Ужесточение требований к документам: балансируя бюджет, повредили защиту прав потребителей

   Предновогодний период принес много юридических сюрпризов жителям Украины. Один из таких сюрпризов касается довольно значительной части жителей Украины, а именно – потребителей сложных бытовых товаров. Верховная Рада Украины 20 декабря 2016 года приняла Закон Украины № 1791-VIII «О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины и некоторые законодательные акты Украины относительно обеспечения сбалансированности бюджетных поступлений в 2017 году». Вообще то, вроде бы в нашей стране уже не стоит удивляться чудачествам законотворцев, но они все же находят возможности удивить вновь и вновь.  Как было записано в пояснительной записке Министра финансов Украины к этому, поданному Кабмином Украины законопроекту: «Принятие законопроекта будет содействовать увеличению доходной части бюджета и позволит обеспечить его сбалансированность, а также адаптацию к нормам Европейского законодательства». По большому счету, он в этом году связан по большей части с существенным повышением размера минимальной зарплаты, должен устранить связанную с таким повышением непропорциональность бюджетных платежей реалиям украинской экономики. Но при чем здесь, к примеру, Закон Украины «О защите прав потребителей»?

   А не скажите! Оказывается, что без его корректировки ни как не сбалансировать бюджет и не адаптировать его к нормам Европейского законодательства! Вообще то, этот закон уже довольно хорошо отработан, проверен со всех сторон и практически не нуждался в корректировке, а тем более – таким извращенным способом. Думаю, что происходило все таким образом, как это вероятно уже стало нормой в украинском законотворчестве… Подошел какой-то хороший и далеко не бедный «дядя Вася» (или несколько таких дядей) к кому-то из тех, кто непосредственно готовит законопроект и говорит ему: «Слушай, друг! Я же завожу в Украине всякий китайский электронный хлам, а покупателям «втираю», что это все очень классные вещи. Но все тяжелее и тяжелее дурить народ и удовлетворять требования по гарантийному ремонту и возврату некачественных товаров. А тут еще «минималка» возрастает, расходы увеличиваются. Так дойдет до того, что мне хатынку в Швейцарщине и квартирку в Лондоне придется продавать. Давай в этот закон, что ты пишешь, тихонько втиснем изменения к закону о защите потребителей, сделаем этот закон более справедливым для меня лично — усложним процедуру требований потребителя к продавцам и производителям.  Там у тебя в законопроекте должно быть много всяких табличек, цифирок, кто там его читать будет перед Новым годом? Вот и проектик изменений у меня есть… Подсунем потребителям «свинью» в год Петуха! Гы… гы… гы… А вот это для твоей Машуни…».

   Но что было до, и что должно быть теперь? Есть (точнее была до Нового года) в Законе Украины «О защите прав потребителей» такая статья 8, которая называется «Права потребителя в случае приобретения им товара ненадлежащего качества». В соответствии с частью 11 этой статьи, «Требования потребителя рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, а относительно товаров, на которые установлен гарантийный срок, — технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с пометкой о дате продажи. При продаже товара продавец обязан выдать потребителю расчетный документ установленной формы, которая удостоверяет факт покупки, с пометкой о дате продажи. В случае утери потребителем технического паспорта или иного документа, который его заменяет, их восстановление осуществляется в порядке, определенном законодательством».

   Вроде бы, все отрегулировано, продуманно, но же, «дядям Васям» не нравится! И вот в законе об обеспечении сбалансированности бюджетных поступлений в 2017 году, который совершенно не имеет отношения к каким бы то ни было производителям, импортерам и продавцам сложной бытовой техники, отвечающим за качество продукции, продаваемой в Украине потребителям – физическим лицам, в разделе «II. Заключительные положения» появляется статья 5: «абзац первый части одиннадцатой статьи 8 изложить в такой редакции: «11. Требования потребителя рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, а относительно товаров, на которые установлен гарантийный срок, — технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с пометкой о дате продажи».

   Пока все вроде бы то же самое, но далее начинаются чудеса жонглирования фразами: «Требования потребителя относительно технически сложных бытовых товаров рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, предусмотренного Законом Украины «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг» и технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с отметкой о дате продажи»».

   То есть, для сложной бытовой техники необходим и расчетный документ, и технический паспорт с отметкой. А расчетный документ не какой-нибудь, а обязательно соответствующий Закону Украины «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг». При этом, совершенно пропала обязанность продавца выдать расчетный документ установленной формы, который удостоверяет факт покупки, с пометкой о дате продажи, а также пропала фраза о возможности восстановления утраченного техпаспорта.

Этот самый госбюджетный (!) закон даже разъясняет: «251) технически сложные бытовые товары — непродовольственные товары широкого потребления (приборы, машины, оборудование и прочие), которые состоят из узлов, блоков, комплектующих изделий, соответствуют требованиям нормативных документов, имеют технические характеристики, сопровождаются эксплуатационными документами и на которые установлен гарантийный срок». Что это означает?

   Не знаю, что это значит для госбюджета, но знаю – что значит для потребителя товаров: приобрели Вы (потребитель), например смартфон или телевизор или стиральную машину, а Вам продавец не дал кассовый или товарный чек, а Вы не подумали попросить… А может и написал продавец что-то на коробке или в том же техпаспорте… Или у Вас есть чек, но нет отметки в техпаспорте о дате продажи… Или Вы потеряли чек или техпаспорт… Значит, Вы попали!.. Т.е., теперь, чтобы обратиться с какими бы то ни было претензиями по качеству приобретенного товара из числа сложной бытовой техники в течение гарантийного срока, Вам необходимо предъявить не какую-то там коробку с записью продавца, а расчетный документ, которой соответствует требованиям закона. В данном случае, это почти исключительно кассовый чек или товарный чек, или расчетная квитанция. Может быть (в крайнем случае) еще пройдет накладная, в которой конкретно прописана отметка о получении продавцом от Вас наличной оплаты за приобретенный товар.  Но одного надлежащим образом оформленного расчетного документа не достаточно. Вы еще должны представить продавцу или представителю сервисного центра технический паспорт с отметкой о дате продажи. При этом, надеюсь, что в качестве места для отметки такого технического паспорта будут признаваться гарантийные талоны, которые в принципе являются составной частью техпаспортов, поскольку в самом техпаспорте ни кто, ни когда и ни где не ставит отметок о дате продажи (но до этому мозги у авторов бюджетного законопроекта не дошли или оно им было и не надо).

