ПОДАТКОВІ КАНІКУЛИ ДЛЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ: ПРАВИЛО ЧИ ВИНЯТОК

   Після збільшення з 01.01.2017 року розміру мінімальної заробітної плати до 3200 грн. урядом було ініційоване введення «податкових канікул» для малого для середнього бізнесу. Вказані «податкові канікули» (застосування нульової ставки податку на прибуток підприємств) запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 року.

   Пунктом 135 вказаного Закону внесені зміни до розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, і підрозділ 4 доповнено пунктом 44, який встановлює, що на період до 31 грудня 2021 року застосовується ставка нуль відсотків для платників податку на прибуток, у яких річний дохід, визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період, не перевищує 3000000 (трьох мільйонів) гривень та розмір нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) кожному з працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим як дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом (тобто протягом 2017 року це 6400 грн).

   Окрім того, для застосування «податкових канікул» платник податків повинен відповідати одній з таких вимог:

1) утворені в установленому законом порядку після 1 січня 2017 року;

2) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років) щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду становила від п’яти до 20 осіб;

3) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до 1 січня 2017 року та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до трьох мільйонів гривень та середньооблікова кількість працівників становила від п’яти до 50 осіб.

   У тому ж разі, якщо платники податку, які застосовують норми  пункту 44 підрозділ 4 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України, у будь-якому звітному періоді досягли показників щодо отриманого доходу, середньооблікової чисельності працівників (обчислюється на підставі Інструкції зі статистики кількості  працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України 28.09.2005 р.  № 286) або середньої заробітної плати працівників (обчислюється на підставі Порядку обчислення середньої  заробітної  плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100), з яких хоча б один не відповідає критеріям, зазначеним у цьому пункті, то такі платники податку зобов’язані оподаткувати прибуток, отриманий у такому звітному періоді, за ставкою, встановленою пунктом 136.1 статті 136 ПК України (базова (основна) ставка податку становить 18%).

   Платники податку, зазначені у підпунктах «а», «б», «в»  пункту 44 підрозділ 4 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України, які здійснюють нарахування та виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховують та вносять до бюджету авансовий внесок із податку в порядку, встановленому п. 57.1-1 ст. 57 ПК України, та сплачують податок на прибуток за ставкою, встановленою п. 136.1 ст. 136 ПК України (18%), за звітний податковий період, у якому здійснювалося нарахування та виплата дивідендів. Також вказаним Законом передбачено, що дія  пункту 44 підрозділ 4 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України не поширюється на суб’єктів господарювання, які:

1) утворені після 1 січня 2017 року шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), приватизації та корпоратизації;

2) здійснюють:

       2.1) діяльність у сфері розваг, визначену в підпункті 14.1.46 пункту 14.1 статті 14 розділу I;

       2.2) виробництво, оптовий продаж, експорт, імпорт підакцизних товарів;

       2.3) виробництво, оптовий та роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів;

      2.4) видобуток, серійне виробництво та виготовлення дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення;

     2.5) фінансову та страхову діяльність (гр. 64 - гр. 66 Секції K «Національного класифікатора України Класифікація видів економічної діяльності» прийнято та надано чинності на підставі наказу Держспоживстандарту України від 11.10.2010 р. N 457, надалі   «КВЕД ДК 009:2010»);

     2.6) діяльність з обміну валют;

     2.7) видобуток та реалізацію корисних копалин загальнодержавного значення;

     2.8) операції з нерухомим майном (гр. 68 КВЕД ДК 009:2010);

     2.9) поштову та кур’єрську діяльність (гр. 53 КВЕД ДК 009:2010);

 2.10) діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

    2.11) діяльність з надання послуг у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення";

    2.12) охоронну діяльність;

    2.13) зовнішньоекономічну діяльність (крім діяльності у сфері інформатизації);

    2.14) виробництво продукції на давальницькій сировині;

    2.15) оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі;

    2.16) діяльність у сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води;

    2.17) діяльність у сферах права та бухгалтерського обліку (гр. 69 КВЕД ДК 009:2010);

    2.18) діяльність у сфері інжинірингу (гр. 71 КВЕД ДК 009:2010).

   Фактично умови і критерії «податкових канікул», що вводяться з 01.01.2017 року являються аналогічними «податковим канікулам», що діяли до 01.01.2016 року і були передбачені у п. 16 підрозділу 4 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України. Таким чином, «податкові канікули» на період з 01.01.2017 року до 31.12.2021 року застосовуються тільки щодо платників податку, які перебувають на загальній системі оподаткування і відповідають вказаним критеріям, а тому лише незначна кількість підприємств зможуть ними скористатись.

Автор: Р. І. Пугач 

Джерело: http://ukrainepravo.com/scientific-thought

Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування

   Страхування як система захисту майнових інтересів фізичних, юридичних осіб та держави — необхідний елемент соціально-економічної системи суспільства. Страхування є інститутом гарантування поновлення майнових інтересів та одним із найбільш стабільних джерел довгострокових інвестицій. Страхування — одна з найдавніших категорій у сфері суспільних відносин. Вважається, що первинні форми страхування виникли ще у давнину, за 2 тис. років до н. е. (зокрема, в законах вавилонського царя Хаммурапі передбачалось укладання угоди між учасниками торговельного каравану про сумісну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного нападу)2.

   Однак страхування в сучасному його розумінні виникло набагато пізніше, в капіталістичному суспільстві. З розвитком виробництва та суспільних відносин зростало бажання зберегти матеріальне благополуччя, що зумовило доцільність впровадження страхового захисту. Базуючись на природному прагненні людини убезпечити себе і своє майно від різних катаклізмів, стихійних лих тощо, у процесі історичного розвитку страхування набуло характеру високопрофесійної діяльності, якою займаються особливі організації — страхові. Матеріали, надані судами для проведення зазначеного аналізу, свідчать про наявність неоднакової судової практики при розгляді цієї категорії спорів і помилок при застосуванні судами норм матеріального та процесуального права.

   Відносинам у сфері страхування присвячені, зокрема, гл. 67 розд. ІІІ (статті 979—999) Цивільного кодексу України (далі — ЦК) і Закон від 7 березня 1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування» (далі — Закон № 85/96-ВР). Норми, що стосуються обов’язкового страхування, містяться у спеціальному законодавстві (наприклад, у законах: від 1 липня 2004 р. № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі — Закон № 1961-IV), від 2 березня 2000 р. № 1533-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»), а також у постановах Кабінету Міністрів України, які прийняті на підставі зазначених вище та інших законів. Обов’язкове особисте страхування передбачено також в законах, що регулюють питання професійної діяльності певних категорій працівників. У них, зокрема, визначені категорії осіб, які підлягають обов’язковому особистому страхуванню, випадки, при настанні яких виплачується страхова сума, права та обов’язки сторін.

   Предметом дослідження у пропонованому матеріалі є найбільш поширені форми зазначеної категорії спорів, а саме: добровільне страхування та обов’язкове страхування, що регулюються Законом № 1961-IV. Поняття «договір страхування» закріплено в ЦК (ст. 979), Господарському кодексі України (ст. 354) та в Законі № 85/96-ВР. Так, згідно зі ст. 16 цього Закону договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

   Отже, договір страхування є двостороннім, оплатним, строковим, консенсуальним. Його також можна віднести до договорів про надання послуг та на користь третьої особи.

Договір відповідно до Закону № 1961-IV є публічним, на користь третьої особи.

   Істотними умовами договору страхування відповідно до ст. 982 ЦК є:

1) предмет договору;

2) страховий випадок;

3) розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума);

4) розмір страхового платежу і строки його сплати;

5) строк договору;

6) інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

   До умов, визначених актами цивільного законодавства, можна віднести умови, які мають бути визначені у договорі відповідно до ст. 16 Закону № 85/96-ВР. Зокрема, такими можуть бути індивідуальні ознаки транспортних засобів, які становлять масу застрахованого майна, та територія страхового покриття.

   Так, М. звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із позовом до ВАТ СК «Гарантія», третя особа — АТ КБ «Надра», про стягнення страхового відшкодування. Позивач зазначив, що уклав з АТ КБ «Надра» кредитний договір та договір застави. Відповідно до умов договору предмет застави, яким є автомобіль марки «Ауді», повинен бути застрахований за програмою «повне КАСКО» і вигодонабувачем призначено АТ КБ «Надра». Згідно з умовами договору добровільного страхування М. сплатив страховику страховий платіж 26 листопада 2007 р. Проте 25 грудня 2007 р. автомобіль позивача був викрадений невідомими особами, на підставі чого слідчі органи порушили кримінальну справу. Цього ж дня позивач повідомив страховика про настання страхового випадку, але останній відмовився виплатити страхове відшкодування.

