Нарушения УПК при проведении обыска и их последствия с точки зрения судебной практики

   В наше время обыск является одним из ключевых следственных действий. Это всегда неожиданность для тех, у кого он проводится. Стрессовые эмоции, возникающие при его проведении, часто мешают трезво взглянуть на действия правоохранителей и тем более проверить их законность и правильность с точки зрения предписанного Законом процесса. Какие последствия несоблюдения силовиками всех, предусмотренных уголовно-процессуальным законодательством, норм проведения обыска? Обыск – это следственное действие, целью которого является получение или проверку ранее полученных доказательств в конкретном уголовном производстве. Данное следственное действие, впрочем, как и любое другое, может производиться только после внесения сведений об уголовном правонарушении в Единый реестр досудебных расследований. При проведении обыска следственные органы должны действовать согласно уголовно-процессуальному кодексу Украины и иным действующим законам Украины. В то же время, как показывает практика, следователи при проведении обысков далеко не всегда соблюдают все требования уголовно-процессуального кодекса и других законов Украины, что в дальнейшем, приводит к тому, что суды часто в своих приговорах принимают решения о признании протокола обыска не допустимым доказательством, а также признания как не допустимые доказательства всего, что было изъято при проведении обыска.

   Так, Новоднестровский городской суд в своём Приговоре от 29.12.2016 № 719/514/15-к признал не допустимым доказательством протокол обыска и денежные средства, изъятые при проведении обыска по следующим причинам:

1. Понятой, который присутствовал при обыске получил от правоохранительных органов денежные средства за присутствие в качестве понятого, согласно абзацу 2, 3, ч. 7        ст. 223 УПК Украины обыск или осмотр жилища, или иного владения лица, обыск лица осуществляются с обязательным участием не менее двух понятых независимо от применения технических средств фиксации, соответствующей следственной (розыскной) действия. Понятыми не могут быть потерпевший, родственники подозреваемого, обвиняемого и потерпевшего, работники правоохранительных органов, а также лица, заинтересованные в результатах уголовного производства, исходя из вышеуказанных требований статьи УПК Украины суд пришел к выводу что лицо которое получило денежные средства для участия в следственном действии (обыске), является заинтересованным лицом.

2. В протоколе обыска не было указано что одна из комнат обыскивалась дважды, отсутствовала информация о результатах обыска в другой комнате, в протоколе обыска не было зафиксировано что собственник дома, где проводился обыск на требование следователя предоставил для осмотра требуемые вещи а так же не было зафиксировано что собственник отлучался в процессе обыска, таким образом протокол обыска не соответствовал требованиям п. 2 ч. 3. ст. 104 УПК Украины. Таким образом признание судом не допустимым доказательством протокола обыска и денежные средства изъятые при проведении обыска привело к вынесению судом оправдательного приговора. В другом судебном деле Винницкий городской суд в своём приговоре от 30.11.2016 №128/1266/16-к на основании п 1. ч. 2 ст. 87 УПК Украины признал два протокола обыска не допустимым доказательством, а также все сведения которые содержались в самих протоколах, причиной такого решения суда стало, то что следователь который проводил обыск, был включён в состав следственно-оперативной группы позже чем следственный орган получил определение следственного судьи о разрешении на проведение обыска. В данном судебном деле признание двух протоколов обыска не допустимым доказательством так же привело к оправдательному приговору. Еще в одном судебном деле № 478/508/15-к которое рассматривал суд Новобузкого района, суду прокурором был предоставлен протокол обыска в виде его фотокопии, суд посчитал что такая фотокопия протокола обыска не соответствует требованиям процессуального законодательства, так как протокол обыска должен быть чётко структурированным и состоять из трёх частей: вступительной, описательной и заключительной что предусмотрено ст. 104 УПК Украины, однако протокол обыска не содержал сведений которые необходимо указывать в заключительной части, также в протоколе обыска не было указано об изъятии в ходе обыска вещей и о ознакомлении участников процесса с протоколом обыска. Кроме того к протоколу обыска не были приобщены материалы видео и аудио фиксации протокола обыска, хотя в протоколе обыска об этом указано. Все эти ошибки при проведении обыска привели к признанию судом протокола обыска, а также всех изъятых вещей при  обыске, недопустимыми доказательствами, а так же это отразилось на решении суда который вынес оправдательный приговор по делу.