Т.е., приобретая с 1 января 2017 года технически сложные непродовольственные бытовые товары (приборы, машины, оборудование и прочие), которые состоят из узлов, блоков, комплектующих изделий, имеют технические характеристики, сопровождаются эксплуатационными документами и на которые установлен гарантийный срок, Вы, если не хотите остаться в дураках, должны настоятельно требовать от любого продавца обязательной выдачи Вам кассового или товарного чека и отметки о дате продажи в техническом паспорте или документе, который его заменяет. И берегите эти документы, по меньшей мере, в течение гарантийного срока.

   И не будьте глупцами, которые, как попугаи, все чаще повторяют предрассудочную фразу: «Хранить кассовые чеки — плохая примета». Этот предрассудок выдумали и распространяют для дураков именно «дяди Васи». Ну и на всякий случай — когда продавцы будут лишний раз морочить главу, хочу заметить, что на товары, приобретенные до 31 декабря 2016 г. (включительно), вся эта законодательная «адаптация к нормам Европейского законодательства» не распространяется, но тем не менее, кассовые чеки и техпаспорта все равно храните..

Автор: Кучерявий Олег

Як оподатковуються доходи, отримані за рішенням суду?

ДФСУ у листі від 28.11.16р. № 25706/6/99-99-13-02-03-15 роз'яснила, що юридична особа (боржник) с податковим агентом стосовно нарахування, утримання та сплати ПДФО i військового збору з доходу, отриманого на рідставі рішення суду. Разом з цим п. 292.15 ст. 292 ПКУ встановлено, що при визначенні обсягу доходу, що дає право суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування в наступному податковому (звітному) періоді, не включається дохід, отриманий як компенсація (відшкодування) за рішенням суду за будь-які попередні (звітні) періоди.

Водночас якщо юридична особа - платник єдиного податку отримує суму коштів як компенсацію (відшкодування) за рішенням суду за будь-які попередні (звітні) періоди, то така сума, визначена згідно з бухгалтерським обліком як дохід, має включатися до об’єкта оподаткування єдиним податком у податковому (звітному) періоді, у якому така сума отримана.

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 28.11.2016 р. N 25706/6/99-99-13-02-03-15

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула лист щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 9 ст. 39 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Водночас ст. 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом ІV Кодексу, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема фізична особа - резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, та податковий агент.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого, зокрема, включається: дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), крім випадків, визначених цим підпунктом (пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Кодексу); дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді суми грошового відшкодування будь-яких витрат, крім тих, що обов'язково відшкодовуються відповідно до закону за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV Кодексу (пп. "г" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу) та інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Статтею 168 Кодексу встановлено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету.

Так, згідно із пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття якого визначено пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку, визначену ст. 167 Кодексу.

Податковим агентом визнається особа, на яку Кодексом покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків (п. 18.1 ст. 18 Кодексу).

При цьому податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків (п. 18.2 ст. 18 Кодексу).

Крім того, доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Ставка військового збору - 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу (пп. 1.4 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Враховуючи викладене, як юридична особа (боржник) є податковим агентом щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору з доходу, нарахованого на підставі рішення суду. Крім цього, така юридична особа як податковий агент прирівнюється до платників податку і має права та виконує обов’язки, встановлені Кодексом для платників податків. З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства для отримання більш конкретної відповіді необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), зокрема рішення суду.

Джерело: Перший заступник Голови С. В. Білан http://blog.liga.net/

Болтун — находка для врага

Мотивом для написания этой статьи послужил вопрос читателя газеты «Бухгалтерия», в котором шла речь о том, что на предприятии в отношении отдельных сведений введен режим коммерческой тайны. Не так давно стало известно об утечке важной информации, чем воспользовались конкуренты. На предприятии уверены, что виноват в произошедшем конкретный работник. Какие есть способы его наказать? Попробуем разобраться.

Понятие коммерческой тайны

Как правило, любую информацию, связанную с деятельностью предприятия, именуют коммерческой тайной. Но вся ли информация является таковой?

Определение понятия «коммерческая тайна» приведено в ч.1 ст.505 ГКУ и в ч.1 ст.36 ХКУ. Если их обобщить, то получится, что коммерческая тайна – это сведения (информация), составляющие для субъекта хозяйствования коммерческую ценность, неправомерное разглашение которых может причинить ему вред. Коммерческая тайна отнесена к объектам права интеллектуальной собственности (последний абзац ч.1 ст.420 ГКУ).

Коммерческой тайне присущи такие признаки как информативность, конфиденциальность, коммерческая ценность, защищенность информации, составляющей коммерческую тайну. Эти признаки коммерческой тайны являются существенными, необходимыми и неотделимыми (см. решение Кировского районного суда г.Кировограда от 09.04.2010 г. по делу № 2-719/10).

Какие же конкретно сведения составляют коммерческую тайну? По общему правилу, субъект хозяйствования самостоятельно определяет круг сведений (объем информации), составляющих для него коммерческую тайну (ч.1 ст.36 ХКУ). В соответствии с ч.2 ст.505 ГКУ коммерческой тайной могут быть сведения технического, организационного, коммерческого, производственного и иного характера. Исключение составляют только те сведения, которые согласно законодательству не могут быть отнесены к коммерческой тайне. Они перечислены в постановлении КМУ от 09.08.93 г. № 611 «О перечне сведений, не составляющих коммерческой тайны».

Исходя из сложившейся практики, к коммерческой тайне относится следующая информация:

– уровень прибыли и ценовая политика;

– планы развития предприятия (бизнес-планы);

– сведения о заключенных или запланированных договорах;

– данные о контрагентах (поставщиках и покупателях);

– собственные изобретения и рационализаторские предложения, которые еще не защищены авторским или патентным правом;

– собственные аналитические обзоры рынка, маркетинговые исследования.