   Суд, відмовляючи позивачу в задоволенні позову, послався на ч. 1 ст. 626 ЦК, якою передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а також на приписи ст. 983 ЦК, яка встановлює момент набрання чинності договором страхування. Відповідно до п. 16 договору він вступає в силу не раніше дня наступного за днем надходження страхового платежу або його першої частини на поточний рахунок страховика та моменту складання акта щодо забезпечення транспортного засобу електронними та механічними засобами проти викрадення. Такий акт складений не був, оскільки позивач не виконав умови договору. З огляду на зазначені вище порушення суд дійшов висновку про відсутність у страховика обов’язку здійснювати позивачеві виплату страхового відшкодування.

   Законодавець у ст. 18 Закону № 85/96-ВР розмежовує поняття «укладення» договору і «набрання ним чинності». Договір страхування набирає чинності з моменту несення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Тобто момент укладення договору може не збігатися з моментом набранням ним чинності. У випадку, що розглядається, моментом укладення договору є момент набрання ним чинності. Юридичне значення має той факт, що коли договір страхування укладено, але перший платіж не внесено (тобто договір не набрав чинності), страховик не зобов’язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо випадок відбувся.

   Наприклад, Апеляційний суд Хмельницької області рішенням від 4 листопада 2009 р. скасував рішення Славутського міськрайонного суду від 10 серпня 2009 р. у частині стягнення 19 тис. 896 грн 55 коп. страхового відшкодування з АТ «Українська пожежно-страхова компанія», а позовні вимоги С. у цій частині задовольнив і постановив стягнути на його користь з П. зазначену суму.

   Під час розгляду справи встановлено, що 28 грудня 2008 р. в м. Славуті з вини власника автомобіля ВАЗ-2110 П. сталася дорожньо-транспортна пригода (далі — ДТП), через що був пошкоджений автомобіль «Форд Фієста», яким керував С. Суд першої інстанції, постановляючи стягнути заподіяну шкоду з АТ «Українська пожежно-страхова компанія», виходив із того, що між П. та страховиком укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується страховим полісом, і цей правочин не визнаний судом недійсним.

   Проте суд першої інстанції не врахував, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором. А оскільки страховий платіж П. не перерахував, договір страхування чинності не набрав, тому відповідальність за заподіяну шкоду має нести особа, яку визнано винною у вчиненні ДТП. Стосовно моменту набрання чинності договором страхування, тобто здійснення першого платежу, слід враховувати, що коли він здійснюється готівкою, то цей факт має підтверджуватися видачею встановленого законодавством розрахункового документа — квитанції, касового чека тощо. При сплаті першого платежу у безготівковій формі договір набирає чинності з дати надходження коштів на рахунок страховика, якщо сторони не домовилися про інше в договорі.

   Форма договору страхування є письмовою, причому недотримання цієї вимоги, встановленої ст. 981 ЦК, робить такий договір нікчемним. Проте в цьому випадку слід пам’ятати положення ч. 2 ст. 218 ЦК: якщо договір укладено усно і одна зі сторін здійснила платіж, а інша прийняла його, то позивач може звернутися до суду з позовом про визнання договору дійсним. Інакше договір є недійсним з моменту його укладення і жодних цивільно-правових наслідків, крім наслідків недійсності договору, не породжує. Відповідно до ч. 1 ст. 981 ЦК, ч. 2 ст. 18 Закону № 85/96-ВР факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

   У судах страхувальники нерідко посилаються на те, що вони не були ознайомлені з правилами страхування, хоча, як правило, у договорах зазначено, що страхувальник із правилами ознайомлений. Такий обов’язок, закріплений у ст. 20 Закону № 85/96-ВР, не завжди виконується страховиком. Зрозуміло, що для ознайомлення з правилами страхування, які є багатосторінковим документом, містять значний обсяг специфічної інформації та термінології, незрозумілих для широкого загалу, недостатньо лише разового ознайомлення з ними в умовах обмеженого часу та можливостей під час укладення договору. Для повного ознайомлення із зазначеними правилами необхідно видати клієнту копію у постійне користування.

   Правила страхування за своєю природою є локальним нормативним актом для страховика і, не будучи правовим актом, не мають юридичної сили, та не є обов’язковими для страхувальника. Для того, щоб ці правила стали джерелом регулювання страхового праовідношення та обов’язковими для обох сторін, вони тим чи іншим чином мають бути вписані у договір страхування.

   Тобто первинним у взаємовідносинах сторін є договір, і якщо в ньому міститься посилання на правила страхування, то в такому випадку вони є обов’язковими для обох сторін. Якщо ж зазначеного посилання у договорі немає, то суд не може посилатися на правила страхування, а має надати перевагу договору. Так само за наявності колізії положень правил страхування з положеннями договору страхування пріоритет слід надавати положенням договору, на які погодився страхувальник, підписуючи його.

Умови та порядок здійснення страхових виплат у судовому порядку

Відповідно до ст. 8 Закону № 85/96-ВР страховий випадок — це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнається страховим випадком має бути детально зазначено у договорі страхування.

   Слід звернути увагу на те, що учасники страхових правовідносин нерідко ототожнюють поняття «страхова виплата» і «страхове відшкодування», проте закон їх розмежовує. Так, страховою виплатою вважають грошову суму, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. А страховим відшкодуванням — страхову виплату, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

   Рішення про відмову у здійсненні страхової виплати приймається страховиком у строк, не більший за передбачений договором і правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Така відмова може бути оскаржена в судовому порядку. Вирішуючи спори щодо відмови страховика у здійсненні страхової виплати за договорами страхування, суди керуються як ст. 991 ЦК, так і ст. 26 Закону № 85/96-ВР, в яких перелічені підстави для відмови майже ідентичні. При цьому відповідно до ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

– навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації;

– вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

– подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

– одержання срахувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

– несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

– наявності інших підстав, встановлених законом.

   Виникають спірні питання стосовно застосування вимог п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК щодо неповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому в такий спосіб перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків. Наслідком невиконання страхувальником цього обов’язку є відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку. У системному зв’язку з п. 5 ч. 1 ст. 989 ЦК, яким на страхувальника покладено обов’язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому. Сам факт порушення страхувальником визначеного договором страхування строку подання документів, що стосуються страхового випадку, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для відмови від здійснення страхової виплати.

   За змістом ч. 1 ст. 991 ЦК та ч. 1 ст. 26 Закону № 85/96-ВР страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала. Отже, якщо суд уже вирішив питання щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП винною особою, то під час розгляду справи про відшкодування такої шкоди за рахунок страховика суд має з’ясувати, чи виконане таке рішення, тобто чи одержав потерпілий відшкодування збитків від винної особи. Наприклад, позивач Р. у грудні 2007 р. уклав договір добровільного страхування автомобіля, який належав йому на праві власності. У період дії договору мав місце страховий випадок — автомобіль був пошкоджений внаслідок ДТП. При наданні страховій компанії пакета документів, передбаченого договором, остання відмовила у виплаті страхового відшкодування з підстав експлуатації автомобіля з технічними несправностями, у технічному стані, що не відповідає вимогам Правил дорожнього руху (далі — Правила) та правил технічної експлуатації транспортного засобу. Така відмова була обґрунтована тим, що автомобіль позивача на день страхової події вже мав пошкодження, які свідчили про несправний технічний стан, зокрема пошкодження правої сторони автомобіля, правого дзеркала заднього виду та задньої підвіски.

   Червоногвардійський районний суд м. Макіївки своїм рішенням, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося, задовольнив позов Р., постановивши стягнути на його користь зі страхової компанії суму страхового відшкодування.

   Задовольняючи вимоги про стягнення страхового відшкодування, суд виходив із того, що у страхової компанії не було підстав для відмови у проведенні відповідної виплати, оскільки згідно з Правилами та правилами технічної експлуатації транспортних засобів зазначені вище пошкодження автомобіля не віднесені до категорії пошкоджень, за яких забороняється керувати автомобілем. Згідно з умовами договору страхування, якщо технічний стан транспортного засобу не відповідає вимогам Правил та/або правил його технічної експлуатації, то це страховим випадко не визнається.