    Таким образом анализируя практику судебных решений можно сделать однозначный вывод, что при правильном подходе, анализе и разборе протокола обыска, правильном применении законодательства, в судебном порядке можно добиться признания протокола обыска, а также всего изъятого при его проведении имущества недопустимыми доказательствами.

Джерело: http://protokol.com.ua

Які організації сплачують земельний податок, а які орендну плату за землю

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЛИСТ

25 січня 2017 року № 158/10/19-00-12-02-28/779

Які організації сплачують земельний податок, а які орендну плату за землю

   Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 161), законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Справляння плати за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі — Податковий кодекс). Функції укладання договорів оренди земельних ділянок державної та комунальної власності, внесення змін до існуючих договорів оренди та їх розірвання належить до компетенції органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

   Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу встановлено, що плата за землю — обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

   Земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу). Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

   Власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

   Землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу). Статтею 269 Податкового кодексу передбачено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Статтею 288 Податкового кодексу визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Запитання:

    Що змінилось по орендній платі за землю з 1 квітня 2014 року та в яких розмірах?

Відповідь:

   У відповідності до статті 288 Податкового кодексу підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

З 01.04.2014 року по 31.12.2016 року розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Може перевищувати граничний розмір орендної плати, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

   З 01.01.2017 року розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Запитання:

    Які пільги існують по сплаті орендної плати для кооперативу та членів кооперативу?

Відповідь:

   Податковим кодексом України пільги по сплаті орендної плати за землю не передбачені.

Запитання:

  Які пільги існують для членів кооперативу, які оформили право власності на земельні ділянки та з якого часу?

Відповідь:

   У відповідності до статті 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

   Статтею 281 Податкового кодексу визначено пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб. Від сплати земельного податку звільняються: інваліди першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

   Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм: для ведення особистого селянського господарства — у розмірі не більш як 2 гектари; для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах — не більш як 0,25 гектара, в селищах — не більш як 0,15 гектара, в містах — не більш як 0,10 гектара; для індивідуального дачного будівництва — не більш як 0,10 гектара; для будівництва індивідуальних гаражів — не більш як 0,01 гектара; для ведення садівництва — не більш як 0,12 гектара.

   Якщо фізична особа має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, то така особа до 1 травня поточного року подає письмову заяву у довільній формі до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки про самостійне обрання/зміну земельної ділянки для застосування пільги.

 Пільга починає застосовуватися до обраної земельної ділянки з базового податкового (звітного) періоду, у якому подано таку заяву.

Статтею 282 Податкового кодексу визначено пільги щодо сплати земельного податку для юридичних осіб. Пільги для гаражних кооперативів не передбачені.

  У відповідності до пунктів 284.2 та 284.3 статті 284 Податкового кодексу якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право. Якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

   Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 стаття 52 Податкового кодексу).

Джерело: http://protokol.com.ua

Подписание документов посредством использования факсимильного воспроизведения подписи: возможности и ограничения

   Факсиміле (від лат. fac simile — «зроби подібне») — це точна копія підпису, зроблена у вигляді печатки або штампа, і призначена для спрощення та зменшення часу роботи з документами.

   Згідно з п.3 ст.207 Цивільного кодексу України: "Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів."

   На думку Держпідприємництва України в листі від 12.01.2005 № 145, суб'єкти господарювання мають право використовувати при здійсненні угод факсимільні підписи, якщо чинним законодавством не встановлено заборони щодо використання таких підписів, а також в разі досягнення письмової згоди між сторонами угоди щодо їх застосування. Таким чином, для використання факсиміле необхідно укласти додаткову угоду до договору між сторонами про можливість використання факсимільного відтворення підпису на документах. В цій угоді необхідно розмістити зразки аналогів власноручних підписів, тобто зразки підписів осіб або особи, аналог підпису якої планується використовувати.

   Для можливості використання факсиміле директору підприємства необхідно видати наказ щодо використання факсимільного підпису  та вказати в наказі відповідальну особу, якій надаватимуться повноваження використання та зберігання факсиміле. Також необхідно розробити інструкцію про порядок використання на підприємстві факсимільного підпису, в якій слід прописати, на яких саме документах планується використовувати факсимільний підпис особи.