К сожалению, в КЗоТ вообще не упоминается такое понятие как коммерческая тайна, что приводит к сложностям в создании эффективной системы ее защиты на предприятии. Чтобы определить перечень сведений, составляющих коммерческую тайну, предприятие должно разработать и утвердить соответствующим приказом внутренний документ – Положение о коммерческой тайне. Оно должно содержать основные принципы регулирования и обращения персонала с такой информацией. Такой внутренний нормативный акт очень поможет в дальнейшем в случае возникновения конфликтной ситуации.

Конфиденциальная информация должна быть изложена таким образом, чтобы работники имели четкое (исключающее неоднозначное толкование) представление, о каких именно данных идет речь. Например, если в Положении о коммерческой тайне указано, что закрытыми являются сведения о планах расширения производства и уровне цен на продукцию (без уточнения вида конкретных бюджетов, договоров и т.п.), то работники могут просто не понять, что же именно они должны держать в секрете. И привлечь их к ответственности в том случае, если они по незнанию разгласили важную информацию, будет проблематично. Поэтому в Положении о коммерческой тайне (приложении к нему) следует указывать как можно подробнее весь перечень закрытой информации с указанием вида носителя, сферы применения и конкретного содержания информации.

Кроме того, можно отдельно разработать и утвердить перечни сведений, составляющих коммерческую тайну. Если же предприятие занимается деятельностью, связанной с инженерными или компьютерными разработками, осуществляет научно-исследовательские или прикладные разработки и/или выпускает техническую или проектную документацию, рекомендуется включить соответствующий раздел в устав предприятия. Отдельно следует предусмотреть соответствующие положения, касающиеся коммерческой тайны, в трудовых договорах (если они заключаются в письменной форме) и должностных инструкциях работников.

Слив информации

Разглашение коммерческой тайны, определение которого приведено в ч.3 ст36 ХКУ, будет считаться нарушением законодательства о труде только в случае, если вопросы неразглашения коммерческой тайны будут закреплены в должностных инструкциях, трудовых договорах с работниками, правилах внутреннего трудового распорядка и в соответствующих внутренних документах. К сожалению, на практике доказать факт разглашения конфиденциальной информации конкретным работником довольно сложно. Для того чтобы вменить разглашение информации работнику в вину, работодателю следует собрать как можно больше доказательств его противоправного поведения.

В качестве таких доказательств могут служить показания свидетелей, присутствовавших при разглашении работником информации, составляющей коммерческую тайну; данные видеозаписи, которая ведется в помещениях, где разрешен доступ к материальным носителям, содержащим секретную информацию(3). Работодатель не вправе нарушать конституционное право работников на тайну переписки, телефонных переговоров, телеграфной и иной корреспонденции, так как ограничение такого права допускается только на основании судебного решения (ст.31 Конституции Украины).

За разглашение ответишь!

Согласно ч.6 ст.36 ХКУ за разглашение сведений, составляющих коммерческую тайну, виновные лица несут ответственность, установленную законом.

Материальная ответственность. 

Вред, причиненный вследствие разглашения коммерческой тайны работником, является неимущественным. Это следует из абзаца третьего п.3 постановления ВСУ от 31.03.95 г. № 4 «О судебной практике по делам о возмещении морального (неимущественного) вреда».

Однако согласно ч.2 ст.130 КЗоТ работник возмещает только прямой действительный ущерб. Более того, размер причиненного ущерба определяется по фактическим потерям, на основании данных бухучета, исходя из балансовой стоимости (себестоимости) материальных ценностей за вычетом износа согласно установленным нормам (ч.1 ст.1353 КЗоТ). Таким образом, законодательство о труде не предусматривает возможности возложения на работника материальной ответственности за разглашение коммерческой тайны.

Дисциплинарная ответственность. 

Разглашение тайны может расцениваться как нарушение трудовой дисциплины, за которое предусмотрено дисциплинарное взыскание, определенное ч.1 ст.147 КЗоТ, – выговор или увольнение.

Уволить работника за разовое разглашение коммерческой тайны нельзя. Однако можно объявить выговор, а при повторном разглашении – уволить по п.3 ч.1 ст.40 КЗоТ: систематическое неисполнение работником без уважительных причин обязанностей, возложенных на него трудовым договором или правилами внутреннего трудового распорядка, если к работнику ранее применялись меры дисциплинарного или общественного взыскания.

Однако при этом следует учитывать, что работник с выговором может не согласиться и обжаловать его в судебном порядке в течение трех месяцев со дня, когда он узнал о нарушении своего права (ч.1 ст.233 КЗоТ). При этом работодатель обязан представить доказательства, свидетельствующие о том, что разглашенные работником сведения относятся к коммерческой тайне и что эти сведения стали известны работнику в связи с исполнением им трудовых обязанностей, и он давал подписку об их неразглашении.

Напомним, что особой формой трудового договора является контракт, в котором срок его действия, права, обязанности и ответственность сторон (в том числе материальная), условия материального обеспечения и организации труда работника, условия расторжения договора, в том числе досрочного, могут устанавливаться соглашением сторон. Сфера применения контракта определяется законами Украины (ч.3 ст.21 КЗоТ).

И в том случае, если на законодательном уровне предусмотрено заключение контракта с работником, в нем можно определить дополнительные, помимо установленных действующим законодательством, основания расторжения контракта (п.17 Положения о порядке заключения контрактов при приеме (найме) на работу работников, утвержденное постановлением КМУ от 19.03.94 г. № 170(4)). То есть в контракте с работником можно указать, что любое разглашение коммерческой тайны является основанием расторжения контракта. При этом увольнение происходит на основании п.8 ч.1 ст.36 КЗоТ.

Гражданско-правовая ответственность. 