   Слід враховувати, що відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. З цього приводу необхідно зазначити таке. У ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону № 85/96-ВР роз’яснено, що за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

   Тобто, виходячи зі змісту цих норм, можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов’язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку. Зокрема, несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування, а лише в тому випадку, коли воно позбавляє страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про це могло вплинути на його обов’язок виплатити страхове відшкодування. Слід також враховувати, що закон пов’язує обов’язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником. Зокрема, відсутність довідки ДАІ не є підставою для часткового відшкодування чи відмови у ньому. Так, Ленінський районний суд м. Миколаєва рішенням від 27 березня 2009 р. у справі за позовом Д. до ЗАТ «Страхова компанія «АХА Україна» про стягнення страхової виплати на користь позивача постановив стягнути 20 тис. 879 грн страхової суми. У рішенні суд зазначив, що відповідач безпідставно, керуючись страховим актом, закрив страхову справу, оскільки позивач додатково не надав розгорнутої довідки ДАІ щодо страхового випадку, як передбачено у п. 6.1 умов страхування. Так, суд керувався тим, що відповідно до положень п. 6.2 зазначених умов страховик може запросити або надіслати запити у відповідні установи для отримання документів, яких не вистачає, однак останній цього не зробив. Враховуючи, що таких підстав, як ненадання страхувальником необхідних документів для встановлення обставин страхового випадку і здійснення відповідної виплати страхової суми не передбачено наведеними правовими нормами, умовами страхування та договором, суд згідно з п. 3 ст. 988 ЦК та ст. 20 Закону № 85/96-ВР ухвалив рішення про задоволення позову. Рішення суду не було оскаржене та виконане відповідачем добровільно.

Джерело: http://protokol.com.ua/

Новый налоговый год -2017

Администрирование налогов и сборов

   Законодательно оформлено функционирование такого сервиса как электронный кабинет плательщика налогов. Электронный кабинет должен обеспечить реализацию плательщиками налогов прав и обязанностей, предусмотренных Налоговым кодексом: переписка с контролирующим органом (получение и подача писем, запросов, возражений  и  жалоб на акты проверок, приказов о проведении проверок и актов проверок, проведение сверок по налогам и сборам, заполнение и подача налоговых деклараций, доступ к Единому реестру налоговых и акцизных накладных, подача заявлений на получение разрешительных документов и т.п. Соответствующие нормы Кодекса  вступят в силу со следующего месяца за месяцем внедрения необходимого   программного обеспечения, но не позже 1 января 2018 года (ст. 42, 421 Налогового Кодекса Украины (далее – НКУ)). Законодатель разделил  функции каждого из  уровней  контролирующих  органов, закрепив за низшими – государственными налоговыми инспекциями, функцию сервисного обслуживания плательщиков налогов (ст. 193 НКУ). Контрольно-проверочными полномочиями, а также, полномочиями по проведению сверок будут обладать теперь только контролирующие органы областного уровня (ст. 191 НКУ). Вводиться ответственность должностных  лиц,  виновных в принятии неправомерного решения о доначислении денежных обязательств плательщику налогов. Сама норма вида такой ответственности не содержит, а отсылает к неизвестно какому закону. При этом, повторное в течение 12 календарных месяцев принятие должностным лицом неправомерного решения  будет основанием для привлечения такого лица к дисциплинарной ответственности (ст. 21 НКУ).

Трансфертное ценообразование

   Изменений претерпели «стоимостные» критерии контролируемой операции. Теперь для признания операции контролируемой одновременно должны выполняться следующие условия:  годовой доход плательщика от всех видов деятельности определенный по правилам бухгалтерского учета превышает  150 млн. грн. (сейчас – 50 млн. грн.), а объем хозяйственных операций с конкретным контрагентом превышает 10 млн. грн. (сейчас – 5 млн. грн.). Также изменен срок подачи отчета о контролируемых операциях,  он будет подаваться до 1 октября года, следующего за отчетным (в настоящее время срок подачи -  до 1 мая). Кодексом закреплено право подавать уточненный отчет о контролируемых операциях, но при этом законодатель подчеркнул, что такое исправление ошибок не освобождает плательщика от ответственности, предусмотренной  НКУ за неполные или недостоверные данные в отчете (ст. 39 НКУ). Так же меняются размеры штрафных санкций, связанных с отчетом по контролируемым операциям и сопутствующей документацией. Так, неподача отчета грозит штрафом в размере 300 размеров прожиточного минимума (было 100 мин зарплат). Незадекларированная контролируемая операция обойдется  штрафом в размере 1% от суммы такой операции, но не более 300 размеров прожиточных минимумов за все незадекларированные операции. Неподача документации о контролируемой операции грозит штрафом в размере 3% (было 5%) от  суммы такой операции, но не более 200 размеров прожиточного минимума за все такие операции. Кроме того, законодатель установил штраф за несвоевременную подачу отчета о контролируемых операциях и документации о таких операциях. Так, задержка отчета (равно как и несвоевременное декларирование контролируемой операции в уточненном отчете) обойдется плательщику штрафом в сумме 1 размера  прожиточного минимума за каждый день задержки, но не более  300 размеров прожиточного минимума. Введен штраф в сумме 2 размеров прожиточного минимума за каждый день несвоевременной подачи документации по трансфертному ценообразованию, но не более 200 размеров прожиточного минимума (ст. 120 НКУ).

   В НКУ появится запрет контролирующим органам в одностороннем порядке разрывать договор о признании электронных документов. Единственным законным основанием для отказа в принятии электронной налоговой декларации будет недействительность электронной цифровой подписи налогоплательщика, в том числе, но не исключительно, в связи с окончанием срока действия сертификата открытого ключа, при условии, что  такая налоговая декларация соответствует всем требованиям электронного документа и предоставлена ​​в формате, доступном для ее технической обработки (ст. 49 НКУ).

   Изменен  срок предоставления индивидуальной  налоговой консультации – до 25 календарных дней, однако такой срок может быть продолжен ГФС Украины еще на 10 календарных дней. Закреплены обязательные реквизиты обращения на предоставление налоговой консультации, при отсутствии которых налоговая консультация не предоставляется, а ответ дается в порядке установленном Законом  Украины «Об обращениях граждан». Налоговые консультации подлежат регистрации в единой базе и обнародованию на веб-сайте ГФС Украины. Освобождать от ответственности в виде санкций будет только индивидуальная налоговая консультация, зарегистрированная в единой базе. Регистрацией консультаций занимается ГФС Украины, которая может отказать в регистрации налоговой консультации контролирующего органа низшего уровня и предоставить от своего имени налоговую консультацию с последующей ее регистрацией (ст. 52, 53 НКУ).

   Ограничивается срок использования «старых» индивидуальных налоговых консультаций (предоставленных до 31 марта 2017 (включительно)). Такие консультации освобождают налогоплательщика от ответственности за деяния, содержащие признаки налогового правонарушения, совершенные до 31 декабря 2017 (включительно). С 1 января 2018 индивидуальная налоговая консультация, предоставленная в письменной или электронной форме до  31 марта 2017 (включительно), не подлежит применению. Изменил законодатель сроки предоставления ответа на запрос контролирующего органа  вместо, установленного ст. 73 НКУ месячного срока, вводиться срок продолжительностью 15 рабочих дней. Сокращен срок предоставления ответа на запрос о проведении встречной сверки  - с месяца до 10 рабочих дней. Запрещено повторное проведение встречной сверки по одному и тому же вопросу.

    Теперь на законодательном уровне закреплено, что предметом камеральной проверки также может быть своевременность подачи налоговой отчетности, своевременность регистрации налоговых/акцизных накладных и расчетов корректировок к ним, своевременность уплаты согласованных денежных обязательств. Установлен срок проведения камеральной проверки налоговой декларации (уточняющего расчета) – в течение 30 календарных дней после граничного срока их подачи, а если они были поданы несвоевременно – в течение 30 календарных дней с момента фактической  подачи (ст. 75 НКУ). Планы-графики документальных плановых проверок налогоплательщиков на следующий год  подлежат обнародованию на официальном веб-сайте ГФС Украины не позднее 25 декабря текущего года (ст. 77 НКУ). Что касается внеплановых проверок, то с нового года в п.п. 78.1.1 ст. 78 НКУ опять  появиться такое основание для направления запроса как получение контролирующим органом налоговой информации, которая свидетельствовала о нарушении плательщиком налогового законодательства. Напомним, что в 2016 году редакция подпункта 78.1.1 распространялась на случаи получения налоговой информации о нарушении валютного и иного законодательства (кроме налогового), контроль за которым возложен на контролирующие органы, что существенно затрудняло контролирующим органам реализовывать полученную информацию о налоговых нарушениях. По самым «ходовым» (для направления запросов плательщикам)  пунктам, а именно п.п. 78.1.1 и 78.1.4 ст. 78 НКУ, увеличены сроки предоставления ответа  - с 10 до 15 рабочих дней.

