васям» не нравится! И вот в законе об обеспечении сбалансированности бюджетных поступлений в 2017 году, который совершенно не имеет отношения к каким бы то ни было производителям, импортерам и продавцам сложной бытовой техники, отвечающим за качество продукции, продаваемой в Украине потребителям – физическим лицам, в разделе «II. Заключительные положения» появляется статья 5: «абзац первый части одиннадцатой статьи 8 изложить в такой редакции: «11. Требования потребителя рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, а относительно товаров, на которые установлен гарантийный срок, — технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с пометкой о дате продажи».

   Пока все вроде бы то же самое, но далее начинаются чудеса жонглирования фразами: «Требования потребителя относительно технически сложных бытовых товаров рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, предусмотренного Законом Украины «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг» и технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с отметкой о дате продажи»».

   То есть, для сложной бытовой техники необходим и расчетный документ, и технический паспорт с отметкой. А расчетный документ не какой-нибудь, а обязательно соответствующий Закону Украины «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг». При этом, совершенно пропала обязанность продавца выдать расчетный документ установленной формы, который удостоверяет факт покупки, с пометкой о дате продажи, а также пропала фраза о возможности восстановления утраченного техпаспорта.

Этот самый госбюджетный (!) закон даже разъясняет: «251) технически сложные бытовые товары — непродовольственные товары широкого потребления (приборы, машины, оборудование и прочие), которые состоят из узлов, блоков, комплектующих изделий, соответствуют требованиям нормативных документов, имеют технические характеристики, сопровождаются эксплуатационными документами и на которые установлен гарантийный срок». Что это означает?

   Не знаю, что это значит для госбюджета, но знаю – что значит для потребителя товаров: приобрели Вы (потребитель), например смартфон или телевизор или стиральную машину, а Вам продавец не дал кассовый или товарный чек, а Вы не подумали попросить… А может и написал продавец что-то на коробке или в том же техпаспорте… Или у Вас есть чек, но нет отметки в техпаспорте о дате продажи… Или Вы потеряли чек или техпаспорт… Значит, Вы попали!.. Т.е., теперь, чтобы обратиться с какими бы то ни было претензиями по качеству приобретенного товара из числа сложной бытовой техники в течение гарантийного срока, Вам необходимо предъявить не какую-то там коробку с записью продавца, а расчетный документ, которой соответствует требованиям закона. В данном случае, это почти исключительно кассовый чек или товарный чек, или расчетная квитанция. Может быть (в крайнем случае) еще пройдет накладная, в которой конкретно прописана отметка о получении продавцом от Вас наличной оплаты за приобретенный товар.  Но одного надлежащим образом оформленного расчетного документа не достаточно. Вы еще должны представить продавцу или представителю сервисного центра технический паспорт с отметкой о дате продажи. При этом, надеюсь, что в качестве места для отметки такого технического паспорта будут признаваться гарантийные талоны, которые в принципе являются составной частью техпаспортов, поскольку в самом техпаспорте ни кто, ни когда и ни где не ставит отметок о дате продажи (но до этому мозги у авторов бюджетного законопроекта не дошли или оно им было и не надо).

Т.е., приобретая с 1 января 2017 года технически сложные непродовольственные бытовые товары (приборы, машины, оборудование и прочие), которые состоят из узлов, блоков, комплектующих изделий, имеют технические характеристики, сопровождаются эксплуатационными документами и на которые установлен гарантийный срок, Вы, если не хотите остаться в дураках, должны настоятельно требовать от любого продавца обязательной выдачи Вам кассового или товарного чека и отметки о дате продажи в техническом паспорте или документе, который его заменяет. И берегите эти документы, по меньшей мере, в течение гарантийного срока.

   И не будьте глупцами, которые, как попугаи, все чаще повторяют предрассудочную фразу: «Хранить кассовые чеки — плохая примета». Этот предрассудок выдумали и распространяют для дураков именно «дяди Васи». Ну и на всякий случай — когда продавцы будут лишний раз морочить главу, хочу заметить, что на товары, приобретенные до 31 декабря 2016 г. (включительно), вся эта законодательная «адаптация к нормам Европейского законодательства» не распространяется, но тем не менее, кассовые чеки и техпаспорта все равно храните..

Автор: Кучерявий Олег

ЗАХИСТ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ В УМОВАХ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ

   3 листопада 2016 року Верховною Радою України був ухвалений Закон «Про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо лібералізації системи державного нагляду». Закон поки не підписано Президентом держави, він не може застосовуватися, проте його новаційні положення заслуговують на увагу. 

   Законом передбачено істотне зменшення адміністративного тиску на підприємництво в Україні. Суб`єкти господарювання отримали додаткові юридичні гарантії від можливих фактів сваволі державних наглядових і контролюючих органів.

Зміни, започатковані Законом, стосуються практично усіх основних етапів організації і проведення планових і позапланових перевірок. Зупинемось на основних, найбільш важливих положеннях  нового Закону, які розкривають зміст лібералізації державного нагляду.

   Запроваджується створення інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю), під якою розуміється «єдина автоматизована система збирання, накопичення та систематизації інформації про заходи державного нагляду (контролю), призначена для узагальнення та оприлюднення інформації про заходи державного нагляду (контролю), координації роботи органів державного нагляду (контролю) щодо здійснення комплексних заходів державного нагляду (контролю), моніторингу ефективності та законності здійснення заходів державного нагляду (контролю)». Ця новела, безумовно, слугуватиме більшій прозорості системи державного нагляду, її відкритості, звільненню від суб`єктивного фактору зі сторони адміністративного персоналу, а також надасть значно більші можливості для оперативного і ретельного контролю зі сторони підприємців і суспільства в цілому за планами і діями органів державного нагляду. Захист прав і законних інтересів бізнесу за таких обставин буде відбуватися у більш оптимальних умовах.

   Принципи здійснення заходів державного нагляду доповнено новими, безпосередньо орієнтованими на інтереси підприємництва:

•  презумпції правомірності діяльності суб’єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб’єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю);
• орієнтованості державного нагляду на запобігання правопорушенням у сфері господарської діяльності;
• недопущення встановлення планових показників чи будь-якого іншого планування щодо притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності та застосування до них санкцій;
• здійснення державного нагляду на основі принципу оцінки ризиків та доцільності.

   Таким чином законодавець закріплює відхід від застарілого розуміння системи державного нагляду, що дісталася Україні у спадок від радянського минулого і до останнього часу сприймалася підприємцями, як каральна, до орієнтованої на цивілізовані світові стандарти системи державного нагляду, яка буде сприйматися бізнесом насамперед як своєрідна сервісна служба. Таким чином цим Законом зокрема усуваються адміністративні перешкоди для розвитку насамперед дрібного і середнього бізнесу в Україні. Законом передбачені достатньо важливі зміни у проведенні планових і позапланових перевірок: Так планові заходи передбачено здійснювати відповідно до річних планів, що затверджуються органом державного нагляду не пізніше 1 грудня року, що передує плановому. Внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду не допускається, крім випадків зміни найменування суб’єкта господарювання та виправлення технічних помилок. Плани здійснення заходів державного нагляду на наступний плановий період повинні містити дати початку кожного планового заходу державного нагляду та строки їх здійснення. Органи державного нагляду визначають у віднесеній до їх відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності.

   Залежно від ступеня ризику (високий, середній або незначний) органом державного нагляду визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду та перелік питань для здійснення планових заходів, що затверджується наказом такого органу. Виключно в межах переліку питань орган державного нагляду залежно від цілей заходу та ступеня ризику визначає питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд, та зазначає їх у направленні на перевірку.

   Орган державного нагляду оприлюднює критерії та періодичність проведення планових заходів із здійснення державного нагляду шляхом розміщення на своєму офіційному веб-сайті. Законом передбачено більш тривалий час, протягом якого суб’єкти господарювання не підлягають перевіркам. Так планові заходи державного нагляду здійснюються органом державного нагляду за діяльністю суб’єктів господарювання, яка віднесена:

• до високого ступеня ризику, – не частіше одного разу на два роки;
• до середнього ступеня ризику, – не частіше одного разу на три роки;
• до незначного ступеня ризику, – не частіше одного разу на п’ять років.

   При цьому строк здійснення планового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – п’яти робочих днів. Сумарна тривалість усіх планових заходів, що здійснюються органами державного нагляду  протягом календарного року щодо суб’єкта господарювання (комплексного планового заходу), не може перевищувати тридцяти робочих днів, а щодо суб’єкта малого підприємництва – п’ятнадцяти робочих днів. Законом передбачено додаткові гарантії додержання законності органами державного нагляду при проведенні перевірок. Так, перед початком здійснення заходу державного нагляду посадові особи органів державного нагляду зобов’язані пред’явити керівнику чи уповноваженій особі суб’єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі -підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом (посвідчення, направлення на перевірку), також додатково - копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. За відсутності доказу такого погодження суб’єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду до здійснення заходів державного нагляду. Відповідно до нового Закону суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право:

• бути поінформованим про свої права та обов’язки;
• вимагати від посадових осіб органу державного нагляду додержання вимог законодавства;
• перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу
• бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду, залучати під час здійснення таких заходів третіх осіб;
• вимагати нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною інформацією суб'єкта господарювання;
• одержувати та ознайомлюватися з актами державного нагляду;
• надавати органу державного нагляду в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта;
• оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду та їх посадових осіб;
• отримувати консультативну допомогу від органу державного нагляду з метою запобігання порушенням під час здійснення заходів державного нагляду;
• вести журнал реєстрації заходів державного нагляду (контролю) та вимагати від посадових осіб органів державного нагляду внесення до нього записів про здійснення таких заходів до початку їх проведення.