Все вопросы, связанные с возмещением ущерба, причиненного работником вследствие разглашения коммерческой тайны, должны рассматриваться в соответствии с общими положениями гражданского законодательства, принимая во внимание общий срок исковой давности – три года (ч.1 ст.257 ГКУ). Наибольшими проблемами в спорах о возмещении причиненного ущерба вследствие разглашения коммерческой тайны являются:

– факт разглашения коммерческой тайны. Она должна быть уникальной и особенной, что значительно упрощает доказательство факта ее разглашения. В частности, в судебной практике имел место следующий случай: бывший работник предприятия имел доступ к коммерческой тайне, между ним и работодателем было заключено соглашение о неразглашении коммерческой тайны. После увольнения этот работник пошел работать к конкурентам работодателя. Несмотря на это, суд пришел к выводу о том, что отсутствуют правовые основания для удовлетворения иска о возмещении ущерба. Суд исходил из того, что обе стороны по делу являются дистрибьюторами одной и той же компании – официального представительства иностранной компании, поэтому имеют равные права на использование защищенных объектов интеллектуальной собственности торговой марки (см. решение Луцкого горрайонного суда Волынской области от 29.03.2011 г. № 2-2668/11);

– определение размера причиненного ущерба. К примеру, истец аргументировал свою позицию тем, что размер убытков соответствует размеру полученной прибыли предприятия-конкурента, которому была разглашена коммерческая тайна (см. решение Сосновского районного суда г.Черкассы от 10.06.2013 г. по делу № 1355/12).

Уголовная ответственность. 

Умышленное разглашение коммерческой тайны без согласия ее владельца лицом, которому эта тайна известна в связи с профессиональной или служебной деятельностью, если оно совершено по корыстным или иным личным мотивам и причинило существенный ущерб субъекту хозяйственной деятельности, наказывается штрафом от 1 тыс. до 3 тыс. ннмдг (от 17 тыс. грн. до 51 тыс. грн.) с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет (ст.232 УКУ).

Однако применение уголовной ответственности может быть осложнено тем, что УКУ в отношении преступлений, связанных с коммерческой тайной, в отличие от других правонарушений, не содержит критериев определения существенности причиненного ущерба. В связи с этим возникает вопрос: каким же образом предприятие может наказать работника за разглашение коммерческой тайны? Прежде всего предприятие вправе обратиться с заявлением о совершенном правонарушении в органы внутренних дел, в котором указать: личность правонарушителя, в чем именно состояли неправомерные действия, а также ориентировочную сумму причиненного ущерба. Если уголовное производство все-таки не будет открыто, то есть шанс привлечь виновного к административной ответственности.

Что в перспективе

Следует отметить, что проект Трудового кодекса (реестр. № 1658 от 27.12.2014 г.), до которого все никак не доходят руки наших народных избранников, к перечню основных обязанностей работника относит неразглашение коммерческой тайны. Кроме того, планируется, что к дополнительным будут относиться все другие условия трудового договора, в частности, касающиеся оговорок о неразглашении коммерческой тайны. Причем отдельная статья проекта посвящена условиям трудового договора по неразглашению коммерческой тайны.

Также проектом Трудового кодекса предлагается новое основание расторжения трудового договора по инициативе работодателя – разглашение коммерческой информации, которая стала известна работнику, подписавшему обязательство об ее неразглашении, в связи с исполнением трудовых обязанностей, либо заключен трудовой договор с условием о неразглашении этой информации. А за прямой действительный материальный ущерб, причиненный вследствие разглашения коммерческой тайны, планируется привлекать работников к материальной ответственности в полном размере.

Джерело: http://jurliga.ligazakon.ua/news/2016/12/22/154416.htm

Порядок заключения и регистрации договоров займа в иностранной валюте с нерезидентами

В процессе хозяйственной деятельности предприятия довольно часто возникает необходимость получения займа или возвратной финансовой помощи от нерезидентов. Требования к таким договорам и порядок их регистрации установлены на законодательном уровне. Нарушение процедуры получения займа будет иметь неприятное последствие для предприятий в виде применения финансовых санкций. Поэтому, если на повестке дня стоит вопрос заключения и регистрации договора займа с нерезидентом, следует учесть определенные юридические аспекты такой процедуры.

Требования к положениям договора займа с нерезидентом

Получению займа или возвратной финансовой помощи от нерезидента предшествует заключение соответствующего договора в письменной форме. Кроме положений, непосредственно регулирующих правоотношения займа, в договор следует включить те положения, которые являются необходимым условием для его регистрации. В частности, договор должен содержать положение о цели получения заемных средств. Это может быть финансирование строительства, приобретение объектов недвижимости, финансирование в нематериальные активы, финансирование формирования запасов, финансирование прочих производственных расходов, оплата услуг, пополнение оборотных средств и т. п. Кроме того, в договоре необходимо предусмотреть отдельным пунктом то, что размер выплат за пользование займом (по установленной договором процентной ставке, с учетом комиссий, неустойки и других установленных договором платежей, в том числе являющихся санкциями за ненадлежащее выполнение условий настоящего договора) в течение действия договора не должен превышать размер выплат по максимальной процентной ставке, установленной Национальным банком Украины, действующей на дату поступления договора в Национальный банк Украины.

Размер таких выплат зависит от срока заимствований и не должен превышать размер выплат по максимальной процентной ставке, установленной Национальным банком Украины для внешних заимствований резидентов на уровне 9,8 % годовых со сроком заимствований до одного года, 10 % годовых - со сроком заимствований от одного до трех лет, 11 % годовых - со сроком заимствований более трех лет. Также в договоре необходимо предусмотреть условие, что он вступает в силу с момента (или не раньше) его регистрации. Не допускается регистрация заключенных договоров, по которым предусмотрена уплата заемщиками процентов за пользование кредитами (без учета соответствующих комиссий) до фактического поступления в Украину кредитных средств от нерезидентов.

Договор, составленный на иностранном языке, резидент-заемщик подает вместе с его переводом на украинский язык, засвидетельствованным удостоверенной нотариально подписью переводчика или нотариусом. Не требуют перевода документы, составленные на русском языке или текст которых изложен одновременно на иностранном и украинском или российском языках. При заключении договора займа с нерезидентом следует учесть, резидентом какой страны является заимодатель, поскольку в понимании налогового учета займом считаются денежные средства, предоставленные нерезидентами, кроме тех, которые имеют офшорный статус, на определенный срок с обязательством их вернуть и уплатой процентов за их пользование.