   Розглянемо питання,  на яких документах допускається використання факсимільного відтворення підпису, а на яких документах цього робити не рекомендується та думку податкових органів. Зазвичай факсиміле використовується на внутрішніх документах підприємства: внутрішніх наказах, інструкціях, договорах і т.д. Розглянемо можливість використання факсиміле на первинних документах. Згідно з п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із обов’язкових реквізитів первинних документів є особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Так як факсиміле це і є аналог власноручного підпису, з цього випливає, що за допомогою нього можна оформляти первинні документи. Наверемо роз'яснення із Загальнодоступної інформаційно - довідкової системи "ЗІР" від 08.10.2015 на питання: "чи може при оформленні первинних документів, які є підставою для податкового обліку, використовуватися факсиміле?"

   Відповідь наступна: "Використання факсимільного відтворення підпису при оформленні первинних документів за письмовою згодою сторін в якій містяться зразки їх відповідного аналога їхніх власноручних підписів не є порушенням законодавства."

   На користь того, що первинний документ може бути підписаний із використанням факсиміле, можна навести лист Міністерства фінансів України від 27.02.2012 р №31-08410-07-29 / 4796. У листі № 18936/5 / 99-99-10-03-02-15 від 04.09.2015 р. Державна фіскальна служба роз'яснила можливість оформлення товарно-транспортної накладної з використанням факсиміле.

   Проте є певні документи, на яких факсимільне відтворення підпису не допускається.

Факсиміле заборонено ставити:

• на податкових накладних;  
• на податкових деклараціях;
• на податковій звітності;
• на платіжних дорученнях;
• на банківських документах;
• на дорученнях;
• на трудових книжках

   З вищесказаного випливає висновок, що внутрішні та первинні документи підприємства можуть бути оформлені за допомогою факсиміле - за умови, якщо між сторонами укладено договір, в якому прописана можливість використання факсиміле та міститься зразок відповідного аналога власноручного підпису особи, аналог підпису якої планується використовувати. Використання факсиміле повинно бути врегульовано наказом та інструкцією використання на підприємстві. Проте на банківських документах, податкових накладних та деклараціях використання факсиміле не допускається.

Автор cтатті: Сергей Лисица

Ужесточение требований к документам: балансируя бюджет, повредили защиту прав потребителей

   Предновогодний период принес много юридических сюрпризов жителям Украины. Один из таких сюрпризов касается довольно значительной части жителей Украины, а именно – потребителей сложных бытовых товаров. Верховная Рада Украины 20 декабря 2016 года приняла Закон Украины № 1791-VIII «О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины и некоторые законодательные акты Украины относительно обеспечения сбалансированности бюджетных поступлений в 2017 году». Вообще то, вроде бы в нашей стране уже не стоит удивляться чудачествам законотворцев, но они все же находят возможности удивить вновь и вновь.  Как было записано в пояснительной записке Министра финансов Украины к этому, поданному Кабмином Украины законопроекту: «Принятие законопроекта будет содействовать увеличению доходной части бюджета и позволит обеспечить его сбалансированность, а также адаптацию к нормам Европейского законодательства». По большому счету, он в этом году связан по большей части с существенным повышением размера минимальной зарплаты, должен устранить связанную с таким повышением непропорциональность бюджетных платежей реалиям украинской экономики. Но при чем здесь, к примеру, Закон Украины «О защите прав потребителей»?

   А не скажите! Оказывается, что без его корректировки ни как не сбалансировать бюджет и не адаптировать его к нормам Европейского законодательства! Вообще то, этот закон уже довольно хорошо отработан, проверен со всех сторон и практически не нуждался в корректировке, а тем более – таким извращенным способом. Думаю, что происходило все таким образом, как это вероятно уже стало нормой в украинском законотворчестве… Подошел какой-то хороший и далеко не бедный «дядя Вася» (или несколько таких дядей) к кому-то из тех, кто непосредственно готовит законопроект и говорит ему: «Слушай, друг! Я же завожу в Украине всякий китайский электронный хлам, а покупателям «втираю», что это все очень классные вещи. Но все тяжелее и тяжелее дурить народ и удовлетворять требования по гарантийному ремонту и возврату некачественных товаров. А тут еще «минималка» возрастает, расходы увеличиваются. Так дойдет до того, что мне хатынку в Швейцарщине и квартирку в Лондоне придется продавать. Давай в этот закон, что ты пишешь, тихонько втиснем изменения к закону о защите потребителей, сделаем этот закон более справедливым для меня лично — усложним процедуру требований потребителя к продавцам и производителям.  Там у тебя в законопроекте должно быть много всяких табличек, цифирок, кто там его читать будет перед Новым годом? Вот и проектик изменений у меня есть… Подсунем потребителям «свинью» в год Петуха! Гы… гы… гы… А вот это для твоей Машуни…».