   Зробимо акцент на тому, що суб’єкт підприємницької діяльності має  право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:

– державний нагляд здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких;

– посадова особа органу державного нагляду не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону;

– суб’єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду в порядку, передбаченому цим Законом;

– посадова особа органу державного нагляду  не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) за наявності такого журналу в суб’єкта господарювання;

– тривалість планового заходу державного нагляду або сумарна тривалість таких заходів протягом року перевищує граничну тривалість, встановлену частиною п’ятою статті 5 цього Закону, або тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною четвертою статті 6 цього Закону;

– орган державного нагляду здійснює повторний позаплановий захід державного нагляду за тим самим фактом, що був підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду;

– органом державного нагляду не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику;

– у передбачених законом випадках посадові особи не надали копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду.

Водночас суб’єкт підприємницької діяльності має право вимагати припинення здійснення заходу державного нагляду (контролю) у разі:

– перевищення посадовою особою органу державного нагляду визначеного цим Законом максимального строку здійснення такого заходу;

– використання посадовими особами органу державного нагляду неуніфікованих форм актів;

– з'ясування посадовими особами під час здійснення позапланового заходу державного нагляду питань, інших ніж ті, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення такого заходу.

   За новим Законом суб’єкт господарювання, посадові особи суб’єкта господарювання - юридичної особи не несуть відповідальності за відмову надавати пояснення щодо діяльності суб’єкта господарювання. Законом запроваджена нова функція – консультативна  підтримка суб’єктів господарювання, відповідно до якої органи державного нагляду безоплатно надають суб’єктам господарювання письмові консультації щодо вимог до провадження відповідної господарської діяльності та/або щодо здійснення державного нагляду. Консультації органів державного нагляду можуть бути загальними (стосуватися невизначеного кола суб’єктів господарювання) або індивідуальними (стосуватися конкретного суб’єкта господарювання). Загальні консультації оприлюднюються в офіційному виданні та на офіційному веб-сайті органу державного нагляду. Індивідуальні консультації надаються (надсилаються) суб’єктам господарювання протягом 15 календарних днів після отримання запиту. Суб’єкт господарювання може посилатися на загальні та адресовані йому індивідуальні консультації органів державного нагляду під час доведення правомірності своєї поведінки у відносинах із цими органами, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також під час судового розгляду.

   Суб’єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності, якщо він діяв відповідно до консультації органу державного нагляду, зокрема на підставі того, що індивідуальна або загальна консультація, у тому числі податкова, була змінена або скасована. Законом також розширені можливості захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання через залучення громадських об’єднань до контролю за законністю проведення заходів державного нагляду і до захисту прав суб’єктів господарювання. Так громадські об’єднання в особі їх уповноважених представників мають право здійснювати захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання під час здійснення щодо них заходів державного нагляду. Органи державного нагляду зобов’язані розглядати звернення громадських об’єднань, їх уповноважених представників в інтересах суб’єктів господарювання в порядку, встановленому для розгляду звернень суб’єктів господарювання.

   Розглядаючи проблему ефективності захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання при проведенні заходів державного нагляду, доречно звернути увагу на юридичне значення факту недопущення посадових осіб органу державного нагляду до проведення перевірки у зв`язку з порушенням порядку її проведення. Правомірність дій суб’єктів господарювання у випадку недопущення ними посадових осіб органу державного нагляду до проведення перевірки у зв`язку з порушенням порядку її проведення, підтверджується судовою практикою. Так юридичний висновок, зазначений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.09.2012 № К/9991/42917/12 у справі за позовом ПП «Виробничо-комерційна фірма «Галат» до ДПІ у Київському районі м. Донецька засвідчує, що: «відповідно до ухвали суду факт допуску службових осіб контролюючого органу до перевірки є визнанням правомірності проведення такої перевірки».

   Тобто, факт допуску посадових осіб органу державного нагляду до проведення перевірки в умовах виявленого суб’єктом господарювання і невідкладно та обґрунтовано повідомленого зазначеним посадовим особам факту порушення органом державного нагляду (чи його посадовими особами) встановленого порядку проведення перевірки, у випадку подальшого судового спору був би підставою для суду тлумачити такий допуск як фактичне визнання суб’єктом господарювання такої перевірки правомірною.

   За таких обставин правомірність проведення перевірки виявилась би поза предметом судового розгляду, звузивши його до виключно результатів такої перевірки (акту за результатами перевірки, припису тощо). Належить зазначити, що обов’язок додержання вимог Закону при проведенні заходів державного нагляду стосується посадових осіб органу державного нагляду в тій же мірі, що й самих суб’єктів господарювання. Законом не передбачено для органів державного нагляду якихось «меж свободи» в дотриманні ними встановленого порядку проведення перевірок. Наприклад, не розпочинати перевірку у день її початку, визначену планом, наказом, посвідченням (направленням) на проведення перевірки; зазначати загальний строк перевірки 10 днів при визначеному Законом строку п`ять днів – для відповідних категорій суб’єктів господарювання; пред’являти суб’єкту господарювання замість оригіналу посвідчення (направлення) на проведення перевірки його копію, коли така копія передбачена Законом виключно для вручення суб’єкту господарювання; прибувати на перевірку зі сторонніми особами, не зазначеними у посвідченні (направленні) на проведення перевірки тощо.

   Вимоги зазначеного Порядку повинні дотримуватися повно, точно, відповідно до їх буквального дослівного змісту, що прямо і недвозначно передбачено нормою ст.19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та їх посадові особи при здійсненні повноважень зобов’язані діяти виключно на підставі, в межах та у спосіб, встановлений Законом. Прийняття Верховною Радою України 03.11.2016 року змін до законодавства в частині лібералізації державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності однозначно підтверджує курс держави на пріоритет прав бізнесу в Україні, особливо – прав і законних інтересів суб`єктів малого і середнього бізнесу. Одним із аргументів прийняття таких змін, висловлених авторами законопроекту і народними депутатами під час його пленарного обговорення було рішення забезпечити належний захист підприємництва в Україні від адміністративного тиску з боку органів державного нагляду, який за переконанням самих депутатів є неприйнятним і значною мірою корупціогенним. Слід зазначити, що органи державного нагляду в цілому стали більш відповідально відноситись до вимог чинного законодавства України при здійсненні заходів державного нагляду. Водночас, наявний ще певний момент інерції у діях органів державного нагляду, іноді ще схильних тлумачити чинне законодавство України, керуючись виключно власними корпоративними інтересами. За таких обставин захистити себе від дій органів державного нагляду, якщо вони були здійснені не у точній і повній відповідності з вимогами Закону, цілком можливо.

   Прийнятий Верховною Радою України, але наразі ще не підписаний Президентом України, а отже ще не набув чинності  Закон «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо лібералізації системи державного нагляду» створює нові, більш широкі можливості для захисту бізнесу і підприємництва. А максимально ефективно реалізувати їх для запобігання можливим утискам бізнесу, а за необхідності – для надійного захисту порушених прав і законних інтересів бізнесу завжди допоможуть фахівці-юристи.

Автор: В.І.Карабань 

Збитки та «негосподарські» витрати в податкових перевірках: позиція фіскалів

  Найбільш актуальними та найгострішими, в ході податкових перевірок, є питання негативного фінансового результату та витрат, які неможливо безпосередньо пов'язати з господарською діяльністю платника податку. Спробуємо остаточно розставити крапки над «і» та залишити всі суперечливі запитання в старому році. Наведена нижче інформація є виключно відображенням практики адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень другої половини 2016 року.

   І. В матеріалах податкової перевірки зазначено (витяг з реального акту), що «сума перевищення витрат, що сформували собівартість реалізованої продукції, над сумою доходу від реалізації даної продукції, не вважається використаною суб'єктом господарювання у господарській діяльності, оскільки не була спрямована на отримання доходу». Фактично, негативна різниця між сумою доходу та витрат від здійснення конкретної господарської операції вважається такою, що не підлягає включенню до складу податкових витрат платника податку. В ході розгляду адміністративної скарги суб'єкта господарювання, фіскальна служба зазначає, що при здійсненні господарської діяльності платника податку цілком можливі збиткові господарські операції. Збитковість господарської операції не є свідченням відсутності ділової мети, відповідно збитковість не може бути підтвердженням неправомірності відображення такої господарської операції в податковому обліку. Крім того, виходячи з об'єктивного процесу здійснення господарської діяльності - господарська операція не завжди має позитивний економічний ефект, оскільки супроводжується комерційним ризиком неодержання доходу. Відповідно, фіскальна служба, в протиріч своїй же контрольно-перевірочній практиці, зазначає, що не може «чорне бути білим, а біле чорним», але залишаючи при цьому один невеличкий нюанс…

В ході податкової перевірки повинні бути обґрунтовані економічні причини та ділова мета укладеної угоди, доведено, що результат виявився негативним по причині об'єктивних чинників, а не виник свідомо. Таким чином, податківці фактично погоджуються зі збитковою господарською діяльністю платника податків, але залишаючи при цьому право робити певні суб'єктивні висновки в розрізі кожної окремої ситуації.