Порядок регистрации договоров займа

Договор займа или возвратной финансовой помощи в обязательном порядке подлежит регистрации в Национальном банке Украины. Однако документы для регистрации договора подаются через банк, который будет осуществлять непосредственное обслуживание такого договора. Пакет документов для регистрации содержит уведомление о договоре по установленной форме (в электронной или бумажной форме), оригинал или копию договора и документы, касающиеся реализации договора. Кроме того, банк имеет право истребовать информацию или документы относительно структуры собственности, конечных бенефициарных собственников (контролеров) и содержания деятельности сторон договора, информацию или документы, подтверждающие источник происхождения средств, которые будут использоваться для погашения займа (основной суммы, процентов и т. п.). Такие документы получают для подтверждения наличия экономической целесообразности (смысла) такой финансовой операции. Информация может быть предоставлена в виде опросников или анкет, которые обслуживающий банк предлагает заемщику для заполнения.

Срок рассмотрения обслуживающим банком пакета документов не должен превышать 7 рабочих дней. Однако следует учесть, что этот срок исчисляется со дня поступления всех необходимых документов. То есть, если банк не получает полного комплекта документов, то срок рассмотрения начинается именно со дня получения всех необходимых документов, а не со дня первоначального их представления. После проверки представленных документов обслуживающий банк самостоятельно обращается в Национальный банк Украины (далее также НБУ) для регистрации договора.

Срок рассмотрения НБУ пакета документов для осуществления регистрации договора составляет 7 рабочих дней. Но стоит обратить внимание на следующее: если осуществляется первичная регистрация договора с суммой займа более 500 тыс. долларов (эквивалент этой суммы в другой валюте), то процедуре регистрации предшествует предварительное рассмотрение и анализ документов Национальным банком Украины, которые длятся до 30 календарных дней. Этот срок также отсчитывается со следующего рабочего дня после поступления в НБУ надлежащего пакета документов.

Изменения в договор займа подлежат регистрации, только если они касаются сторон договора, суммы, валюты, срока кредита, размера процентной ставки, комиссий, неустойки и других платежей, влияющих на размер выплат за пользование кредитом. По результатам процедуры регистрации заемщику предоставляется удостоверенное НБУ уведомление с пометкой о регистрации договора на бумажном носителе или уведомление об отказе в регистрации такого договора. После регистрации договора займа на заемщиков возлагается обязанность представлять ежемесячную отчетность, в частности формы № 503 "Отчет о привлечении и обслуживании кредита по договору с нерезидентом" и № 504 "Прогноз операций относительно получения и обслуживания кредита по договору с нерезидентом".

Аннулирование регистрации и ответственность за нарушение порядка получения займа от нерезидента

Национальный банк имеет право аннулировать регистрацию договора. В частности, аннулирование может быть произведено, если в течение 180 календарных дней после регистрации договора заем не был получен (полностью или частично) или если заемщик не представляет отчетность об операциях по договору за три отчетных периода подряд. Основаниями для аннулирования также является выявление в представленных документах недостоверной или неполной информации либо выявление информации о нарушении заемщиком или уполномоченным банком требований законодательства Украины.

В случае получения займа без регистрационного удостоверения к заемщику применяется штраф в размере 1 % от полученного займа, при этом у заемщика остается обязанность зарегистрировать такой договор в течение 60 дней со дня установления нарушения. Если на протяжении указанного срока договор не будет зарегистрирован, то к заемщику могут быть применены специальные санкции, определенные ст. 37 ЗУ "О внешнеэкономической деятельности". Превышение суммы займа также считается нарушением, которое влечет за собой штраф в размере 1 % от суммы превышения.

Окремі проблеми правового регулювання виплати допомоги по вагітності та пологам

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування розглядається законодавцем як основна гарантія відповідного конституційного права громадян. В літературі його визначають як встановлену державою систему права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадян у разі настання хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків працедавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством.

Ч. 2 ст. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р.№2240-ІІІ визначено, що завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, смерті громадянина або члена його сім'ї.

Згідно ст. 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, спрямовуються, зокрема, на виплату застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах.

Ст. 21 даного Закону визначає Порядок фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності страхувальників та інших отримувачів страхових коштів, де передбачено, що фінансування страхувальників-роботодавців для надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється районними, міжрайонними, міськими виконавчими дирекціями відділень Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Районні, міжрайонні, міські виконавчі дирекції відділень Фонду повинні здійснювати фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.

При цьому, практика показує, що протягом останніх трьох років намітилася тенденція порушення прав вагітних працюючих жінок: Фондами соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Це виражається в затримці виплат допомоги по вагітності та пологам на значний час або взагалі безпідставної відмови у виплаті такої допомоги.

Аналіз спеціального законодавства з цього питання показує, що на законодавчому рівні досить детально врегульовано питання діяльності Фонду, процедуру отримання страхових коштів, оскарження дій посадових осіб Фонду. Норми відповідних законів, що регулюють питання трудових відносин та тісно пов’язаних з ними відносин соціального захисту працюючих жінок-матерів носять захисний характер для працівника та встановлюють певні державні гарантії для працівників, які тимчасово втратили працездатність. Але, не зважаючи на це, роботодавці мають ряд проблем при поданні до Фонду заявки на фінансування листків непрацездатності.

При цьому, слід відмітити, що при настанні страхового випадку, тісно переплітаються дві галузі права: право соціального забезпечення та трудове право. Оскільки, без наявності офіційних трудових відносин фактично не можуть виникнути відносини соціального забезпечення працівників.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 вище зазначеного Закону України загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб.