   Но что было до, и что должно быть теперь? Есть (точнее была до Нового года) в Законе Украины «О защите прав потребителей» такая статья 8, которая называется «Права потребителя в случае приобретения им товара ненадлежащего качества». В соответствии с частью 11 этой статьи, «Требования потребителя рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, а относительно товаров, на которые установлен гарантийный срок, — технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с пометкой о дате продажи. При продаже товара продавец обязан выдать потребителю расчетный документ установленной формы, которая удостоверяет факт покупки, с пометкой о дате продажи. В случае утери потребителем технического паспорта или иного документа, который его заменяет, их восстановление осуществляется в порядке, определенном законодательством».

   Вроде бы, все отрегулировано, продуманно, но же, «дядям Васям» не нравится! И вот в законе об обеспечении сбалансированности бюджетных поступлений в 2017 году, который совершенно не имеет отношения к каким бы то ни было производителям, импортерам и продавцам сложной бытовой техники, отвечающим за качество продукции, продаваемой в Украине потребителям – физическим лицам, в разделе «II. Заключительные положения» появляется статья 5: «абзац первый части одиннадцатой статьи 8 изложить в такой редакции: «11. Требования потребителя рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, а относительно товаров, на которые установлен гарантийный срок, — технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с пометкой о дате продажи».

   Пока все вроде бы то же самое, но далее начинаются чудеса жонглирования фразами: «Требования потребителя относительно технически сложных бытовых товаров рассматриваются после предъявления потребителем расчетного документа, предусмотренного Законом Украины «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг» и технического паспорта или иного документа, который его заменяет, с отметкой о дате продажи»».

   То есть, для сложной бытовой техники необходим и расчетный документ, и технический паспорт с отметкой. А расчетный документ не какой-нибудь, а обязательно соответствующий Закону Украины «О применении регистраторов расчетных операций в сфере торговли, общественного питания и услуг». При этом, совершенно пропала обязанность продавца выдать расчетный документ установленной формы, который удостоверяет факт покупки, с пометкой о дате продажи, а также пропала фраза о возможности восстановления утраченного техпаспорта.

Этот самый госбюджетный (!) закон даже разъясняет: «251) технически сложные бытовые товары — непродовольственные товары широкого потребления (приборы, машины, оборудование и прочие), которые состоят из узлов, блоков, комплектующих изделий, соответствуют требованиям нормативных документов, имеют технические характеристики, сопровождаются эксплуатационными документами и на которые установлен гарантийный срок». Что это означает?

   Не знаю, что это значит для госбюджета, но знаю – что значит для потребителя товаров: приобрели Вы (потребитель), например смартфон или телевизор или стиральную машину, а Вам продавец не дал кассовый или товарный чек, а Вы не подумали попросить… А может и написал продавец что-то на коробке или в том же техпаспорте… Или у Вас есть чек, но нет отметки в техпаспорте о дате продажи… Или Вы потеряли чек или техпаспорт… Значит, Вы попали!.. Т.е., теперь, чтобы обратиться с какими бы то ни было претензиями по качеству приобретенного товара из числа сложной бытовой техники в течение гарантийного срока, Вам необходимо предъявить не какую-то там коробку с записью продавца, а расчетный документ, которой соответствует требованиям закона. В данном случае, это почти исключительно кассовый чек или товарный чек, или расчетная квитанция. Может быть (в крайнем случае) еще пройдет накладная, в которой конкретно прописана отметка о получении продавцом от Вас наличной оплаты за приобретенный товар.  Но одного надлежащим образом оформленного расчетного документа не достаточно. Вы еще должны представить продавцу или представителю сервисного центра технический паспорт с отметкой о дате продажи. При этом, надеюсь, что в качестве места для отметки такого технического паспорта будут признаваться гарантийные талоны, которые в принципе являются составной частью техпаспортов, поскольку в самом техпаспорте ни кто, ни когда и ни где не ставит отметок о дате продажи (но до этому мозги у авторов бюджетного законопроекта не дошли или оно им было и не надо).