ІІ. Визнання витрат такими, що не пов'язані з господарською діяльністю, завжди викликало найбільшу кількість суперечок та маніпуляцій з боку фіскалів. Адже при документуванні «порушення» найчастіше в якості доказів виступають не підтверджені обставини та причинно-наслідковий аналіз змісту витрат, а відверто особисті висновки та припущення податківця, залученого до перевірки. Навіть з моменту, коли об'єкт оподаткування податком на прибуток визначався вже у відповідності до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (міжнародних стандартів фінансової звітності), а витрати в податковому обліку відповідають зменшенню активів або збільшенню зобов'язань, фіскали все одно не зупиняються і продовжують, мабуть по інерції, визнавати їх негосподарськими. Позиція ДФС з цього приводу однозначна - з 01.01.2015 при визначенні фінансового результату суб'єкта господарювання відсутній критерій витрат як таких, що не пов'язані з господарською діяльністю, окрім тих, що підлягають відображенню у складі податкових різниць. Шкода лише, що прийняті напередодні зміни до Податкового кодексу дають можливість спостерігати тенденцію щодо розширення переліку витрат, які відображатимуться в складі податкових різниць в бік збільшення фінансового результату. Так, з переліку господарських витрат фактично виключено суми перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку, визнані штрафи (пені, неустойки), податок на нерухоме майно щодо об'єктів нежитлової нерухомості.

   Таким чином, при визначенні фінансового результату до оподаткування, врахуванню підлягають всі витрати господарської діяльності платника податку з урахуванням податкових різниць. Виходячи з цього варто пам'ятати, що поняття «негосподарські» витрати не є актуальним, незважаючи на те, що з цього приводу зазначатимуть фіскали в ході податкових перевірок. Не такою однозначною є позиція щодо податку на додану вартість. Хоча з 01.07.2015 і була виключена норма, яка визначала заборону включення до складу податкового кредиту сум ПДВ за придбаними товарами/послугами, що не пов'язані з господарською діяльністю підприємства (п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу), але залишилась інша норма, відповідно до якої платник податків зобов'язаний самостійно нараховувати податкові зобов'язання з вартості товарів (робіт, послуг, необоротних активів) по операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (абз. г) п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу).

   Таким чином, позиція фіскальної служби щодо відображення податку на додану вартість з «негосподарських» витрат хоча й зазнала певної трансформації, але в підсумку залишилась незмінною. Наостанок хотілося б побажати, щоб у новому році виникало щонайменше розбіжностей, суперечок та суб'єктивних оцінок відносно як діючого податкового законодавства, так і власне щодо контрольно-перевірочної роботи самої фіскальної служби.
Автор: Олег Вдовичен

Новації в оподаткуванні акцизним податком

   Законом України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році»,  внесені зміни в діюче законодавство, а саме. З 1 січня 2017 року скасовано акцизний податок з роздрібної реалізації підакцизного пального, ставка якого становила 0,042 євро за кожний літр реалізованого (відпущеного) товару.

   Нагадуємо, що  Декларацію акцизного податку за грудень 2016 року необхідно подати не пізніше 20 січня 2017 року. Декларація вперше подається за новою формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 26.09.2016 №841 «Про внесення змін до форми декларації акцизного податку та Порядку заповнення та подання декларації акцизного податку».

   Звертаємо увагу, що відповідно до п. 49.21 ст. 49 Кодексу платники, визначені п.п. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Кодексу (особи, які реалізують пальне), а також платники, які мають діючі, (у тому числі призупинені) ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством, зобов’язані за кожний встановлений Кодексом звітний період подавати податкові декларації незалежно від того, чи провадили такі платники господарську  діяльність у  звітному періоді. Відповідно з п. 120.1 ст. 120 Кодексу неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, податкових декларацій (розрахунків) тягнуть за собою накладення штрафу в розмірах, передбачених цією статтею, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. (лист ДФС України від 09.12.2016 року № 39423/7/99-99-15-03-03-17 Про порядок декларування акцизного податку у зв’язку з набранням чинності наказом Міністерства фінансів України від 26.09.2016р. № 841 додається). Крім того, з 01.01.2017 року значно збільшились ставки акцизного податку на підакцизні товари від 12% до 70%.

• на пиво — з 2,48  до 2,78 грн.  за 1 л;
• на   вина   кріплені,   вермути   —   з   7,16 до 8,02 грн. за 1 л;
• на вина ігристі та газовані — з  10,40 до 11,65 грн. за 1 л;
• на сидр і перрі (без додання спирту) — з 0,95  до 1,06 грн. за 1 л;
• на лікеро-горілчану продукцію — з 105,80 до 126,96 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту;
• на інші зброджені напої з доданням спир­ту - з 105,80 до 126,96 грн. за 1 л 100-від­соткового спирту
• на спиртовмісні харчові продукти з вміс­том   спирту   етилового   більше   8,5 об'ємних одиниць, зокрема на настоянки гіркі ароматичні — з 141,06 до 169,27 грн за 1 л 100-відсоткового спирту.

    Ставки акцизного податку на слабоалко­гольні напої (до 8,5 % об'ємних одиниць) до­ведено до єдиних ставок із лікеро-горілчани­ми виробами, тобто зменшено з 211,59 до 126,96 грн. за 1 л 100-відсоткового спирту.

   Ставки акцизного податку на сухі вина не змінено (0,01 грн. за 1 л). Звертаємо увагу, що ставки акцизного податку на алкогольні напої що підлягають маркуванню марками ак­цизного податку наберуть чинності з 01.03.2017 року

   Окремо виділено плодово-ягідні вина без додання   спирту,  тобто  зброджені  напої, одержані виключно в результаті природно­го (натурального) бродіння фруктових, ягід­них та фруктово-ягідних соків, з вмістом спирту не більше ніж 8,5 % об'ємних оди­ниць (без додання спирту), на які встанов­лено ставки як на сидр і перрі (без додання спирту) — 1,06 грн. за 1 л.

   Тютюнові вироби, тютюн і промислові замінники тютюну. Специфічні ставки ак­цизного податку збільшено на 40 %

-   на    тютюнові    вироби    —    з  318,26 до 445,56 грн. за 1 000 шт.;

-   на тютюнову сировину, тютюнові відхо­ди,  тютюн   та   замінники   тютюну   — з 399,84  до 559,78 грн. за 1 кг (нетто). Мінімальне акцизне податкове зобов'язання зі сплати акцизного податку із сигарет з фільтром та без фільтра і цига­рок також збільшено на 40 % — з 425,75 до 596,05 грн. за 1 000 шт.

   Адвалорну ставку акцизного податку на сигарети з фільтром та без фільтра і ци­гарки залишено без змін — на рівні 12 %. 

Строки сплати акцизного податку виробником тютюнових виробів

   З 01.01.2017 р. суми акцизного податку ви­робниками тютюнових виробів сплачуються до бюджету не при придбанні марок акциз­ного податку, як було раніше, а протягом п'яти робочих днів після отримання марок акцизного податку з доплатою (за потреби) на день подання податкової декларації. При цьому якщо зазначений строк при­падає на день наступного бюджетного року, сума акцизного податку сплачується вироб­никами тютюнових виробів до закінчення бюджетного року, в якому отримано марки. Якщо виробники не сплатили суми ак­цизного податку протягом п'яти робочих днів після отримання марок акцизного по­датку, марки за наступними заявками-роз-рахунками цих виробників не видаються до дня, в якому здійснено в повному обся­зі сплату акцизного податку та штрафних санкцій, розрахованих відповідно до п. 126.2 ст. 126 Податкового кодексу.

Пальне

   З метою компенсації скасуван­ня акцизного податку з роздрібного прода­жу пального та доведення оподаткування дизельного пального до єдиної ставки ак­цизного податку ставки на пальне збільши­лися:

•   на біодизель та його суміші — з 97 до 106 евро за 1 000 л;

•   на бензини (легкі та середні дистиля­ти) - зі 171,50 до 213,50 евро за 1 000 л;

•   на паливо моторне альтернативне — зі 120 до 162 євро за 1 000 л;

•   на дизельне пальне (важкі дистиляти (га-зойлі)) - з 95/125,50 до 139,50 євро за 1 000 л;

•   на паливо рідке (мазут) — з 97 до 139,50 євро за 1 000 л;

•   на скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази — з 31 до 52 євро за 1 000 л.

   Оскільки частина вуглеводнів ациклічних насичених (а саме бутан та ізобутан) вико­ристовується як сировина для виробництва скрапленого газу, який є підакцизним това­ром, бутан та ізобутан у Митному кодексі виділено за окремими кодами УКТ ЗЕД, і у Податковому кодексі встановлено окремі ставки, а саме:

•   для вуглеводнів ациклічних насичених (крім бутану та ізобутану) ставки збіль­шено з 171,50 до 213,50 євро за 1 000 л;

•   для бутану та ізобутану ставки зменше­но зі 171,50 до 52 євро за 1 000 л.

Обладнання акцизних складів

   Застосування норми п. 230.1 ст. 230 По­даткового кодексу щодо обладнання акциз­них складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лі-чильниками та рівнемірами-лічильниками перенесено на 2018 р.

Ліцензування на виробництво та оптову торгівлю алкоголем.

   Для виробників пива з обсягом виробництва до 3 000 гектолітрів на рік передбачено встановити річну плату за ліцензії на право оптової торгівлі виключно пивом у розмірі 30 000 грн. При цьому обсяг ви­робництва розраховується з дня внесення плати за ліцензію до дня внесення наступного платежу. У разі оптової торгівлі пивом його виробниками, які виробили понад 3000 гектолітрів пива на рік, за наявності ліцензії, річну плату за яку встановлено в розмірі 30 000 грн., до суб'єктів господарювання за­стосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 200 % вартості реалізованої партії товару, але не менше 500 000 грн.