Ч. 1 ст. 7 цього Закону визначено поняття «страхового стажу» - це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Ст. 24 Конституції України  визначено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Ч.2 ст. 46 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

З цього виходить, що отримання допомоги по вагітності та пологам є конституційним правом жінки. Умовами призначення такої допомоги є страховий випадок (вагітність та пологи) та сплата страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. При наявності цих двох умов у особи виникає суб’єктивне право (право вимагати) на отримання допомоги у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами. Цей вид допомоги надається застрахованій особі в розмірі 100% середньої заробітної плати (доходу). При цьому, на жаль, слід констатувати той факт, що представниками вище вказаного Фонду часто порушуються норми спеціального закону. Так, після надходження заявки на виплату допомоги по вагітності і пологам, замість виконання ст.21 вище зазначеного закону щодо своєчасного фінансування листків непрацездатності, проводяться перевірки підприємств. За даними таких перевірок з’являються акти, на підставі яких необґрунтовано відмовляється у виплаті вище зазначеної допомоги. Основними причинами відмови є такі:

• прийняття на роботу вагітної жінки;
• неодноразова зміна штатного розпису протягом року;
• високий рівень заробітної плати вагітної працівниці і т.і.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Ч. 2 ст. 94 Кодексу законів про працю України передбачено, що розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства і максимальним розміром не обмежується.

При цьому, розміри посадових окладів, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником. Слід відмітити, що ч. 1 ст. 184 Кодексу законів про працю України забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Саме з дати видачі листка непрацездатності у застрахованої особи виникає право на зазначену допомогу.

Відповідно до ст.64 Конституції України таке право жінки не може бути обмежене. Тим більше, що положення ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» передбачають підстави невиплати допомоги, але вони не пов’язані з розміром або організацією оплати праці на підприємствах, в установах чи організаціях, на що посилається Фонд з тимчасової працездатності відмовляючи у виплатах допомоги по вагітності і пологах.

Крім того, у більшості таких випадків вище вказаний Фонд звертається до обласної територіальної інспекції праці з вимогою провести позапланову перевірку такого підприємства. Таким чином, малі підприємства, які надають робочі місця жінкам, які готуються до материнства, замість ефективного ведення бізнесу змушені проходити перевірки Фонду з тимчасової втрати працездатності, обласної територіальної інспекції праці, відвідувати судові засідання. Як наслідок, страждає вагітна жінка, яка не може вчасно отримати виплати по вагітності і пологам, оскільки відповідно до чинного законодавства підприємствам заборонено оплачувати листки непрацездатності до тих пір, доки не надійдуть кошти на спеціальний рахунок підприємства.

Аналіз законодавства в сфері соціального захисту та практичний досвід вказують на суттєвий недолік правового регулювання відносин, що виникають у процесі адміністративного оскарження неправомірних дій та рішень посадових осіб органів соціального захисту населення. Ці питання вирішуються положеннями різних нормативних актів, що ускладнює та затягує в часі процедуру оскарження.

Аналіз судової практики розгляду спорів у сфері соціального захисту свідчить про незахищеність страхувальників. Суди першої інстанції, на відміну від апеляційної, в більшості випадків, відмовляють роботодавцям в отриманні коштів для виплати допомоги по вагітності та пологам без вказування відповідних підстав. Проте, слід відмітити, що судовий захист більш дієвий, ніж адміністративне оскарження неправомірних дій та рішень посадових осіб Фонду до вище стоячих інстанцій.

З огляду на вище викладене, для усунення ситуації, що склалася в країні щодо існування заборгованості вище зазначеного Фонду по листкам непрацездатності перед страхувальниками пропонується: статтю 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» доповнити частиною 2, яка б встановлювала відповідальність посадових осіб Фондів за несвоєчасну виплату страхових коштів страхувальникам у такій редакції:

Актуальні питання визначення застосованого права в Міжнародному комерційному арбітражному суді

Відповідно до ст. 5.2 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України у позовній заяві повинні бути посилання на законодавство, на підставі якого подається позов. Отже визначення застосованого права при вирішенні зовнішньоекономічних спорів як державними судами, так і міжнародним комерційним арбітражем має важливе значення. 

Застосовуване до договору право охоплює: дійсність договору, тлумачення договору, права та обов'язки сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного виконання договору, припинення договору, наслідки недійсності договору, відступлення права вимоги і переведення боргу (ст. 47 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Насамперед виникає потреба узгодити право, що регулює процес (lex arbitri), а також право, що застосовується до суті спору, і якщо має місце конфлікт застосованого матеріального права, - то і право, відповідно до якого такий конфлікт вирішується (колізійні норми). Колізійна норма - це норма, що визначає, право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом. 

Як у міжнародних конвенціях, так і у внутрішньому законодавстві більшості країн світу, у тому числі в Україні, затвердився принцип автономії волі або волі сторін при застосуванні матеріального права, що регулює контракт. У зв'язку з цим у більшості зовнішньоекономічних контрактів міститься умова про вибір права. 

Чинне в Україні законодавство також виходить із того, що сторони зовнішньоекономічного контракту вільні у виборі застосованого права. Згідно ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. 

Саме до такого способу визначення застосованого права насамперед повинні прагнути сторони контракту. Застосовуване право повинно заповнювати питання, що залишилися неврегульованими у контракті. Як засновуване право до контракту бажано обирати вітчизняне матеріальне право, хоча таким правом може бути як право кожної зі сторін, так і право третьої нейтральної країни. Одночасне застосування права різних держав до контракту вкрай небажане, оскільки вбачається «ризик виникнення протиріч у регулюванні відносин сторін через розбіжності у національних норм права, що може привести до повного або часткового невизнання юридичної чинності угоди про вибір права через наявність непереборних пороків змісту».

Законодавство багатьох країн, як і законодавство України, зазвичай не встановлює особливих вимог щодо форми такої угоди. Вибір права має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Способи досягнення такої угоди можуть бути різними. Найпоширенішим способом визначення застосованого права є включення положень про вибір права в текст контракту. Воля сторін, спрямована на вибір права, може виражатися в конклюдентних діях. Якщо при розгляді справи у суді в обґрунтування своїх позицій сторони, що сперечаються, посилаються на норми права тієї ж самої держави, це може бути визнане як наявність між ними угоди щодо застосованого права. Вибір права або заміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. При цьому вибір права або заміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину (ч. 5 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право»). 