   Исключены такие основания для проведения внеплановой проверки  как постановления органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, следователя, прокурора. Из сторонних органов назначать проверку может только суд. Статья 78 дополнена подпунктом 78.1.9.  Согласно которого не предоставление  для проведения встречной сверки информации, определенной в запросе контролирующего органа в течение 10 рабочих дней со дня, следующего за днем ​​получения запроса,  является основанием для назначения внеплановой проверки. Такая проверка проводится исключительно по вопросам, указанным в запросе контролирующего органа.

   Законодатель увеличил срок рассмотрения возражений на акт проверки с 5 до 7 рабочих дней (ст. 86 НКУ). Внесенными в НКУ изменениями такой способ погашения налогового долга как взыскание дебиторской задолженности плательщика налогов может быть реализован на практике. Теперь в случае если у плательщика недостаточно средств для погашения налогового долга или мероприятия по погашению налогового долга путем взыскания средств не привели к полному погашению такого долга, контролирующий орган может определить дебиторскую задолженность такого плательщика, срок погашения которой настал, в качестве источника погашения налогового долга.  В случае если налогоплательщик согласен,  заключается договор о переводе права требования дебиторской задолженности на контролирующий орган (напомню, что последний имеет право обращаться в суд с иском о взыскании дебиторской задолженности в сет налогового долга) (ст. 87 НКУ). Если плательщик отказывается заключать такой договор, то контролирующий орган наделен правами через суд обязать должника заключить такой договор (ст. 20 НКУ). Причем, к решению данного вопроса законодатель подошел комплексно -  добавив соответствующее право в ст. 20 НКУ и внес изменения в Кодекс административного судопроизводства (ст. 1833 КАС Украины). С нового года будет расширен перечень оснований для возникновения налогового залога. Теперь таким основанием будет заключение плательщиком налогов договора с контролирующим органом на рассрочку (отсрочку) уплаты денежных обязательств на сумму свыше 1 млн. грн. Причем плательщик налогов не получит рассрочку (отсрочку) уплаты денежных обязательств (налогового долга) на сумму свыше 1 млн. грн. без передачи в налоговый залог имущества балансовой стоимостью не менее чем сума рассрочки (отсрочки) (ст. 100 НКУ).

            Налог на прибыль предприятий

    Плательщика налога на прибыль обязали представлять вместе с соответствующей налоговой декларацией квартальную или годовую финансовую отчетность. Финансовая отчетность, составляется и представляется плательщиками налога на прибыль и некоммерческими предприятиями, учреждениями и организациями, и является приложением к налоговой декларации по налогу на прибыль (отчета об использовании доходов (прибылей) неприбыльной организации) и ее неотъемлемой частью (ст. 46 НКУ). Расчет амортизации основных средств и нематериальных активов в соответствии с измененными положениями ст. 138 НКУ определяется исходя из их стоимости без учета  переоценки (уценки, дооценки), проведенной в соответствии с положениями бухгалтерского учета. Разрешается ускоренная амортизация (вместо 5 – 2 года) основных средств 4 группы (машины и оборудование) при применении прямолинейного метода амортизации. Применение ускоренной амортизации возможно при соблюдении следующих условий: основные средства ни были введены в эксплуатацию и не использовались на территории Украины;

- основные средства введены в эксплуатацию в рамках одного из налоговых (отчетных) периодов начиная с 1 января 2017 года до 31 декабря 2018;

- основные средства используются в собственной хозяйственной деятельности и не продаются или не предоставляются в аренду другим лицам (за исключением налогоплательщиков, основным видом деятельности которых являются услуги по предоставлению в аренду имущества).

   При несоблюдения указанных требований до окончания периода начисления амортизации налогоплательщик в налоговом периоде, в котором произошел факт неиспользования основных средств в собственной хозяйственной деятельности или их продажи, обязан:

- увеличить финансовый результат до налогообложения на сумму начисленной амортизации в течение налоговых (отчетных) периодов, в которых осуществлялось начисление амортизации с применением минимально допустимых сроков амортизации;

- уменьшить финансовый результат до налогообложения на сумму рассчитанной амортизации таких основных средств в соответствии с пунктом 138.3 статьи 138 НКУ (т.е. исходя из 5 лет полезного использования) (подраздел 4 раздела ХХ «Переходные положения» НКУ).

Законодатель фактически закрепил списание дебиторской задолженности (в т.ч.  за счет резерва сомнительных долгов), которая отвечает признакам безнадежной задолженности, установленным НКУ. Сумма такой списанной задолженности уменьшает финансовый результат до налогообложения (ст. 139 НКУ).

    Предусматривается, что финансовый результат до налогообложения  увеличивается:

            - на сумму перечисленной безвозвратной финансовой помощи (безвозмездно предоставленных товаров, работ, услуг) лицам, которые не являются плательщиками налога (кроме физических лиц), и налогоплательщикам, которые облагаются по ставке ноль процентов;

           - на сумму расходов от признанных штрафов, пени, неустоек, начисленных в соответствии с гражданским законодательством и гражданско-правовыми договорами в пользу лиц, не являющихся плательщиками налога (кроме физических лиц), и в пользу налогоплательщиков, облагаемых по ставке ноль процентов;

            - на сумму дохода, полученного в качестве оплаты за товары (работы, услуги), отгруженные (оказанные) во время пребывания на упрощенной системе налогообложения (ст. 140 НКУ).

            Налог с доходов физических лиц

   Для плательщиков налога с  доходов физических лиц, которым был прощен (аннулирован) долг по  кредиту на приобретение жилья, закрепляется возможность рассрочки на срок до 3 лет уплаты налоговых обязательств с дохода, возникшего в результате такого прощения (аннулирования).  Для получения такой рассрочки налогоплательщик вместе с декларацией подает в контролирующий орган заявление в произвольной форме с  данными о сумме прощенного (аннулированного) кредитором долга (кредита и/или процентов), подтвержденную соответствующими документами кредитора, и краткое описание обстоятельств, которые привели к возникновению необходимости осуществления рассрочки задекларированной суммы налогового обязательства. Суммы налоговых обязательств самостоятельно рассчитываются налогоплательщиком и погашаются равными частями в сроки до  20 апреля,  до 20 июля,  до 20 октября  и до 20 декабря (ст. 164 НКУ). Для доходов в виде дивидендов, которые выплачивают нерезиденты, институты совместного инвестирования и неплательщики налога на прибыль, вводиться ставка в размере 9% (ст. 167 НКУ). Введена обязанность плательщиков налога, которые проводили в течение года операции с инвестиционными активами (купля-продажа корпоративных прав, ценных бумаг, внесение (возврат) имущества, средств в уставной капитал)  подать по результатам отчетного года декларацию, независимо от общего финансового результата (инвестиционного дохода или убытка) (ст. 170 НКУ).

   Внедряется электронная система проверки показателей, которые связаны с определением оценочной стоимости объектов недвижимости. Во время проведения операций по продаже (обмену) объектов недвижимости между физическими лицами нотариус удостоверяет соответствующий договор при наличии оценочной стоимости такого недвижимого имущества (проверяется в электронной системе проверки показателей, связанных с определением оценочной стоимости объектов налогообложения) и документа об уплате налога в бюджет стороной (сторонами) договора (ст. 172 НКУ). Перечень расходов физического лица - предпринимателя расширен на суммы налогов, сборов, связанных с хозяйственной деятельностью такого предпринимателя (кроме НДС для ФЛП, зарегистрированного как плательщик такого налога, акцизного налога, НДФЛ лиц с дохода от предпринимательской  деятельности, налога на имущество),  суммы ЕСВ; платежей, уплаченных за получение лицензий, разрешений, иных документов разрешительного характера, связанных с хозяйственной деятельностью такого предпринимателя. Также ФЛП получили право на включение в состав расходов амортизации приобретенных или самостоятельно изготовленных основных средств и нематериальных активов, с соответствующим отдельным ведением учета таких расходов. В связи с этим, в НКУ для ФЛП определен метод амортизации (линейный), группы основных средств и нематериальных активов, минимальные допустимые  сроки их полезного использования. Амортизация ведется отдельно по каждому объекту. Амортизации подлежат объекты, расходы на приобретение (изготовление) которых документально подтверждены. Амортизации не подлежат земельные участки, жилая недвижимость, автомобили (грузовые, легковые) (ст. 178 НКУ).