Новый налоговый год -2017

Администрирование налогов и сборов

   Законодательно оформлено функционирование такого сервиса как электронный кабинет плательщика налогов. Электронный кабинет должен обеспечить реализацию плательщиками налогов прав и обязанностей, предусмотренных Налоговым кодексом: переписка с контролирующим органом (получение и подача писем, запросов, возражений  и  жалоб на акты проверок, приказов о проведении проверок и актов проверок, проведение сверок по налогам и сборам, заполнение и подача налоговых деклараций, доступ к Единому реестру налоговых и акцизных накладных, подача заявлений на получение разрешительных документов и т.п. Соответствующие нормы Кодекса  вступят в силу со следующего месяца за месяцем внедрения необходимого   программного обеспечения, но не позже 1 января 2018 года (ст. 42, 421 Налогового Кодекса Украины (далее – НКУ)). Законодатель разделил  функции каждого из  уровней  контролирующих  органов, закрепив за низшими – государственными налоговыми инспекциями, функцию сервисного обслуживания плательщиков налогов (ст. 193 НКУ). Контрольно-проверочными полномочиями, а также, полномочиями по проведению сверок будут обладать теперь только контролирующие органы областного уровня (ст. 191 НКУ). Вводиться ответственность должностных  лиц,  виновных в принятии неправомерного решения о доначислении денежных обязательств плательщику налогов. Сама норма вида такой ответственности не содержит, а отсылает к неизвестно какому закону. При этом, повторное в течение 12 календарных месяцев принятие должностным лицом неправомерного решения  будет основанием для привлечения такого лица к дисциплинарной ответственности (ст. 21 НКУ).

Трансфертное ценообразование

   Изменений претерпели «стоимостные» критерии контролируемой операции. Теперь для признания операции контролируемой одновременно должны выполняться следующие условия:  годовой доход плательщика от всех видов деятельности определенный по правилам бухгалтерского учета превышает  150 млн. грн. (сейчас – 50 млн. грн.), а объем хозяйственных операций с конкретным контрагентом превышает 10 млн. грн. (сейчас – 5 млн. грн.). Также изменен срок подачи отчета о контролируемых операциях,  он будет подаваться до 1 октября года, следующего за отчетным (в настоящее время срок подачи -  до 1 мая). Кодексом закреплено право подавать уточненный отчет о контролируемых операциях, но при этом законодатель подчеркнул, что такое исправление ошибок не освобождает плательщика от ответственности, предусмотренной  НКУ за неполные или недостоверные данные в отчете (ст. 39 НКУ). Так же меняются размеры штрафных санкций, связанных с отчетом по контролируемым операциям и сопутствующей документацией. Так, неподача отчета грозит штрафом в размере 300 размеров прожиточного минимума (было 100 мин зарплат). Незадекларированная контролируемая операция обойдется  штрафом в размере 1% от суммы такой операции, но не более 300 размеров прожиточных минимумов за все незадекларированные операции. Неподача документации о контролируемой операции грозит штрафом в размере 3% (было 5%) от  суммы такой операции, но не более 200 размеров прожиточного минимума за все такие операции. Кроме того, законодатель установил штраф за несвоевременную подачу отчета о контролируемых операциях и документации о таких операциях. Так, задержка отчета (равно как и несвоевременное декларирование контролируемой операции в уточненном отчете) обойдется плательщику штрафом в сумме 1 размера  прожиточного минимума за каждый день задержки, но не более  300 размеров прожиточного минимума. Введен штраф в сумме 2 размеров прожиточного минимума за каждый день несвоевременной подачи документации по трансфертному ценообразованию, но не более 200 размеров прожиточного минимума (ст. 120 НКУ).

   В НКУ появится запрет контролирующим органам в одностороннем порядке разрывать договор о признании электронных документов. Единственным законным основанием для отказа в принятии электронной налоговой декларации будет недействительность электронной цифровой подписи налогоплательщика, в том числе, но не исключительно, в связи с окончанием срока действия сертификата открытого ключа, при условии, что  такая налоговая декларация соответствует всем требованиям электронного документа и предоставлена ​​в формате, доступном для ее технической обработки (ст. 49 НКУ).

   Изменен  срок предоставления индивидуальной  налоговой консультации – до 25 календарных дней, однако такой срок может быть продолжен ГФС Украины еще на 10 календарных дней. Закреплены обязательные реквизиты обращения на предоставление налоговой консультации, при отсутствии которых налоговая консультация не предоставляется, а ответ дается в порядке установленном Законом  Украины «Об обращениях граждан». Налоговые консультации подлежат регистрации в единой базе и обнародованию на веб-сайте ГФС Украины. Освобождать от ответственности в виде санкций будет только индивидуальная налоговая консультация, зарегистрированная в единой базе. Регистрацией консультаций занимается ГФС Украины, которая может отказать в регистрации налоговой консультации контролирующего органа низшего уровня и предоставить от своего имени налоговую консультацию с последующей ее регистрацией (ст. 52, 53 НКУ).

   Ограничивается срок использования «старых» индивидуальных налоговых консультаций (предоставленных до 31 марта 2017 (включительно)). Такие консультации освобождают налогоплательщика от ответственности за деяния, содержащие признаки налогового правонарушения, совершенные до 31 декабря 2017 (включительно). С 1 января 2018 индивидуальная налоговая консультация, предоставленная в письменной или электронной форме до  31 марта 2017 (включительно), не подлежит применению. Изменил законодатель сроки предоставления ответа на запрос контролирующего органа  вместо, установленного ст. 73 НКУ месячного срока, вводиться срок продолжительностью 15 рабочих дней. Сокращен срок предоставления ответа на запрос о проведении встречной сверки  - с месяца до 10 рабочих дней. Запрещено повторное проведение встречной сверки по одному и тому же вопросу.

    Теперь на законодательном уровне закреплено, что предметом камеральной проверки также может быть своевременность подачи налоговой отчетности, своевременность регистрации налоговых/акцизных накладных и расчетов корректировок к ним, своевременность уплаты согласованных денежных обязательств. Установлен срок проведения камеральной проверки налоговой декларации (уточняющего расчета) – в течение 30 календарных дней после граничного срока их подачи, а если они были поданы несвоевременно – в течение 30 календарных дней с момента фактической  подачи (ст. 75 НКУ). Планы-графики документальных плановых проверок налогоплательщиков на следующий год  подлежат обнародованию на официальном веб-сайте ГФС Украины не позднее 25 декабря текущего года (ст. 77 НКУ). Что касается внеплановых проверок, то с нового года в п.п. 78.1.1 ст. 78 НКУ опять  появиться такое основание для направления запроса как получение контролирующим органом налоговой информации, которая свидетельствовала о нарушении плательщиком налогового законодательства. Напомним, что в 2016 году редакция подпункта 78.1.1 распространялась на случаи получения налоговой информации о нарушении валютного и иного законодательства (кроме налогового), контроль за которым возложен на контролирующие органы, что существенно затрудняло контролирующим органам реализовывать полученную информацию о налоговых нарушениях. По самым «ходовым» (для направления запросов плательщикам)  пунктам, а именно п.п. 78.1.1 и 78.1.4 ст. 78 НКУ, увеличены сроки предоставления ответа  - с 10 до 15 рабочих дней.

   Исключены такие основания для проведения внеплановой проверки  как постановления органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, следователя, прокурора. Из сторонних органов назначать проверку может только суд. Статья 78 дополнена подпунктом 78.1.9.  Согласно которого не предоставление  для проведения встречной сверки информации, определенной в запросе контролирующего органа в течение 10 рабочих дней со дня, следующего за днем ​​получения запроса,  является основанием для назначения внеплановой проверки. Такая проверка проводится исключительно по вопросам, указанным в запросе контролирующего органа.

   Законодатель увеличил срок рассмотрения возражений на акт проверки с 5 до 7 рабочих дней (ст. 86 НКУ). Внесенными в НКУ изменениями такой способ погашения налогового долга как взыскание дебиторской задолженности плательщика налогов может быть реализован на практике. Теперь в случае если у плательщика недостаточно средств для погашения налогового долга или мероприятия по погашению налогового долга путем взыскания средств не привели к полному погашению такого долга, контролирующий орган может определить дебиторскую задолженность такого плательщика, срок погашения которой настал, в качестве источника погашения налогового долга.  В случае если налогоплательщик согласен,  заключается договор о переводе права требования дебиторской задолженности на контролирующий орган (напомню, что последний имеет право обращаться в суд с иском о взыскании дебиторской задолженности в сет налогового долга) (ст. 87 НКУ). Если плательщик отказывается заключать такой договор, то контролирующий орган наделен правами через суд обязать должника заключить такой договор (ст. 20 НКУ). Причем, к решению данного вопроса законодатель подошел комплексно -  добавив соответствующее право в ст. 20 НКУ и внес изменения в Кодекс административного судопроизводства (ст. 1833 КАС Украины). С нового года будет расширен перечень оснований для возникновения налогового залога. Теперь таким основанием будет заключение плательщиком налогов договора с контролирующим органом на рассрочку (отсрочку) уплаты денежных обязательств на сумму свыше 1 млн. грн. Причем плательщик налогов не получит рассрочку (отсрочку) уплаты денежных обязательств (налогового долга) на сумму свыше 1 млн. грн. без передачи в налоговый залог имущества балансовой стоимостью не менее чем сума рассрочки (отсрочки) (ст. 100 НКУ).