Угода про вибір права сторонами договору має свою специфіку - особливий предмет: вибір застосованого права; автономний характер стосовно договору; правовий режим якого покликано визначати.

Закінчення терміну дії договору, його розірвання не тягне автоматично втрату юридичної чинності угоди сторін про вибір права. Недійсність контракту необов'язково тягне автоматично недійсність угоди про вибір права. 

При узгодженні умов контракту з іноземними партнерами важливо знати правила, які визначають порядок його укладання, однак при цьому варто враховувати, що навіть узгоджені сторонами умови, що суперечать імперативним нормам застосованого права, неможливо реалізувати у судовому порядку. Незважаючи на те, що автономія волі сторін у виборі застосованого права визначається в законодавстві більшості країн, загальне обмеження волі вибору права сторонами полягає в тому, що за допомогою такого вибору неможливо виключити застосування імперативних норм, що підлягають застосуванню до відповідних правовідносин. Невідповідність контракту або його окремих умов імперативним нормам закону призводить до визнання контракту - в цілому або за відповідної умови - недійсним. 

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при укладенні контракту можуть використовувати міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних організацій як факультативні документи. Вони застосовуються, якщо сторони прямо посилаються на них або на їх окремі положення в контракті. Насамперед це стосується таких відомих зводів звичаїв, як принципи УНІДРУА.

Порядок визначення права, що підлягає застосуванню до прав і обов'язків сторін договору, передбачений статтями 32, 44, 45, 46 Закону України «Про міжнародне приватне право». Відповідно до ст. 32 Закону зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. При цьому правом держави, з яким більш тісно пов'язаний правочин, вважається, якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, право держави, у якому має своє місце проживання або місцезнаходження сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину. Отже, у цій статті міститься принципове положення загального характеру у вирішенні питання про визначення судом права, застосованого до правочинів. Воно застосовується в тому випадку, коли сторони не скористалися наданої їх законом свободою при укладанні договору або в наступному. Колізійна прив'язка, яка ґрунтується на принципі найбільш тісного зв'язку договору з певною територією, вважається в сучасних умовах найбільш адекватною з позиції ефективного вирішення колізійних питань, огляду на високу ступінь гнучкості цієї норми, яка дозволяє врахувати специфіку та особливості договірних відносин, що надає суду досить широкі повноваження для визначення матеріального права, яке підлягає застосуванню в різних ситуаціях. Як відзначається в юридичній літературі, ця формула використовується досить широко в зарубіжному законодавстві про міжнародне приватне право і міжнародно-правових документах, які зачіпають регулювання колізійних проблем. Зокрема така норма передбачена в законодавстві всіх країн Європейського союзу як результат їх участі в Римській конвенції 1980 р. 

Порядок визначення права, що підлягає застосуванню до договору за відсутності згоди сторін про вибір права, передбачений ст. 44 Закону. Ця стаття має найбільш важливе практичне значення в регулюванні колізійних відносин у галузі договірного права. У статті містяться конкретні колізійні прив'язки, встановлені для договорів окремих видів, що відображають найпоширеніші випадки. Перелік цих прив'язок значно розширений у порівняні колишньою редакцією ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Основний критерій для визначення застосованого права - місцезнаходження сторони, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, наприклад, застосованим до договору купівлі-продажу товарів буде визначене право країни місцезнаходження продавця як сторони, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору. 

Однак в усіх випадках третейський суд приймає рішення згідно з умовами цієї угоди. Таким чином, у разі відсутності угоди сторін про застосоване право, а також для вирішення питань, що залишилися неврегульованими, вибір застосованого права здійснюється арбітрами. При цьому арбітри не обмежені у виборі колізійних прив'язок. У сучасній міжнародній практиці і доктрині вважається практично безспірним положення, відповідно до якого міжнародний арбітраж при визначені права, що підлягає застосуванню, не зобов'язаний керуватися колізійними нормами держави, де має місце міжнародний арбітражний процес. Іншими словами, для міжнародного арбітражу, на відміну від державного суду, не існує свого lex fori. 

Статтею 8 Закону Україні «Про міжнародне приватне право» визначений порядок встановлення змісту норм права іноземної держави. У третейському судочинстві з урахуванням принципу змагальності в процесі розгляду спору тягар доведення змісту норм іноземного права покладається насамперед на сторони. Тобто сторона, що обґрунтовує свої вимоги на підставі іноземного права, зобов'язана самостійно надати докази, необхідні для підтвердження своєї позиції. При цьому доцільно надати витяги із національного законодавства, нотаріально засвідчені в країні його походження.

Момент коли підприємство є ліквідованим

Юридична особа вважається ліквідованою від дня внесення відповідного запису про її ліквідацію (припинення в термінах ЦКУ) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

 До настання цього моменту підприємство має затвердити ліквідаційний баланс і припинити всі свої права та обов’язки, у тому числі й щодо розрахунків з учасниками (засновниками).

 Звертаємо увагу, що до виключення підприємства з Єдиног державного реєстру воно зобов’язане вести податковий та бухгалтерський облік. Так, згідно зі ст. 8 Закону «про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Податковий облік підприємство (в особі ліквідаційної комісії чи іншого органу, уповноваженого на проведення ліквідації підприємства) зобов’язане вести до моменту зняття його з обліку в податковому органі як платника податків. Це стосується і розрахунків з Пенсійним фондом. Отже, до моменту зняття з обліку юридичної особи як платника податків, зборів, обов’язкових платежів ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов’язана здійснювати розрахунок зобов’язань щодо таких податків, зборів, обов’язкових платежів, сплачувати їх і подавати відповідну звітність.

 Таким чином, під час проведення ліквідації підприємства (ліквідаційних заходів) ведення бухгалтерського та податкового обліку на цьому підприємстві здійснюється в загальному порядку. У зв’язку з цим не варто забувати про обов’язок підприємства під час проведення ліквідації подавати фінансову та податкову звітність. Як свідчать численні запитання наших клієнтів, неведення на підприємстві обліку та неподання звітності до моменту зняття підприємства з обліку як платника податків та зборів є досить поширеною помилкою.