Налог на добавленную стоимость

   Устанавливается срок проведения документальной  проверки  бюджетного возмещения, сформированного за счет отрицательного значения по операциям: за периоды до 1 июля 2015 года, неподтвержденные документальными проверками; приобретения товаров/услуг за период до 1 января 2017 года у «сельхоз-НДСников». Такая проверка может быть проведена в течение 60 календарных дней, следующих за граничным сроком подачи налоговой декларации, а если такая декларация была несвоевременно –отсчет ведется со  дня ее фактической подачи (ст. 200 НКУ). При реорганизации (присоединении, слиянии, преобразовании, выделении, разделении) налогоплательщика законодатель позволил переносить отрицательное значение НДС, подтвержденное документальной проверкой, в состав налогового кредита правопреемника (ст. 198 НКУ).

   Вводиться единый публичный реестр заявлений на бюджетное возмещение НДС, согласно которому орган, осуществляющий казначейское обслуживание бюджетных средств будет в автоматическом режиме перечислять средства, которые подлежат возмещению из бюджета. Заявления на возврат НДС вносятся в реестр  автоматически в течение операционного дня их получения в хронологическом порядке. Возврат согласованных сумм бюджетного возмещения производиться в хронологическом порядке в соответствии с очередностью внесения заявлений в реестр. Получение налогового возмещения зависит от его согласования налоговым органом. Такое согласование плательщик получает по результатам камеральной проверки или, в предусмотренных НКУ случаях, документальной проверки. Иные случаи, когда сумма возмещения будет считаться согласованной: наступление граничных сроков проведения проверок, отмена налоговых уведомлений-решений (ст. 200 НКУ).

   Также до 01.02.17  будет сформирован публичный Временный реестр заявлений о возврате сумм бюджетного возмещения, поданных до 1 февраля 2016 года, и по которым по состоянию на 1 января 2017 суммы налога на добавленную стоимость не возмещены из бюджета. Формирование и ведение Временного реестра будет организовано также как и основного реестра. Возмещения согласованных сумм НДС будет осуществляться в хронологическом порядке в соответствии с очередностью поступления заявлений в пределах сумм, определенных законом о Государственном бюджете на соответствующий год (подраздел 2 раздела ХХ «Переходные положения» НКУ).

   Бюджетное возмещение НДС будет  осуществляться в пределах средств, имеющихся на едином казначейском счете (подраздел 2 раздела ХХ «Переходные положения»).

Обязательным реквизитом налоговой накладной станет код УКТ ВЭД для товара, код ДКПУ для услуг. Указанные коды можно указывать не полностью, но не менее 4 цифр, кроме поставки подакцизных товаров и товаров, ввезенных на таможенную территорию Украины (ст. 201 НКУ). Ошибка в коде товара или услуги влечет за собой наложение штрафных санкций от 170 грн. до 100% суммы налога, указанного в налоговой накладной (расчете корректировки) (до 31.12.17 штрафы применяться не будут).

   Налоговая накладная и расчет корректировки, составленные и зарегистрированные после 1 июля 2017 года, являются достаточным основанием для включения сумм налога по ним в состав налогового кредита и не требуют какого-либо дополнительного подтверждения (ст. 201 НКУ).

   Ошибки в реквизитах налоговой накладной (кроме кода товара согласно УКТ ВЭД), которые не мешают идентифицировать осуществленную операцию, ее содержание (товар/услугу, которые поставляются), период, стороны и сумму налоговых обязательств, не могут быть причиной отказа в принятия налоговых накладных в электронном виде. Регистрация налоговых накладных и расчетов корректировки привязывается к дате их составления: если составлены с 1 по 15 (включительно) число месяца, то должны быть зарегистрированы до конца месяца; если с 16 и до конца месяца – регистрация должна быть проведена до 15 (включительно) числа следующего месяца. Нарушение этих сроков влечет за собой штрафные санкции.

   Внедряется процедура остановки регистрации налоговых накладных (расчетов корректировки). Регистрация налоговой накладной (расчета корректировки) может быть остановлена в порядке, определенном Кабинетом Министров Украины, в случае соответствия такой налоговой накладной (расчета корректировки) совокупности критериев оценки степени рисков, достаточных для остановки регистрации налоговой накладной. Об остановке регистрации плательщикам налога (продавцу и покупателю) в электронном виде направляется квитанция. Квитанция будет содержать: а) номер и дату  налоговой накладной (расчета корректировки); б)  критерий (-ии) оценки степени рисков, на основании которого была осуществлена остановка регистрации налоговой накладной (расчета корректировки); в) предложение о предоставлении налогоплательщиком объяснений и/или копии документов (по исключительному перечню), достаточных для принятия контролирующим органом решения о регистрации такой налоговой накладной (расчета корректировки). Исчерпывающий перечень таких документов в разрезе критериев оценки степени рисков будет  утверждаться Минфином. Документы и пояснения могут быть предоставлены в течение 365 дней после даты возникновения налогового обязательства, указанного в такой налоговой накладной (расчете корректировки). Документы подаются в контролирующий орган по месту учета налогоплательщика и не позднее следующего рабочего дня передаются в комиссию ГФС Украины. Комиссия в течение 5 рабочих дней после дня получения пояснений и документов должна принять решение либо о регистрации налоговой накладной (расчета корректировки), либо отказе в такой регистрации. Решение может быть обжаловано в административном или судебном порядке (ст. 201 НКУ). Административный порядок предусматривает подачу жалобы в ГФС Украины.  Срок рассмотрения составляет 10 календарных дней и не может быть продлен, если в указанный срок контролирующий орган не примет мотивированного решения – жалоба считается удовлетворенной. Причем в случае удовлетворения жалобы плательщик должен будет зарегистрировать такую накладную (расчет) в течение 10 календарных дней с момента получения решения (ст. 56 НКУ). Нарушение этого срока влечет за собой штраф в сумме 50 % НДС указанного в такой накладной (расчете) (ст. 1201 НКУ).

  Нормы Кодекса, регулирующие процедуру остановки регистрации, вступают в силу с 01.04.17. С этой же даты и до 01.07.17 вводиться переходный период на протяжении которого фактическая остановка регистрации проводиться не будет.

   Фактически упраздняется специальный «сельскохозяйственный» режим обложения НДС. Дополнительные счета, открытые таким налогоплательщикам в Системе электронного администрирования НДС,  закрываются со дня, следующего за граничным сроком уплаты налоговых обязательств по НДС за декабрь 2016 (за 4 квартал 2016 года – для тех, кто отчитывается поквартально). Регистрация налоговых накладных/расчетов корректировки по операциям поставки сельхозпродукции плательщиками, использующими спецсельхозрежим, должна быть проведена до 15 января 2017 года. Нарушение указанных сроков не допускается. Отрицательное значение НДС из сельхоздекларации за декабрь 2016 (4 квартал 2016 года) переносится в налоговую отчетность следующего отчетного (налогового) периода, в которой отражаются расчеты с бюджетом (подраздел 2 раздела ХХ «Переходные положения»). 

   Для сельскохозяйственных товаропроизводителей, осуществляющих такие виды деятельности как выращивание овощей и фруктов, животноводство, производства мяса, переработка молока, предусматривается введение бюджетной дотации. Право на получение бюджетной дотации возникает при соблюдении ряда  условий (фактически аналогичных тем, которые давали право на применение спецрежима по НДС) и внесения в Реестр получателей бюджетной дотации.  Условия получения бюджетной дотации, определяются ст. 16-1 ЗУ «О государственной поддержке сельского хозяйства в Украине». С 1 января 2018 года распределение бюджетной дотации будет осуществляться в сумме не превышающей 150 млн. грн. на одного сельскохозяйственного товаропроизводителя в год с учетом связанных с таким товаропроизводителем лиц. Порядок распределения бюджетной дотации утверждается Кабинетом Министров Украины

   С  1 января 2017 года по 1 января 2022 года сельхозтоваропроизводители, внесенные в Реестр,  подают в сроки определенные НКУ  налоговую декларацию по НДС с приложением. В приложении указывают расчет разницы между суммой налоговых обязательств и суммой налогового кредита отчетного периода по результатам операций, предусмотренных  ст. 16-1 ЗУ «О государственной поддержке сельского хозяйства в Украине», удельный вес стоимости сельскохозяйственных товаров, поставленных в течение предыдущих 12 последовательных отчетных налоговых периодов (месяцев).