Т.е., приобретая с 1 января 2017 года технически сложные непродовольственные бытовые товары (приборы, машины, оборудование и прочие), которые состоят из узлов, блоков, комплектующих изделий, имеют технические характеристики, сопровождаются эксплуатационными документами и на которые установлен гарантийный срок, Вы, если не хотите остаться в дураках, должны настоятельно требовать от любого продавца обязательной выдачи Вам кассового или товарного чека и отметки о дате продажи в техническом паспорте или документе, который его заменяет. И берегите эти документы, по меньшей мере, в течение гарантийного срока.

   И не будьте глупцами, которые, как попугаи, все чаще повторяют предрассудочную фразу: «Хранить кассовые чеки — плохая примета». Этот предрассудок выдумали и распространяют для дураков именно «дяди Васи». Ну и на всякий случай — когда продавцы будут лишний раз морочить главу, хочу заметить, что на товары, приобретенные до 31 декабря 2016 г. (включительно), вся эта законодательная «адаптация к нормам Европейского законодательства» не распространяется, но тем не менее, кассовые чеки и техпаспорта все равно храните..

Автор: Кучерявий Олег

Цивільно-правові угоди з фізичними особами в 2017 році

Довідка щодо укладання цивільно-правових договорів з фізичними особами

   За цивільно-правовим договором відносини регламентується не трудовим законодавством, а виключно цивільним. Тобто дві рівноправних сторони домовляються:

• про виконання робіт або надання послуг, із зазначенням їх вичерпного переліку в договорі. Факт виконання обов'язково оформляють актом виконаних робіт/наданих послуг;
• конкретні строки виконання робіт/надання послуг або кожного окремого їх етапу;
• вартості виконання робіт, надання послуг.

   Виконавець за договором отримує оплату не за процес праці, а за результат. Його не включають до штатного розпису, він не підпорядковується правилам трудового розпорядку і не претендує на соціальні гарантії від держави (наприклад, оплату лікарняного), на які можуть розраховувати працівники за трудовим договором. Кожна зі сторін у будь-який момент може розірвати договір.

   Зверніть увагу: не варто укладати цивільно-правові договори на тривалий строк замість трудових, бо при перевірці їх можуть перекваліфікувати в трудові договори.

Причин для цього кілька:

   Некоректний предмет договору. Доволі часто він описаний розпливчасто, наприклад «надання бухгалтерських послуг», без уточнення, які саме послуги мають бути надані для виконання умов договору. Правильно буде написати: «складання первинних документів, заповнення книги обліку доходів, складання та подання звітності».

   Системність — якщо ЦПД укладено з одним виконавцем тричі або більше за рік, велика ймовірність, що в разі перевірки контролери звернуть на це увагу і спробують перекваліфікувати договір. Наприклад, договір про надання юридичних послуг укладено на рік і щомісячно виставляється акт виконаних робіт.

Оподаткування виплат за ЦПД

   Виплати за цивільно-правовим договором обкладаються тими самими податками і зборами, що і зарплаті за трудовим договором.

  ПДФО. Одночасно з виплатою винагороди утримується ПДФО в розмірі 18% від суми виплати (п. 168.1.1 ПКУ). Якщо акт виконаних робіт підписали, але не оплатили, податок сплачується протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем ​​звітного місяця (пп. 49.18.1, п. 57.1, пп. 168.1.5 ПКУ). Військовий збір. 1,5% від суми винагороди — строки виплат такі самі, як для виплати ПДФО. ЄСВ. Сплачується одночасно з виплатою винагороди в розмірі 22% від суми виплати. Якщо акт виконаних робіт підписали, але не оплатили, то щомісяця не пізніше 20-го числа місяця, що йде за місяцем його нарахування.

Звітність

   Попрацювавши з фізичною особою за  ЦПД, замовник зобов'язаний відобразити цей факт у звітності. Утримання ПДФО і військового збору слід показати в щоквартальному звіті 1ДФ. А нарахований ЄСВ — у щомісячному звіті за формою Д4. Зверніть увагу: виплати за ЦПД із підприємцями, які надавали вам послуги відповідно до зареєстрованих кодів КВЕД, показувати в Д4 не потрібно.

Штрафи

   1ДФ. За неподання розрахунку, подання його з порушенням строків, не в повному обсязі або з недостовірними відомостями чи помилками, через які зменшилася або збільшилася сума ПДФО чи змінився платник податків, накладається штраф — 510 гривень. У разі повторного порушення протягом року — 1020 гривень (п. 119.2 ПКУ). За неподання Д4, несвоєчасне подання або не за тією формою — штраф 170 гривень за кожне порушення. В разі повторного порушення протягом року — 1020 гривень.