 А коли ми можемо остаточно відповісти на запитання: чи вистачає коштів для розрахунків з кредиторами? Не раніше закінчення строку для пред’явлення кредиторами вимог, який не може становити менше двох місяців із дати опублікування оголошення про ліквідацію. А що з цього випливає? Для початку ліквідаційної процедури цілком досить оголошення в офіційному друкованому виданні органу державної влади.

Якщо надалі виявиться, що майна підприємства не вистачає для розрахунку з кредиторами, то в місячний строк від дня виявлення такої обставини комісія з ліквідації (або власник підприємства-кредитора, якщо подібне виявлено до її створення) має звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство підприємства.

ЧАСТНЫЕ ИСПОЛНИТЕЛИ: ХОРОШО ИЛИ ПЛОХО? 

Вступил в силу закон о частных исполнителях. Процент исполнения судебных решений в Украине постоянно падает. Некоторые специалисты, называют цифру – 3 % от общего количества судебных решений, подлежащих принудительному исполнению. Решать эту проблему помогут частные лица, получившие специальную лицензию на работу. Население уже боится, что у них начнут отбирать жилье за долги, но власти и эксперты уверяют, что все не так страшно.

Частным исполнителем может быть гражданин Украины, достигший 25 лет, имеющий высшее юридическое образование, владеющий государственным языком, со стажем работы в области права после получения соответствующего диплома не менее двух лет и сдавший квалификационный экзамен.

Так как частный исполнитель наделен властными полномочиями, при осуществлении своей деятельности он не может заниматься другой оплачиваемой работой или предпринимательской деятельностью.

При этом, не смогут занять должность частного исполнителя люди, которые были уволены с должности судьи, прокурора, работника правоохранительного органа, с государственной службы или службы в органах местного самоуправления в связи с привлечением к дисциплинарной ответственности.

О зарплатах частного исполнителя.

Исполнительный сбор – это сбор, взимаемый на всей территории Украины за принудительное исполнение решения органами государственной исполнительной службы. Исполнительный сбор взыскивается только за принудительное исполнение. Исполнительный сбор взимается с должника в фиксированном либо в процентном соотношении.

Цифры.

Размер исполнительного сбора составляет 10 % от суммы, которая фактически взыскана, возвращена, или от стоимости имущества должника, переданного взыскателю по исполнительному документу.

Пример. Квартира оценена в 50о тыс. грн.  В таком случае, исполнительный сбор составит 10% от 500 000 грн., что не мало.

За принудительное исполнение решения суда не имущественного характера исполнительный сбор взыскивается в таких размерах:

- с физического лица – 2 минимальный заработные платы

- с юридического лица – 4 минимальные заработные платы

Когда исполнительный сбор не взымается.

- по исполнительным документам о конфискации имущества, взыскании периодических платежей, наложение ареста на имущество для обеспечения исковых требований, по исполнительным документам, подлежащих немедленному исполнению;
- в случае выполнения решений Европейского суда по правам человека;
- если исполнение решения осуществляется за счет средств, предусмотренных бюджетной программой для обеспечения выполнения решений суда в порядке, установленном Законом Украины “О гарантиях государства относительно выполнения судебных решений»;
- по исполнительным документам о взыскании исполнительного сбора, взыскании расходов исполнительного производства, штрафов, наложенных исполнителем;
- в случае исполнения решения частным исполнителем.

В случае окончания исполнительного производства в связи с отменой решения, которое подлежало исполнению или признания судом исполнительного документа, не подлежащего исполнению, взимаемый исполнительный сбор подлежит возврату.

Исполнительный сбор не взимается, если решение было выполнено до вынесения постановления об открытии исполнительного производства.

Частные исполнители не начисляют исполнительный сбор, однако за свою работу берут вознаграждение, которое и взыскивается с должника. С должника так же могут быть взысканы и некоторые расходы частного исполнителя.

Так, в соответствии с Законом Украины «Об органах и лиц, осуществляющих принудительное исполнение судебных решений и решений других органов», за совершение исполнительных действий частном исполнителю уплачивается вознаграждение. Вознаграждение частного исполнителя состоит из основного и дополнительного.

Основное вознаграждение частного исполнителя, устанавливается в виде:

1) фиксированной суммы – в случае выполнения решения не имущественного характера;

2) процента от суммы, подлежащей взысканию, или стоимости имущества, подлежащего передаче по исполнительному документу.

Размер основного вознаграждения частного исполнителя устанавливается КМУ, а именно «Порядком выплаты вознаграждений государственным исполнителям и их размеров и размера основного вознаграждения частного исполнителя” от 8 сентября 2016 N 643.

Частный исполнитель, обеспечивший полное или частичное исполнение исполнительного документа имущественного характера в порядке, установленном Законом Украины “Об исполнительном производстве”, получает основное вознаграждение в размере 10 % взысканной им суммы или стоимости имущества, подлежащего передаче по исполнительному документу.

Частный исполнитель, обеспечивший в порядке, установленном Законом Украины “Об исполнительном производстве”, фактическое выполнение в полном объеме исполнительного документа не имущественного характера, по которому должником является физическое лицо, получает основное вознаграждение в размере двух минимальных заработных плат и по исполнительному документу не имущественного характера, по которому должником является юридическое лицо– в размере четырех минимальных заработных плат.

Так же, соглашением между частным исполнителем и кредитором может быть предусмотрено дополнительное авансирование расходов исполнительного производства и дополнительное вознаграждение частного исполнителя.

При этом взыскание с должника дополнительного вознаграждения частному исполнителю, а также дополнительных расходов, кроме определенных Министерством юстиции Украины, не допускается.

О недостатках.

Бывают случаи, когда исполнители после открытия исполнительного производства по делу не осуществляют какие-либо «существенные» действия по принудительному исполнению решения суда.

Должник который готов вернуть обещанное, сталкивается с тем, что исполнительная служба насчитывает ему 10 % исполнительного сбора от суммы задолженности. И начислен исполнительный сбор фактически за то, что сама исполнительная служба не делала и не выполняла своих прямых функций.