Акцизный налог

      Отменен акцизный налог с розничной продажи топлива, однако  наряду с этим на 42 евро с 1000 литров (фактически на сумму отмены) увеличивается акцизный налог на большую часть товаров (топлива), указанных в п.п. 215.3.4 ст. 215 НКУ. В очередной раз повышается акцизный налог практически на все алкогольные напитки за исключением слабоалкогольных. Повышается акциз и на табачные изделия. До 1 января 2018 года откладывается обязанность оборудования акцизных складов расходомерами-счетчиками и уровнемерами-счетчиками.         

Единый налог            

Для плательщиков единого налога 1 группы ставка единого налога устанавливается в процентах от размера прожиточного минимума, установленного на 1 января отчетного года. Ставка для плательщиков  2 группы будет как и ранее исчисляться в процентах от минимальной заработной платы, а для плательщиков 3 группы -  в процентах от дохода. Для плательщиков 4 группы увеличены (в среднем на 16%) ставки налога с одного гектара земель (ст. 293 НКУ).             Освобождение от применения регистраторов расчетных операций для плательщиков 1 и 2 группы, объем дохода которых не превышает 1 млн. грн., не распространяется на торговцев технически сложными бытовыми товарами, которые подлежат гарантийному ремонту (например, средства связи, вычислительная и множительная техника, фотоаппаратура и т.п.) (ст. 296 НКУ). С 1 января 2017 до принятия соответствующим органом местного самоуправления решения об установлении ставок местных налогов и сборов на 2017 год, ставка единого налога для плательщиков первой группы, налога на недвижимое имущество, отличное от  земельного участка, и сбора за места для парковки транспортных средств применяется с коэффициентом 0,5.

Иные положения

   Из Налогового кодекса будет исключен  раздел посвященный налоговой милиции, однако реализовано это положение будет только тогда, когда вступит  в силу закон определяющий деятельность центрального органа исполнительной власти, который будет осуществлять защиту финансовых интересов государства от противоправных посягательств.

   Законодатель продлил для неприбыльных организаций срок приведения учредительных документов в соответствие с требованиями НКУ и предоставления копий таких документов контролирующим органам для подтверждения правомерности пребывания в Реестре неприбыльных организаций.Указанный срок продлен до 1 июля 2016 года. После этой даты неприбыльные организации, которые не приведут свои учредительные документы в соответствие с НКУ и не предоставят копии таких документов, будут исключены из Реестра (подраздел 4 раздела ХХ «Переходные положения»). Законодателем введены временные (на период проведения АТО) особенности взимания налогов и сборов на временно оккупированной территории и населенных пунктах на линии столкновений (далее временно оккупированная территория). Под временно оккупированной территорией понимается территория отдельных районов, городов, поселков и сел Донецкой и Луганской областей, определенная в соответствии с Постановлением Верховной Рады Украины «О признании отдельных районов, городов, поселков и сел Донецкой и Луганской областей временно оккупированными территориями». Перечень населенных пунктов определяется КМ Украины.

     Для налогоплательщиков местонахождением (местом жительства) которых на 14 апреля 2014 была временно оккупированная территория, и которые по состоянию на 1 января 2017 не изменили свое местонахождение (место жительства)  на другую территорию Украины приостанавливается начисление штрафных  санкций, пени за несвоевременное погашение определенных состоянию на 14 апреля 2014 денежных обязательств, по которым остановлено взыскание. Не начисляется и не уплачивается  плата за землю, налог на недвижимое имущество отличное от земельных участков, единый налог для плательщиков 4 группы. При выплате доходов ФЛП, которые проживают на временно оккупированной территории, подлежит удержанию и уплате налог на доходы физических лиц. Для плательщиков, которые по состоянию на 1 декабря 2016 года изменили свое местонахождение (место жительства) с временно оккупированной территории на иную территорию Украины  и не могут предъявить первичные документы, применяются особые правила подтверждения данных, указанных в налоговой отчетности. В случае потери и/или невозможности вывоза с временно  оккупированной территории  первичных документов налогоплательщик по месту своего учета подает в контролирующий орган уведомление в произвольной форме, подписанное руководителем предприятия и главным бухгалтером, в котором указываются: обстоятельства, которые привели к потере и/или невозможности вывоза первичных документов, календарные периоды, а также общий перечень первичных документов (в случае возможности, с указанием реквизитов). 

   Данные и показатели налоговой отчетности за периоды, указанные в сообщении, не могут быть подвергнуты сомнению на основании отсутствия первичных документов. Сообщение служит основанием для сохранения расходов и/или налогового кредита по НДС и/или суммы отрицательного значения НДС прошлых налоговых (отчетных) лет. После предоставления сообщения о невозможности вывоза первичных документов до завершения АТО вводится мораторий на проведение каких-либо проверок по указанным в сообщении налоговых периодов.Если после уведомления о невозможности вывоза первичных документов налогоплательщику станет известно о потере этих документов, такой налогоплательщик обязан подать в контролирующий орган новое сообщение с указанием обстоятельств такой потери. Налогоплательщики, которые подали уведомление об утрате первичных документов, не могут быть проверены контролирующим органом относительно указанных в сообщении периодов, в том числе после завершения антитеррористической операции. Указанные нормы не применяются к отчетным периодам после перерегистрации на иной территории Украины.В случае отказа контролирующего органа в применении вышеуказанных норм, он обязан в течение месяца с момента получения уведомления дать плательщику мотивированное решение. Такое решение может быть обжаловано в административном или судебном порядке(подраздел 10 раздела ХХ «Переходные положения»).                           

   Применение РРО В ЗУ «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг» внесены изменения, которые обязывают применять РРО при торговле технически сложными товарами (в т.ч. и лиц, которые в силу иных законодательных актов освобождались от применения РРО (плательщики единого налога 1 и 2 групп с доходом менее 1 млн. грн.). На момент подготовки данного обзора, Президентом Украины был подписан Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины» от 06.12.16 №1774-VIII, наиболее важные его положения приведены ниже. При этом, необходимо учитывать, что с 01.01.17 Законом Украины «О государственном бюджете на 2017 год» от 21.12.16 №1801-VIII устанавливается минимальная зарплата в размере 3200 грн., а минимальный прожиточный минимум 1544 грн.                 

Единый социальный взнос

   В Закон Украины  «О сборе и учете единого социального взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.10 №2464-VI внесены следующие изменения: ФЛП-пенсионеры по возрасту или инвалиды, получающие пенсию или социальную помощь, освобождаются от уплаты ЕСВ, независимо от избранной ими системы налогообложения (ранее такое право было только у «единщиков») (ст. 4 Закона); ФЛП, избравшие общую систему налогообложения,  обязаны ежемесячно платить минимальный страховой взнос (22% от минимальной заработной платы), независимо от факта получения дохода (у «единщиков», подобная обязанность существовала и ранее) (ст. 7 Закона); ФЛП-единщики 1 группы платят  0,5 минимального страхового взноса (ст. 7 Закона).                 

Трудовые отношения               

   С 01.01.17 органам местного самоуправления предоставляются полномочия осуществлять контроль за соблюдением законодательства о труде, проводить проверки  юридических лиц и ФЛП, использующих наемный труд. Реализовывать такие полномочия будут исполнительные органы городских советов городов областного значения и объединенных территориальных громад,  в частности, эти органы получат полномочия налагать штрафы за нарушение законодательства о труде и занятости населения (ст. 18, 34 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине» от 21.05.97 №280/97-ВР). Вводиться ответственность за недопуск к проведению проверки, создание препятствий в ее проведении в размере 3 минимальных зарплат. Те же действия, в случае, если предметом проверки будет вопрос надлежащего оформления трудовых отношений и выплаты зарплаты, повлекут за собой штраф в размере 100 минимальных заработных плат (ст. 265 Кодекса Украины об административных правонарушениях). Судебный сбор и административные услуги  С 1 января 2017 года  судебный сбор (изменения будут внесены в ст. 4 Закона Украины «О судебном сборе» от 08.07.11 №3674-VI),  административный сбор и плата за предоставление сведений из ЕГР (изменения будут внесены в ст. 36 Закона Украины «О государственной регистрации юридических лиц, физических лиц-предпринимателей и общественных объединений» от 15.05.03 №755-IV)  будут исчисляться исходя из размера прожиточного минимума, а не минимальной зарплаты.  

Актуальні питання визначення застосованого права в Міжнародному комерційному арбітражному суді

Відповідно до ст. 5.2 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України у позовній заяві повинні бути посилання на законодавство, на підставі якого подається позов. Отже визначення застосованого права при вирішенні зовнішньоекономічних спорів як державними судами, так і міжнародним комерційним арбітражем має важливе значення. 