            Налог на прибыль предприятий

    Плательщика налога на прибыль обязали представлять вместе с соответствующей налоговой декларацией квартальную или годовую финансовую отчетность. Финансовая отчетность, составляется и представляется плательщиками налога на прибыль и некоммерческими предприятиями, учреждениями и организациями, и является приложением к налоговой декларации по налогу на прибыль (отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации) и ее неотъемлемой частью (ст. 46 НКУ). Расчет амортизации основных средств и нематериальных активов в соответствии с измененными положениями ст. 138 НКУ определяется исходя из их стоимости без учета  переоценки (уценки, дооценки), проведенной в соответствии с положениями бухгалтерского учета. Разрешается ускоренная амортизация (вместо 5 – 2 года) основных средств 4 группы (машины и оборудование) при применении прямолинейного метода амортизации. Применение ускоренной амортизации возможно при соблюдении следующих условий: основные средства ни были введены в эксплуатацию и не использовались на территории Украины;

- основные средства введены в эксплуатацию в рамках одного из налоговых (отчетных) периодов начиная с 1 января 2017 года до 31 декабря 2018;

- основные средства используются в собственной хозяйственной деятельности и не продаются или не предоставляются в аренду другим лицам (за исключением налогоплательщиков, основным видом деятельности которых являются услуги по предоставлению в аренду имущества).

   При несоблюдения указанных требований до окончания периода начисления амортизации налогоплательщик в налоговом периоде, в котором произошел факт неиспользования основных средств в собственной хозяйственной деятельности или их продажи, обязан:

- увеличить финансовый результат до налогообложения на сумму начисленной амортизации в течение налоговых (отчетных) периодов, в которых осуществлялось начисление амортизации с применением минимально допустимых сроков амортизации;

- уменьшить финансовый результат до налогообложения на сумму рассчитанной амортизации таких основных средств в соответствии с пунктом 138.3 статьи 138 НКУ (т.е. исходя из 5 лет полезного использования) (подраздел 4 раздела ХХ «Переходные положения» НКУ).

Законодатель фактически закрепил списание дебиторской задолженности (в т.ч.  за счет резерва сомнительных долгов), которая отвечает признакам безнадежной задолженности, установленным НКУ. Сумма такой списанной задолженности уменьшает финансовый результат до налогообложения (ст. 139 НКУ).

    Предусматривается, что финансовый результат до налогообложения  увеличивается:

            - на сумму перечисленной безвозвратной финансовой помощи (безвозмездно предоставленных товаров, работ, услуг) лицам, которые не являются плательщиками налога (кроме физических лиц), и налогоплательщикам, которые облагаются по ставке ноль процентов;

           - на сумму расходов от признанных штрафов, пени, неустоек, начисленных в соответствии с гражданским законодательством и гражданско-правовыми договорами в пользу лиц, не являющихся плательщиками налога (кроме физических лиц), и в пользу налогоплательщиков, облагаемых по ставке ноль процентов;

            - на сумму дохода, полученного в качестве оплаты за товары (работы, услуги), отгруженные (оказанные) во время пребывания на упрощенной системе налогообложения (ст. 140 НКУ).

            Налог с доходов физических лиц

   Для плательщиков налога с  доходов физических лиц, которым был прощен (аннулирован) долг по  кредиту на приобретение жилья, закрепляется возможность рассрочки на срок до 3 лет уплаты налоговых обязательств с дохода, возникшего в результате такого прощения (аннулирования).  Для получения такой рассрочки налогоплательщик вместе с декларацией подает в контролирующий орган заявление в произвольной форме с  данными о сумме прощенного (аннулированного) кредитором долга (кредита и/или процентов), подтвержденную соответствующими документами кредитора, и краткое описание обстоятельств, которые привели к возникновению необходимости осуществления рассрочки задекларированной суммы налогового обязательства. Суммы налоговых обязательств самостоятельно рассчитываются налогоплательщиком и погашаются равными частями в сроки до  20 апреля,  до 20 июля,  до 20 октября  и до 20 декабря (ст. 164 НКУ). Для доходов в виде дивидендов, которые выплачивают нерезиденты, институты совместного инвестирования и неплательщики налога на прибыль, вводиться ставка в размере 9% (ст. 167 НКУ). Введена обязанность плательщиков налога, которые проводили в течение года операции с инвестиционными активами (купля-продажа корпоративных прав, ценных бумаг, внесение (возврат) имущества, средств в уставной капитал)  подать по результатам отчетного года декларацию, независимо от общего финансового результата (инвестиционного дохода или убытка) (ст. 170 НКУ).

   Внедряется электронная система проверки показателей, которые связаны с определением оценочной стоимости объектов недвижимости. Во время проведения операций по продаже (обмену) объектов недвижимости между физическими лицами нотариус удостоверяет соответствующий договор при наличии оценочной стоимости такого недвижимого имущества (проверяется в электронной системе проверки показателей, связанных с определением оценочной стоимости объектов налогообложения) и документа об уплате налога в бюджет стороной (сторонами) договора (ст. 172 НКУ). Перечень расходов физического лица - предпринимателя расширен на суммы налогов, сборов, связанных с хозяйственной деятельностью такого предпринимателя (кроме НДС для ФЛП, зарегистрированного как плательщик такого налога, акцизного налога, НДФЛ лиц с дохода от предпринимательской  деятельности, налога на имущество),  суммы ЕСВ; платежей, уплаченных за получение лицензий, разрешений, иных документов разрешительного характера, связанных с хозяйственной деятельностью такого предпринимателя. Также ФЛП получили право на включение в состав расходов амортизации приобретенных или самостоятельно изготовленных основных средств и нематериальных активов, с соответствующим отдельным ведением учета таких расходов. В связи с этим, в НКУ для ФЛП определен метод амортизации (линейный), группы основных средств и нематериальных активов, минимальные допустимые  сроки их полезного использования. Амортизация ведется отдельно по каждому объекту. Амортизации подлежат объекты, расходы на приобретение (изготовление) которых документально подтверждены. Амортизации не подлежат земельные участки, жилая недвижимость, автомобили (грузовые, легковые) (ст. 178 НКУ).

Налог на добавленную стоимость

   Устанавливается срок проведения документальной  проверки  бюджетного возмещения, сформированного за счет отрицательного значения по операциям: за периоды до 1 июля 2015 года, неподтвержденные документальными проверками; приобретения товаров/услуг за период до 1 января 2017 года у «сельхоз-НДСников». Такая проверка может быть проведена в течение 60 календарных дней, следующих за граничным сроком подачи налоговой декларации, а если такая декларация была несвоевременно –отсчет ведется со  дня ее фактической подачи (ст. 200 НКУ). При реорганизации (присоединении, слиянии, преобразовании, выделении, разделении) налогоплательщика законодатель позволил переносить отрицательное значение НДС, подтвержденное документальной проверкой, в состав налогового кредита правопреемника (ст. 198 НКУ).

   Вводиться единый публичный реестр заявлений на бюджетное возмещение НДС, согласно которому орган, осуществляющий казначейское обслуживание бюджетных средств будет в автоматическом режиме перечислять средства, которые подлежат возмещению из бюджета. Заявления на возврат НДС вносятся в реестр  автоматически в течение операционного дня их получения в хронологическом порядке. Возврат согласованных сумм бюджетного возмещения производиться в хронологическом порядке в соответствии с очередностью внесения заявлений в реестр. Получение налогового возмещения зависит от его согласования налоговым органом. Такое согласование плательщик получает по результатам камеральной проверки или, в предусмотренных НКУ случаях, документальной проверки. Иные случаи, когда сумма возмещения будет считаться согласованной: наступление граничных сроков проведения проверок, отмена налоговых уведомлений-решений (ст. 200 НКУ).

   Также до 01.02.17  будет сформирован публичный Временный реестр заявлений о возврате сумм бюджетного возмещения, поданных до 1 февраля 2016 года, и по которым по состоянию на 1 января 2017 суммы налога на добавленную стоимость не возмещены из бюджета. Формирование и ведение Временного реестра будет организовано также как и основного реестра. Возмещения согласованных сумм НДС будет осуществляться в хронологическом порядке в соответствии с очередностью поступления заявлений в пределах сумм, определенных законом о Государственном бюджете на соответствующий год (подраздел 2 раздела ХХ «Переходные положения» НКУ).

   Бюджетное возмещение НДС будет  осуществляться в пределах средств, имеющихся на едином казначейском счете (подраздел 2 раздела ХХ «Переходные положения»).

Обязательным реквизитом налоговой накладной станет код УКТ ВЭД для товара, код ДКПУ для услуг. Указанные коды можно указывать не полностью, но не менее 4 цифр, кроме поставки подакцизных товаров и товаров, ввезенных на таможенную территорию Украины (ст. 201 НКУ). Ошибка в коде товара или услуги влечет за собой наложение штрафных санкций от 170 грн. до 100% суммы налога, указанного в налоговой накладной (расчете корректировки) (до 31.12.17 штрафы применяться не будут).

   Налоговая накладная и расчет корректировки, составленные и зарегистрированные после 1 июля 2017 года, являются достаточным основанием для включения сумм налога по ним в состав налогового кредита и не требуют какого-либо дополнительного подтверждения (ст. 201 НКУ).