Застосовуване до договору право охоплює: дійсність договору, тлумачення договору, права та обов'язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги і переведення боргу (ст. 47 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Насамперед виникає потреба узгодити право, що регулює процес (lex arbitri), а також право, що застосовується до суті спору, і якщо має місце конфлікт застосованого матеріального права, - то і право, відповідно до якого такий конфлікт вирішується (колізійні норми). Колізійна норма - це норма, що визначає, право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом. 

Як у міжнародних конвенціях, так і у внутрішньому законодавстві більшості країн світу, у тому числі в Україні, затвердився принцип автономії волі або волі сторін при застосуванні матеріального права, що регулює контракт. У зв'язку з цим у більшості зовнішньоекономічних контрактів міститься умова про вибір права. 

Чинне в Україні законодавство також виходить із того, що сторони зовнішньоекономічного контракту вільні у виборі застосованого права. Згідно ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. 

Саме до такого способу визначення застосованого права насамперед повинні прагнути сторони контракту. Застосовуване право повинно заповнювати питання, що залишилися неврегульованими у контракті. Як засновуване право до контракту бажано обирати вітчизняне матеріальне право, хоча таким правом може бути як право кожної зі сторін, так і право третьої нейтральної країни. Одночасне застосування права різних держав до контракту вкрай небажане, оскільки вбачається «ризик виникнення протиріч у регулюванні відносин сторін через розбіжності у національних норм права, що може привести до повного або часткового невизнання юридичної чинності угоди про вибір права через наявність непереборних пороків змісту».

Законодавство багатьох країн, як і законодавство України, зазвичай не встановлює особливих вимог щодо форми такої угоди. Вибір права має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Способи досягнення такої угоди можуть бути різними. Найпоширенішим способом визначення застосованого права є включення положень про вибір права в текст контракту. Воля сторін, спрямована на вибір права, може виражатися в конклюдентних діях. Якщо при розгляді справи у суді в обґрунтування своїх позицій сторони, що сперечаються, посилаються на норми права тієї ж самої держави, це може бути визнане як наявність між ними угоди щодо застосованого права. Вибір права або заміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. При цьому вибір права або заміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину (ч. 5 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право»). 

Угода про вибір права сторонами договору має свою специфіку - особливий предмет: вибір застосованого права; автономний характер стосовно договору; правовий режим якого покликано визначати.

Закінчення терміну дії договору, його розірвання не тягне автоматично втрату юридичної чинності угоди сторін про вибір права. Недійсність контракту необов'язково тягне автоматично недійсність угоди про вибір права. 

При узгодженні умов контракту з іноземними партнерами важливо знати правила, які визначають порядок його укладання, однак при цьому варто враховувати, що навіть узгоджені сторонами умови, що суперечать імперативним нормам застосованого права, неможливо реалізувати у судовому порядку. Незважаючи на те, що автономія волі сторін у виборі застосованого права визначається в законодавстві більшості країн, загальне обмеження волі вибору права сторонами полягає в тому, що за допомогою такого вибору неможливо виключити застосування імперативних норм, що підлягають застосуванню до відповідних правовідносин. Невідповідність контракту або його окремих умов імперативним нормам закону призводить до визнання контракту - в цілому або за відповідної умови - недійсним. 

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при укладенні контракту можуть використовувати міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних організацій як факультативні документи. Вони застосовуються, якщо сторони прямо посилаються на них або на їх окремі положення в контракті. Насамперед це стосується таких відомих зводів звичаїв, як принципи УНІДРУА.

Порядок визначення права, що підлягає застосуванню до прав і обов'язків сторін договору, передбачений статтями 32, 44, 45, 46 Закону України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до ст. 32 Закону зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. При цьому правом держави, з яким більш тісно пов'язаний правочин, вважається, якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, право держави, у якому має своє місце проживання або місцезнаходження сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину. Отже, у цій статті міститься принципове положення загального характеру у вирішенні питання про визначення судом права, застосованого до правочинів. Воно застосовується в тому випадку, коли сторони не скористалися наданої їх законом свободою при укладанні договору або в наступному. Колізійна прив'язка, яка ґрунтується на принципі найбільш тісного зв'язку договору з певною територією, вважається в сучасних умовах найбільш адекватною з позиції ефективного вирішення колізійних питань, огляду на високу ступінь гнучкості цієї норми, яка дозволяє врахувати специфіку та особливості договірних відносин, що надає суду досить широкі повноваження для визначення матеріального права, яке підлягає застосуванню в різних ситуаціях. Як відзначається в юридичній літературі, ця формула використовується досить широко в зарубіжному законодавстві про міжнародне приватне право і міжнародно-правових документах, які зачіпають регулювання колізійних проблем. Зокрема така норма передбачена в законодавстві всіх країн Європейського союзу як результат їх участі в Римській конвенції 1980 р. 

Порядок визначення права, що підлягає застосуванню до договору за відсутності згоди сторін про вибір права, передбачений ст. 44 Закону. Ця стаття має найбільш важливе практичне значення в регулюванні колізійних відносин у галузі договірного права. У статті містяться конкретні колізійні прив'язки, встановлені для договорів окремих видів, що відображають найпоширеніші випадки. Перелік цих прив'язок значно розширений у порівняні колишньою редакцією ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Основний критерій для визначення застосованого права - місцезнаходження сторони, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, наприклад, застосованим до договору купівлі-продажу товарів буде визначене право країни місцезнаходження продавця як сторони, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору. 

Однак в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами цієї угоди. Таким чином, у разі відсутності угоди сторін про застосоване право, а також для вирішення питань, що залишилися неврегульованими, вибір застосованого права здійснюється арбітрами. При цьому арбітри не обмежені у виборі колізійних прив'язок. У сучасній міжнародній практиці і доктрині вважається практично безспірним положення, відповідно до якого міжнародний арбітраж при визначені права, що підлягає застосуванню, не зобов'язаний керуватися колізійними нормами держави, де має місце міжнародний арбітражний процес. Іншими словами, для міжнародного арбітражу, на відміну від державного суду, не існує свого lex fori. 

Статтею 8 Закону Україні «Про міжнародне приватне право» визначений порядок встановлення змісту норм права іноземної держави. У третейському судочинстві з урахуванням принципу змагальності в процесі розгляду спору тягар доведення змісту норм іноземного права покладається насамперед на сторони. Тобто сторона, що обґрунтовує свої вимоги на підставі іноземного права, зобов'язана самостійно надати докази, необхідні для підтвердження своєї позиції. При цьому доцільно надати витяги із національного законодавства, нотаріально засвідчені в країні його походження.

Где интернет-магазину выгоднее платить налоги?

Как выбирать юрисдикцию, чтобы на законных основаниях уменьшить налогообложение интернет-торговли?

Особенности налогообложения в эпоху «цифровой экономики» вынесены в пункт 1 плана BEPS, разработанного Организацией экономического сотрудничества и развития, отнюдь не случайно – потенциал e-commerce действительно огромен, а ее рост существенно опережает показатели смежных «нецифровых» рынков. К примеру, по данным организации Ecommerce Europe, европейский рынок интернет-торговли в сегменте B2C в 2015 году вырос на 13,3% по сравнению с 1% роста в традиционном ритейле.

Важным отличием интернет-коммерции является ее экстерриториальность (как минимум, в отношениях продавец-покупатель), что, с одной стороны, усложняет налогообложение таких компаний и вынуждает национальные правительства разрабатывать новые способы ограничения налоговой оптимизации (например – введение в ЕС нормы, согласно которой, НДС на товары и услуги, приобретенные онлайн, удерживается в стране покупателя; аналогичные правила в отношении «цифровой продукции» с 2017 года вводятся в РФ). С другой стороны, именно в сфере интернет-торговли можно реализовать чрезвычайно интересные варианты международного структурирования и налоговой оптимизации – строго в рамках закона и без использования токсичных офшорных схем.

В самом отдаленном приближении, интернет-торговля может быть организована таким образом, что сайт, домен, сам интернет-магазин и товар будут принадлежать разным лицам в разных юрисдикциях. Условно говоря, товар из Китая может продаваться в США на сайте европейской компании, оператором которой является украинская компания. Более того, интернет-магазин может как продавать собственный товар, так и размещать объявления третьих лиц.

---

---

---

---

Регистрация компании в США

Однако несомненным преимуществом Словакии является возможность предприятий с иностранными инвестициями выводить 100% своего прибыли и полное освобождение от налогообложения дивидендов (0% ставка налогообложения как входящих, так и исходящих дивидендов). При этом нерезидент Словацкой Республики не обязан больше ничего платить на территории Словакии.

Сервера украинского (домен .UA) интернет-магазина могут находиться в Литве или Чехии, заказанный товар может доставляться из той же Чехии или Польши (с возможностью как предоплаты, так и оплаты через стороннюю курьерскую службу).

Если обратиться к практике украинских интернет-магазинов, то, даже оперируя исключительно общедоступной информацией (что является лишь вершиной айсберга), можно найти немало примеров свидетельствующих о применении тех или иных способов оптимизации бизнес-процессов, как международной, так и внутриюрисдикционной. Так, сервера украинского (домен .UA) интернет-магазина могут находиться в Литве или Чехии, заказанный товар может доставляться из той же Чехии или Польши (с возможностью как предоплаты, так и оплаты через стороннюю курьерскую службу). Повсеместной практикой является оформление расчетных документов (по сути – продажа товара) не от имени интернет-магазина, на сайте которого был размещен заказ, а от имени того или иного физлица-предпринимателя, причем таких ФОПов под одной вывеской может быть неограниченное количество. 

С правовой точки зрения, все взаимоотношения могут оформляться также по-разному, начиная от последовательной цепочки операций купли-продажи, договоров поручения и транспортного экспедирования, заканчивая агентскими соглашениями и выплатой роялти. И во всех этих случаях онлайн-бизнес будет облагаться налогами по-разному.

С учетом сложности и достаточно высокой стоимости обслуживания, серьезное международное структурирование онлайн-торговли имеет смысл для крупного и среднего бизнеса. Для небольших компаний есть light-варианты – не такие сложные и дорогие, налогов им придется платить немного больше, но и выгоды оптимизации будут очень ощутимы.

В рамках проекта по структурированию интернет-торговли целесообразно использовать разные юрисдикции (далеко не всегда это будут офшоры) и разрабатывать серьезные схемы, которые помогут в рамках правового поля существенно оптимизировать налоговые затраты и получить определенные средства в определенной юрисдикции, вплоть до конечного вывода средств с корпоративного на личный счет. Интересные возможности открываются, если в такие схемы включать криптовалюты – ввиду курсовой разницы, излишняя прибыть успешно выводится в плоскость криптовалют.

Несомненным преимуществом Словакии является возможность предприятий с иностранными инвестициями выводить 100% своего прибыли и полное освобождение от налогообложения дивидендов (0% ставка налогообложения как входящих, так и исходящих дивидендов).

Ввиду глобальной антиофшорной кампании, бизнесу стоит обращать внимания на юрисдикции, формально не относящиеся к офшорам, но предоставляющие интересные возможности для целей международного налогового планирования. Возьмем, к примеру, Словакию. С точки зрения налогового режима, ее сложно отнести к оффшорам или к низконалоговым юрисдикциям – налог на доходы физических лиц составляет 19% и 25%, юридических лиц – 19%. НДС, который интернет-магазины в Европе платят в стране покупателя – 20%.

Интересные возможности предоставляет использование налоговых лицензий, которыми установлены минимальные ставки налога на прибыль – для бизнеса с большими оборотами и низкой маржинальностью, расходы на налоги могут составить всего сотые доли процента от оборота. Не удивительно, что Словакия – мировой лидер в сфере международной торговли (№1 по этому показателю в рейтинге Doing Business-2016).

Таким образом, в современном мире вполне реально уйдя от анонимности, офшорности и схем, которые считаются не очень «чистыми», очень качественно оптимизировать вопросы налогообложения интернет-торговли как с точки зрения уменьшения суммы уплачиваемых налогов, так и распределения конечных средств. Но при этом следует внимательно отслеживать все изменения – как представляется, ОЭСР может преподнести интернет-торговцам немало сюрпризов.

Источник Protokol.com.ua

Обжалование налоговых уведомление решений (НУР): сразу в суд или есть смысл в "вышестоящий" орган ?

Обжалование налоговых уведомление решений (НУР): сразу в суд или есть смысл в "вышестоящий" орган ? 

Административное обжалование налоговых уведомлений решений (НУР) для бизнеса всегда было, большей частью, формальностью, данью стандартной процедуре, или верным способом потянуть время. Но последние новости из практики сопровождения налоговых проверок вселяют надежду на прощание с предвзятостью и субъективизмом, а также на появление некой "третьей стороны", которая способна, ну или, как минимум, пытается, выступить арбитром между фискалами и бизнесом.

Что поменялось в процедуре административного обжалования, а также какие причины и следствия изменений?

Сам порядок досудебного оспаривания НУРов остался прежним. Разве что, в связи с реорганизацией контрольно-проверочных подразделений ГФС, система административного обжалования результатов документальных налоговых проверок фактически превратилась в одноуровневую.

Вместе с тем, изменился подход к рассмотрению жалоб.  

Согласно существующей практике, подавляющее большинство налоговых уведомлений решений, которые обжалуются, принимаются фискалами вследствие установления "нарушений" по фиктивным сделкам.  

Ознакомившись со множеством материалов налоговых проверок в том числе различного рода содержания, бурного цитирования и перекручивания налоговых норм, с наличием фактажа и "пустышками", с масштабной и не очень "арифметикой", стоит отметить одну очень важную тенденцию. А именно: выводы актов налоговых проверок основываются не на установленных фактах нарушений налогового законодательства, а главным образом на субъективных утверждениях проверяющих. "Генератором идей" являются либо данные информационных систем ГФС, либо внешние материалы, не имеющие никакого непосредственного отношения к хозяйственной сделке.

Например, проанализировав цепь поставки товара, ревизор приходит к выводу, что не установлен источник его происхождения. Поскольку нет источника, не подтверждена легальность товара, а значит, все его движение по цепи поставки осуществляется вне правового поля.

Или, другой пример: информационная база данных говорит о том, что у поставщика отсутствуют производственные, трудовые, транспортные и т.п. ресурсы, необходимые для осуществления сделки. Этого бывает вполне достаточно для признания хозяйственных операций с этим поставщиком бестоварными.

Подобного рода "аналитических выводов" уже становится недостаточно, а позиция департамента административного обжалования и судебного сопровождения ГФС Украины при рассмотрении жалоб склоняется в пользу плательщиков налогов.

На сегодняшний день рассмотрение жалоб на неправомерные НУРы перестало быть формальностью: материалы проверок проходят сквозь тщательную призму стандартов бухгалтерского учета, во внимание, в первую очередь, принимаются первичные документы, подтверждающие сделку.

Хозяйственная операция рассматривается как действие, которое вызывает изменение в финансовом состоянии, активах и пассивах предприятия. Одновременно отслеживается ее отображение в регистрах бухгалтерского учета и финансовой (налоговой) отчетности. Если отображение сделки в бухгалтерском учете соответствует П(С)БО (МСФО), первичные документы составлены в соответствии с Положением о документальном обеспечении записей в бухгалтерском учете, говорить о нарушении общих норм налогового законодательства, на которые ссылаются выводы актов налоговых проверок, не приходится.При этом стандартная фраза фискалов о том, что "первичные документы не могут приниматься во внимание, если хозяйственной операция фактически не состоялась", теряет свою актуальность и злободневность.

Исключением становятся установленные факты дефектности первичных документов, а также наличие пресловутой информация об открытых уголовных производствах по факту фиктивного предпринимательства касательно должностных лиц предприятия-контрагента.

Таким образом, департамент административного обжалования и судебного сопровождения ГФС Украины фактически абстрагировался от тенденций и практик подразделений налогового контроля, что с одной стороны вселяет оптимизм, а с другой стороны внушает скепсис и порождает вопрос — зачем нужны такие налоговые проверки? 

Причины такой кардинальной смены позиций одной из "решающих" ячеек фискальной службы могут быть разными. Первое, что приходит на ум, так это мысль о том, что наконец-то следствия внедряемых реформ в структуре ГФС начинают материализоваться. 

Но, возможно, причина намного банальнее, и заключается в непомерных суммах судебного сбора, необходимых для последующего судебного сопровождения актов налоговых проверок, в том числе и с "откровенным бредом" по своей сути.

В любом случае, каким бы не было содержания материалов проверок, широты домыслов, высоты доводов и глубины умозаключений фискалов, ни в коем случае нельзя пренебрегать процедурой административного обжалования НУРов. При этом, аргументированная и обоснованная позиция плательщика налогов является гарантом победы в налоговом споре еще на уровне его досудебного урегулирования.

по материалам ЮРЛИГА