   Ошибки в реквизитах налоговой накладной (кроме кода товара согласно УКТ ВЭД), которые не мешают идентифицировать осуществленную операцию, ее содержание (товар/услугу, которые поставляются), период, стороны и сумму налоговых обязательств, не могут быть причиной отказа в принятия налоговых накладных в электронном виде. Регистрация налоговых накладных и расчетов корректировки привязывается к дате их составления: если составлены с 1 по 15 (включительно) число месяца, то должны быть зарегистрированы до конца месяца; если с 16 и до конца месяца – регистрация должна быть проведена до 15 (включительно) числа следующего месяца. Нарушение этих сроков влечет за собой штрафные санкции.

   Внедряется процедура остановки регистрации налоговых накладных (расчетов корректировки). Регистрация налоговой накладной (расчета корректировки) может быть остановлена в порядке, определенном Кабинетом Министров Украины, в случае соответствия такой налоговой накладной (расчета корректировки) совокупности критериев оценки степени рисков, достаточных для остановки регистрации налоговой накладной. Об остановке регистрации плательщикам налога (продавцу и покупателю) в электронном виде направляется квитанция. Квитанция будет содержать: а) номер и дату  налоговой накладной (расчета корректировки); б)  критерий (-ии) оценки степени рисков, на основании которого была осуществлена остановка регистрации налоговой накладной (расчета корректировки); в) предложение о предоставлении налогоплательщиком объяснений и/или копии документов (по исключительному перечню), достаточных для принятия контролирующим органом решения о регистрации такой налоговой накладной (расчета корректировки). Исчерпывающий перечень таких документов в разрезе критериев оценки степени рисков будет  утверждаться Минфином. Документы и пояснения могут быть предоставлены в течение 365 дней после даты возникновения налогового обязательства, указанного в такой налоговой накладной (расчете корректировки). Документы подаются в контролирующий орган по месту учета налогоплательщика и не позднее следующего рабочего дня передаются в комиссию ГФС Украины. Комиссия в течение 5 рабочих дней после дня получения пояснений и документов должна принять решение либо о регистрации налоговой накладной (расчета корректировки), либо отказе в такой регистрации. Решение может быть обжаловано в административном или судебном порядке (ст. 201 НКУ). Административный порядок предусматривает подачу жалобы в ГФС Украины.  Срок рассмотрения составляет 10 календарных дней и не может быть продлен, если в указанный срок контролирующий орган не примет мотивированного решения – жалоба считается удовлетворенной. Причем в случае удовлетворения жалобы плательщик должен будет зарегистрировать такую накладную (расчет) в течение 10 календарных дней с момента получения решения (ст. 56 НКУ). Нарушение этого срока влечет за собой штраф в сумме 50 % НДС указанного в такой накладной (расчете) (ст. 1201 НКУ).

  Нормы Кодекса, регулирующие процедуру остановки регистрации, вступают в силу с 01.04.17. С этой же даты и до 01.07.17 вводиться переходный период на протяжении которого фактическая остановка регистрации проводиться не будет.

   Фактически упраздняется специальный «сельскохозяйственный» режим обложения НДС. Дополнительные счета, открытые таким налогоплательщикам в Системе электронного администрирования НДС,  закрываются со дня, следующего за граничным сроком уплаты налоговых обязательств по НДС за декабрь 2016 (за 4 квартал 2016 года – для тех, кто отчитывается поквартально). Регистрация налоговых накладных/расчетов корректировки по операциям поставки сельхозпродукции плательщиками, использующими спецсельхозрежим, должна быть проведена до 15 января 2017 года. Нарушение указанных сроков не допускается. Отрицательное значение НДС из сельхоздекларации за декабрь 2016 (4 квартал 2016 года) переносится в налоговую отчетность следующего отчетного (налогового) периода, в которой отражаются расчеты с бюджетом (подраздел 2 раздела ХХ «Переходные положения»). 

   Для сельскохозяйственных товаропроизводителей, осуществляющих такие виды деятельности как выращивание овощей и фруктов, животноводство, производства мяса, переработка молока, предусматривается введение бюджетной дотации. Право на получение бюджетной дотации возникает при соблюдении ряда  условий (фактически аналогичных тем, которые давали право на применение спецрежима по НДС) и внесения в Реестр получателей бюджетной дотации.  Условия получения бюджетной дотации, определяются ст. 16-1 ЗУ «О государственной поддержке сельского хозяйства в Украине». С 1 января 2018 года распределение бюджетной дотации будет осуществляться в сумме не превышающей 150 млн. грн. на одного сельскохозяйственного товаропроизводителя в год с учетом связанных с таким товаропроизводителем лиц. Порядок распределения бюджетной дотации утверждается Кабинетом Министров Украины

   С  1 января 2017 года по 1 января 2022 года сельхозтоваропроизводители, внесенные в Реестр,  подают в сроки определенные НКУ  налоговую декларацию по НДС с приложением. В приложении указывают расчет разницы между суммой налоговых обязательств и суммой налогового кредита отчетного периода по результатам операций, предусмотренных  ст. 16-1 ЗУ «О государственной поддержке сельского хозяйства в Украине», удельный вес стоимости сельскохозяйственных товаров, поставленных в течение предыдущих 12 последовательных отчетных налоговых периодов (месяцев).

Акцизный налог

      Отменен акцизный налог с розничной продажи топлива, однако  наряду с этим на 42 евро с 1000 литров (фактически на сумму отмены) увеличивается акцизный налог на большую часть товаров (топлива), указанных в п.п. 215.3.4 ст. 215 НКУ. В очередной раз повышается акцизный налог практически на все алкогольные напитки за исключением слабоалкогольных. Повышается акциз и на табачные изделия. До 1 января 2018 года откладывается обязанность оборудования акцизных складов расходомерами-счетчиками и уровнемерами-счетчиками.         

Единый налог            

Для плательщиков единого налога 1 группы ставка единого налога устанавливается в процентах от размера прожиточного минимума, установленного на 1 января отчетного года. Ставка для плательщиков  2 группы будет как и ранее исчисляться в процентах от минимальной заработной платы, а для плательщиков 3 группы -  в процентах от дохода. Для плательщиков 4 группы увеличены (в среднем на 16%) ставки налога с одного гектара земель (ст. 293 НКУ).             Освобождение от применения регистраторов расчетных операций для плательщиков 1 и 2 группы, объем дохода которых не превышает 1 млн. грн., не распространяется на торговцев технически сложными бытовыми товарами, которые подлежат гарантийному ремонту (например, средства связи, вычислительная и множительная техника, фотоаппаратура и т.п.) (ст. 296 НКУ). С 1 января 2017 до принятия соответствующим органом местного самоуправления решения об установлении ставок местных налогов и сборов на 2017 год, ставка единого налога для плательщиков первой группы, налога на недвижимое имущество, отличное от  земельного участка, и сбора за места для парковки транспортных средств применяется с коэффициентом 0,5.

Иные положения

   Из Налогового кодекса будет исключен  раздел посвященный налоговой милиции, однако реализовано это положение будет только тогда, когда вступит  в силу закон определяющий деятельность центрального органа исполнительной власти, который будет осуществлять защиту финансовых интересов государства от противоправных посягательств.

   Законодатель продлил для неприбыльных организаций срок приведения учредительных документов в соответствие с требованиями НКУ и предоставления копий таких документов контролирующим органам для подтверждения правомерности пребывания в Реестре неприбыльных организаций.Указанный срок продлен до 1 июля 2016 года. После этой даты неприбыльные организации, которые не приведут свои учредительные документы в соответствие с НКУ и не предоставят копии таких документов, будут исключены из Реестра (подраздел 4 раздела ХХ «Переходные положения»). Законодателем введены временные (на период проведения АТО) особенности взимания налогов и сборов на временно оккупированной территории и населенных пунктах на линии столкновений (далее временно оккупированная территория). Под временно оккупированной территорией понимается территория отдельных районов, городов, поселков и сел Донецкой и Луганской областей, определенная в соответствии с Постановлением Верховной Рады Украины «О признании отдельных районов, городов, поселков и сел Донецкой и Луганской областей временно оккупированными территориями». Перечень населенных пунктов определяется КМ Украины.

     Для налогоплательщиков местонахождением (местом жительства) которых на 14 апреля 2014 была временно оккупированная территория, и которые по состоянию на 1 января 2017 не изменили свое местонахождение (место жительства)  на другую территорию Украины приостанавливается начисление штрафных  санкций, пени за несвоевременное погашение определенных состоянию на 14 апреля 2014 денежных обязательств, по которым остановлено взыскание. Не начисляется и не уплачивается  плата за землю, налог на недвижимое имущество отличное от земельных участков, единый налог для плательщиков 4 группы. При выплате доходов ФЛП, которые проживают на временно оккупированной территории, подлежит удержанию и уплате налог на доходы физических лиц. Для плательщиков, которые по состоянию на 1 декабря 2016 года изменили свое местонахождение (место жительства) с временно оккупированной территории на иную территорию Украины  и не могут предъявить первичные документы, применяются особые правила подтверждения данных, указанных в налоговой отчетности. В случае потери и/или невозможности вывоза с временно  оккупированной территории  первичных документов налогоплательщик по месту своего учета подает в контролирующий орган уведомление в произвольной форме, подписанное руководителем предприятия и главным бухгалтером, в котором указываются: обстоятельства, которые привели к потере и/или невозможности вывоза первичных документов, календарные периоды, а также общий перечень первичных документов (в случае возможности, с указанием реквизитов). 

   Данные и показатели налоговой отчетности за периоды, указанные в сообщении, не могут быть подвергнуты сомнению на основании отсутствия первичных документов. Сообщение служит основанием для сохранения расходов и/или налогового кредита по НДС и/или суммы отрицательного значения НДС прошлых налоговых (отчетных) лет. После предоставления сообщения о невозможности вывоза первичных документов до завершения АТО вводится мораторий на проведение каких-либо проверок по указанным в сообщении налоговых периодов.Если после уведомления о невозможности вывоза первичных документов налогоплательщику станет известно о потере этих документов, такой налогоплательщик обязан подать в контролирующий орган новое сообщение с указанием обстоятельств такой потери. Налогоплательщики, которые подали уведомление об утрате первичных документов, не могут быть проверены контролирующим органом относительно указанных в сообщении периодов, в том числе после завершения антитеррористической операции. Указанные нормы не применяются к отчетным периодам после перерегистрации на иной территории Украины.В случае отказа контролирующего органа в применении вышеуказанных норм, он обязан в течение месяца с момента получения уведомления дать плательщику мотивированное решение. Такое решение может быть обжаловано в административном или судебном порядке(подраздел 10 раздела ХХ «Переходные положения»).                           

   Применение РРО В ЗУ «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг» внесены изменения, которые обязывают применять РРО при торговле технически сложными товарами (в т.ч. и лиц, которые в силу иных законодательных актов освобождались от применения РРО (плательщики единого налога 1 и 2 групп с доходом менее 1 млн. грн.). На момент подготовки данного обзора, Президентом Украины был подписан Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины» от 06.12.16 №1774-VIII, наиболее важные его положения приведены ниже. При этом, необходимо учитывать, что с 01.01.17 Законом Украины «О государственном бюджете на 2017 год» от 21.12.16 №1801-VIII устанавливается минимальная зарплата в размере 3200 грн., а минимальный прожиточный минимум 1544 грн.                 

Единый социальный взнос

   В Закон Украины  «О сборе и учете единого социального взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.10 №2464-VI внесены следующие изменения: ФЛП-пенсионеры по возрасту или инвалиды, получающие пенсию или социальную помощь, освобождаются от уплаты ЕСВ, независимо от избранной ими системы налогообложения (ранее такое право было только у «единщиков») (ст. 4 Закона); ФЛП, избравшие общую систему налогообложения,  обязаны ежемесячно платить минимальный страховой взнос (22% от минимальной заработной платы), независимо от факта получения дохода (у «единщиков», подобная обязанность существовала и ранее) (ст. 7 Закона); ФЛП-единщики 1 группы платят  0,5 минимального страхового взноса (ст. 7 Закона).                 

Трудовые отношения               

   С 01.01.17 органам местного самоуправления предоставляются полномочия осуществлять контроль за соблюдением законодательства о труде, проводить проверки  юридических лиц и ФЛП, использующих наемный труд. Реализовывать такие полномочия будут исполнительные органы городских советов городов областного значения и объединенных территориальных громад,  в частности, эти органы получат полномочия налагать штрафы за нарушение законодательства о труде и занятости населения (ст. 18, 34 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине» от 21.05.97 №280/97-ВР). Вводиться ответственность за недопуск к проведению проверки, создание препятствий в ее проведении в размере 3 минимальных зарплат. Те же действия, в случае, если предметом проверки будет вопрос надлежащего оформления трудовых отношений и выплаты зарплаты, повлекут за собой штраф в размере 100 минимальных заработных плат (ст. 265 Кодекса Украины об административных правонарушениях). Судебный сбор и административные услуги  С 1 января 2017 года  судебный сбор (изменения будут внесены в ст. 4 Закона Украины «О судебном сборе» от 08.07.11 №3674-VI),  административный сбор и плата за предоставление сведений из ЕГР (изменения будут внесены в ст. 36 Закона Украины «О государственной регистрации юридических лиц, физических лиц-предпринимателей и общественных объединений» от 15.05.03 №755-IV)  будут исчисляться исходя из размера прожиточного минимума, а не минимальной зарплаты.  

Всупереч Європейському суду: Як ДФС стягує податки з фізосіб, що продають житло

Спрощення податкового законодавства та фіскальний тиск на практиці

   Останнім часом у Київському регіоні отримали широке розповсюдження операції з житлом, які здійснюються шляхом укладення між власниками – фізичними особами – договору купівлі-продажу речових прав на об’єкт нерухомості (тобто, квартиру). Зважаючи на активну забудову столиці й передмістя та поширеність саме цієї схеми інвестування у будівництво, контролюючі органи вирішили не залишатися осторонь. Це призвело до того, що представники Державної фіскальної служби визнають діяльність, пов’язану з купівлею-продажем житла, підприємницькою, й нараховують усі можливі податки і збори.

   На перший погляд, позиція податкових органів може здатися правомірною, оскільки у своїх висновках податківці фактично дублюють позицію Вищого адміністративного суду, яка викладена в ухвалі від 16 листопада 2015 року №К/800/67007/14. Розглядаючи касаційну скаргу Державної фіскальної служби, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що будівництво багатоквартирних житлових будинків, як за власні, так і залучені кошти є безумовним свідченням того, що збудований об'єкт нерухомості передбачав отримання прибутку від подальшого продажу квартир та нежитлових приміщень. Отже, це є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.  Та якщо керуватись нормами Господарського кодексу України, статтею 42 ГКУ підприємництво визначається як самостійна, ініціативна, систематична і на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. І, що важливо, усі перелічені умови мають виконуватись одночасно. В іншому випадку така діяльність не може бути визнана підприємницькою.

   При цьому жоден нормативно-правовий акт, зокрема ні Господарський, ні Податковий кодекси України, не містить чітких кількісних критеріїв для визначення систематичності діяльності, що дає підстави для спекуляцій з боку контролюючих органів. Співробітники фіскальної служби взяли за основу підхід, відповідно до якого діяльність, яка здійснюється три і більше рази протягом звітного року, вважається систематичною, а отже має підлягати оподаткуванню за ставкою 18% в порядку, передбаченому статтею 177 ПКУ та ще й зі сплатою ПДВ. Вважаємо такий підхід фіскальних органів не коректним, оскільки нормами Податкового кодексу прямо передбачено можливість продажу фізичною особою двох і більше об’єктів нерухомості протягом одного звітного періоду при сплаті податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5%.

   Тим більш, що такий підхід може застосовуватись не тільки у сфері будівництва чи купівлі-продажу нерухомості, а й у будь-яких інших сферах діяльності громадян, наприклад, до операцій з продажу особистих речей на Інтернет-майданчиках та різноманітних онлайн-аукціонах. Навіть якщо не брати до уваги філософські поняття «справедливості», такий підхід фіскалів суперечить як основним засадам цивільного та податкового законодавства так і практиці Європейського суду з прав людини, оскільки фактично обмежує свободу укладання договорів, зменшує економічні свободи громадян та породжує додаткові обов’язки, суттєво збільшуючи податкове навантаження.

   Також варто нагадати, що у статті 4 ПКУ закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акту припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого рішення може бути прийняте на користь кожної із сторін. А відповідно до п. 56.21 статті 56 Податкового кодексу у разі, коли має місце подібна колізія (норма або декілька норм ПКУ чи іншого нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне трактування), рішення приймається саме на користь платника податків. До того ж, вказаний принцип знайшов своє відображення у рішеннях Європейського суду з прав людини у таких резонансних справах як «Сєрков проти України» (заява №39766/05) та «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06). Й ці рішення підлягають застосуванню судами як джерела права.

   У процесі розгляду згаданих справ Європейським судом було визначено, що національне законодавство не є чітким та узгодженим, не відповідає вимозі "якості" закону і не забезпечує адекватність захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. Відтак ЄСПЛ засвідчив факт порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, і це призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Інакше кажучи, національними органами не було дотримано вимогу законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення.

   Також зазначимо, що згідно зі статтею 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. При цьому громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження. Людина лише набуває до нього нової ознаки – «підприємець». Але цей юридичний статус сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності. І саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

   Таким чином, якщо підвести підсумок, стає цілком зрозумілим, що декларації про сервісну службу залишились на папері. Органи фіскальної служби не тільки не діють в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а й цілеспрямовано порушують норми Конституції України та інших законів, в тому числі Податкового кодексу України, шляхом їх довільного тлумачення в найбільш вигідному для себе світлі. Так, всупереч ст. 3 Податкового кодексу, рішення Вищого адміністративного суду визнається частиною податкового законодавства України, є обов’язковим і має юридичні наслідки для інших платників податків, в той час, як рішення Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, просто-напросто ігноруються представниками фіскальної служби.

   Маємо надію, що представники Позивача у справі №826/14630/14 (К/800/67007/14) не залишать (не залишили) даний небезпечний прецедент без належного реагування та звернуться (звернулись) до Верховного суду України та до Європейського суду з прав людини, адже для успішного вирішення даного питання є аргументована правова позиція на користь платника податків-Позивача у справі.

Автор статті: Богдан Катрушин

Джерело: Бизнес

Правове регулювання прав та обов’язків осіб, що проживають у цивільному шлюбі

В сучасному суспільстві дедалі частіше молоді люди починають своє спільне життя без офіційної реєстрації шлюбу, але при цьому мають повноцінні подружні стосунки, народжуючи дітей, придбаваючи житло, транспортні засоби, набуваючи спільно інше майно. Кількість таких родин із року в рік невпинно зростає, а разом з цим розгалужується спектр правових питань щодо прав та обов’язків суб’єктів таких родинних відносин, зокрема, які правові наслідки такого спільного проживання без державної реєстрації шлюбу, чи розповсюджується на такі  родини норми цивільного законодавства, котре регулює офіційні шлюби тощо?В цій статті ми спробуємо розібратись, що являє собою явище «цивільний шлюб» і які права та обов’язки він породжує для чоловіка та жінки, які обрали даний спосіб сімейних відносин.

Насамперед зазначимо, що визначення поняття «цивільний шлюб» як таке в законодавстві відсутнє. Натомість в нормативно правових актах та судовій практиці нерідко зустрічається термін: «фактичні шлюбні відносини». Багато правників також використовують поняття «фактичний шлюб». Не дивлячись на те, що у законодавстві для даного виду сімейних відносин частіше  вживається поняття «фактичні шлюбні відносини», ми притримуємося думки, що найбільш прийнятним терміном, який характеризує вищезазначений вид відносин чоловіка та жінки, є термін «цивільний шлюб», адже цивільний шлюб в розумінні загальних правових норм це проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без офіційної реєстрації шлюбу. В це поняття включається проживання в одній оселі, спільний побут та ведення домашнього господарства, основані на почуттях любові, взаємоповаги із бажанням створити сім’ю. При цьому такі сімейні відносини офіційно в органах РАЦСу не зареєстровані.

В свою чергу, для більш детального з’ясування, що ж таке цивільний шлюб, необхідно звертатися до Сімейного кодексу України, а саме до статті 74, в якій зазначено: якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Правовий статус «цивільного подружжя»

Із набранням чинності Сімейного кодексу України в 2004 році так званий цивільний шлюб став майже прирівняний до офіційного. До прийняття Сімейного кодексу України відносини осіб, що перебували у цивільному шлюбі, жодним чином законодавством не були врегульовані, що породжувало низку юридичних проблем, коли такі відносини, нажаль, припинялися. Проте, не зважаючи на намагання законодавця статтею 74 Сімейного кодексу  прирівняти цивільний шлюб до офіційно зареєстрованого, на практиці виникає безліч спірних питань, на які на законодавчому рівні немає конкретних відповідей. Саме тому відсутність чіткої системи правового регулювання цивільного шлюбу породжує невизначеність та неоднозначність підходу судів до вирішення спорів, які виникають після його припинення.

Поділ майна в рамках цивільного шлюбу

На відміну від цивільного шлюбу, в рамках офіційно зареєстрованого шлюбу подружжя більш захищені в питаннях поділу майна. Так, статтею 60 Сімейного кодексу передбачено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, а отже, всі речі, набуті за час подружнього життя є об’єктами права спільної сумісної власності подружжя. Що ж стосується цивільного шлюбу, то тут варто зважати на те, що хоча статтею 74 Сімейного кодексу i закріплені рівні права законного подружжя та осіб, які в офіційному шлюбі не перебувають, на отримання в спільну сумісну власність майна, набутого за час спільного проживання, проте практичного механізму поділу такого майна законодавством на сьогоднішній день не передбачено. Особливого масштабу проблема поділу майна між особами, що проживають у цивільному шлюбі, набуває тоді, коли право власності на таке майно було оформлено лише на одного з них.

Так ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу України визначено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації (наприклад, нерухомість або транспортні засоби), а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена. Що ж стосується укладання договорів стосовно майна, яке спільно набуто особами за час перебування у цивільному шлюбі, і право власності оформлено лише на одного з них, то надання згоди другого з цивільного подружжя на укладання таких договорів законодавством не передбачена. Таким чином, один із цивільного подружжя не застрахований від відчуження такого майна законним власником без отримання згоди іншого. Якщо перед чоловіком та жінкою постає питання поділу майна, що було набуте ними під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вони мають право поділити його в добровільному порядку шляхом укладання нотаріально посвідченого договору та визначення частки майна, що належатиме кожному з них. У разі недосягнення згоди шляхом перемов залишається єдиний шлях – судовий.

Судова практика з питань цивільного шлюбу

До прийняття Сімейного кодексу особам, що не проживають в зареєстрованому шлюбі, було достатньо важко довести своє законне право на частину спільно придбаного майна, адже відносини цивільного шлюбу виходили за рамки сімейних. Проте, навіть із прийняттям Сімейного кодексу України, який надає особам, які проживають у цивільному шлюбі, таких самих майнових прав, як i законному подружжю, численних спорів між такими особами не поменшало. Позиція суддів щодо цих питань зводиться до того, що сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення участі сторін спільною працею в набутті майна не є підставою для визнання за ними права спільної сумісної власності на нього.

Зокрема, в правовому висновку Верховного суду України, викладеного у постанові по справі №6-66цс13 зазначено, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:

1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 

2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Отже, для визнання права спільної власності на майно, набуте особами, що проживають в цивільному шлюбі, необхідно в судовому порядку надавати докази, що таке майно набуте саме внаслідок спільної праці цивільного подружжя.

Особливості судового захисту права подружжя у цивільному шлюбі

Особа, яка хоче довести своє право на частку спільно набутого в цивільному шлюбі майна, може подати до суду позовну заяву про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на частку в спільній сумісній власності.

Першочергово необхідно довести факт проживання однією сім’єю та те, що майно, яке підлягає поділу, належить особам, що перебували в цивільному шлюбі, на правах спільної сумісної власності. При цьому важливо встановити час, з якого особи почали фактично проживати однією сім’єю, що зробити досить проблематично. Основними доказами для встановлення факту проживання однією сім’єю слугують показання свідків. Проте, не зайвим для цього також буде надання суду інших доказів: фотокарток, відеозаписів, з яких вбачається спільне проживання, ведення побуту, проводження дозвілля, відпочинку тощо. У разі наявності в осіб, що проживають у цивільному шлюбі, спільних дітей, свідоцтво про народження буде вагомим доказом для встановлення факту проживання однією сім’єю. Якщо особи були разом зареєстровані в квартирі чи будинку, що підлягає поділу, доказом також буде слугувати реєстраційний запис у паспорті. Важливо не просто довести факт спільного проживання та що власне під час такого проживання було набуте спірне майно, а й понад те, що особа, яка прагне визнати право власності на таке майно, зробила грошовий вклад у його придбання. В такому випадку квитанції та чеки будуть слугувати доказами у справі.

Водночас, коли жінка або чоловік хоче довести суду, що спірне майно було придбане не за спільні кошти, а за її власні, додатково необхідно подати до суду докази недостатності у другого з цивільного подружжя фінансової спроможності для його придбання.

Проблематика спадкових відносин

В цивільному шлюбі найчастіше трапляється так, що після смерті одного з цивільного подружжя, другий за умови відсутності заповіту має досить примарні шанси успадкувати майно, спільно набуте за період проживання в цивільному шлюбі.

Відповідно до положень Цивільного кодексу, до першої черги спадкування за законом належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця й народжені після його смерті, той з подружжя, який пережив спадкодавця, і його батьки. Особа, що проживали із спадкодавцем однією сім'єю, включається лише у четверту чергу спадкування за законом. При цьому, має значення час проживання разом із спадкодавцем – він має становити не менше п’яти років. Для того, щоб особі, яка проживала в цивільному шлюбі із спадкодавцем, довести своє право на частину спадщини, а саме на майно, що спільно набуто за час цивільного шлюбу, знову ж таки необхідно звертатися до суду. В рамках судового захисту права на частку в спадщині, попередньо необхідно довести суду факт проживання із спадкодавцем однією сім’єю та факт спільного набуття разом з ним спірного майна. Наші поради стосовно формування доказової бази в цих випадках описані вище. Ще один спосіб зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування - застосування норм частини 2 статті 1259 Цивільного кодексу України, згідно якої фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Для цього необхідно довести, що спадкодавець був хворий, потребував опіки та матеріальної допомоги, яку особа йому надавала.

Корисні поради

Національне законодавство наголошує на можливості договірного врегулювання відносин у цивільному шлюбі. Саме тому проблеми із поділом майна краще попередити в договірному порядку, ніж згодом під час довготривалої судової тяганини.

Найголовніше у договорі купівлі-продажу необхідно вказати двох покупців, та відповідно, придбане майно оформити у спільну часткову власність із зазначенням розміру часток кожного з покупців такого майна. Крім того, особи, що проживають без зареєстрованих шлюбних відносин, мають право укласти угоду про володіння, користування та розпорядження майном, що знаходиться в їх спільній власності, в якій визначити порядок його користування та поділ в майбутньому. Хоч цивільне законодавство за своєю природою має диспозитивний характер, варто переконатися, щоб будь-які угоди, які укладаються жінкою та чоловіком, які перебувають у цивільному шлюбі, не суперечать нормам закону. Зокрема, варто звернути увагу на те, що укладати шлюбний контракт має право тільки законне подружжя, а його укладення особами, що у законному шлюбі не перебувають, є підставою для визнання його недійсним. Коли пара закоханих прагне створити сім’ю, нехай навіть без штампу в паспорті, вони рідко замислюються про наслідки, якщо кохання згасне та доведеться розлучитися. Утім варто завважити на те, що не узаконюючи свої сімейні відносини, цивільне подружжя після розлучення ризикує не мати всього спектру цивільних прав та обов’язків, на відміну від офіційного зареєстрованого. Адже держава, хоч i урівнюючи права чоловіка та жінки, проживаючих в офіційному та в цивільному шлюбі, все ж таки стоїть на боці офіційно зареєстрованого шлюбу, гарантуючи більше прав та стабільність відносин. Як оберігати своє кохання кожен обирає сам. А ми в свою чергу сподіваємося на подальше заповнення та уніфікацію законодавчих прогалин та неузгодженостей.

Джерело: PLP LAW Group