З ЄСВ:

• за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ — 20% своєчасно не сплачених сум;
• якщо фіскальний орган чи суб'єкт господарювання донараховує своєчасно не нарахований ЄСВ — 10% суми донарахованого внеску за кожен повний або неповний звітний період, але не більше 50% суми донарахованого ЄСВ;
• на суму недоїмки буде нараховано пеню в розмірі 0,1% суми недоплати за кожен день прострочення платежу.

З ПДФО та військового збору:

   Якщо не нарахували, не утримали або не сплатили до бюджету ПДФО під час виплати доходу за договором ЦПХ і це порушення виявлять контролюючі органи, штраф буде 25% суми ПДФО, який треба було нарахувати чи сплатити. А за повторне порушення протягом 1095 днів — 50% суми податку, втретє й більше протягом 1095 днів — 75% суми ПДФО (п. 127.1 ПКУ).

   Якщо ви самостійно виявили недоплату або несвоєчасну сплату військового збору, доведеться сплатити пеню (п. 129.1 ПКУ). Нараховується вона після закінчення 90 днів, що настають за останнім днем ​​граничного строку сплати зобов'язання. У нашому випадку це день виплати фізособі доходу, який обкладається ПДФО або військовим збором, а якщо дохід не виплатили — гранична дата сплати (ст. 168.1.2 ПКУ).

    Адміністративні санкції (ст. 1634 КпАП), які застосовуються до підприємців або посадових осіб юрособи:

• попередження або штраф від 34 до 51 гривні — не утримали або не перерахували до бюджету ПДФО під час виплати доходу фізособі, не подали чи несвоєчасно подали звіт 1ДФ;
• штраф від 51 до 85 гривень — за повторне подібне порушення протягом року.

Висновки

   Перехід на цивільно-правові договори не звільнить Вас від сплати податків і зборів, які однакові як при ТД так і при ЦПД, однак варто зазначити, що при оподаткуванні ПДФО нарахованої зарплати та винагороди за договором ЦП існує відмінність. Вона полягає в визначенні бази оподаткування. За п. 164.6 ПКУ для оподаткування зарплати базою є сума нарахованої зарплати, зменшена на суму ПСП у випадках її застосування. При оподаткуванні винагороди за ЦПД базою оподаткування ПДФО є нарахована винагорода. 

 За цивільно-правовим договором відносини регламентується не трудовим законодавством, а виключно цивільним, а отже за ЦПД Ви не несете відповідальність у випадку настання нещасних випадів на виробництві, оскільки усі ризики покладаються на таку фізичну особу.

Автор статті: Артем Ткаченко

Дії нотаріуса у разі виявлення заборони відчуження або арешту на невизначене майно

   У статті 55 Закону України «Про нотаріат» визначено, що угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. У разі наявності заборони угода про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

  Нормам Закону України «Про нотаріат» кореспондують положення Порядку вчинення нотаріальних дій, де в підпункті 2.1 пункту 2 глави 2 розділу II передбачено, що при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

    Згідно з підпунктом 1.13 пункту 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій у разі наявності заборони правочин про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

   Також відповідно до положень підпункту 3.1 пункту 2 глави 11 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій у разі наявності заборони відчуження житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя видається лише у разі згоди на те кредитора (відповідного податкового органу). Якщо особа вважає, що заборона на відчуження або арешт, які накладені на невизначене майно, належать не їй, вона може звернутися до суду з позовом для захисту своїх порушених прав та законних інтересів, а також за зняттям заборони або арешту з визначеного майна.

  Якщо при підготовці до нотаріального посвідчення правочину щодо відчуження нерухомого майна нотаріусом було виявлено заборону відчуження або арешт на невизначене майно, однак при цьому відсутнє зазначення ідентифікаційного коду чи інших ідентифікуючих ознак, окрім прізвища, ім’я та по батькові особи, нотаріус згідно з вимогами частини 2 статті 42 Закону України «Про нотаріат» (строки вчинення нотаріальних дій) може відкласти вчинення нотаріальної дії для витребування додаткової інформації. У даному випадку нотаріус може звернутися до установи, якою було накладено вищезазначену заборону або арешт, для уточнення даних особи (ідентифікаційного коду чи інших ідентифікуючих ознак) за ім`ям якої накладено заборону або арешт на майно.

Джерело: http://protokol.com.ua/

ЗАХИСТ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ В УМОВАХ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ

   3 листопада 2016 року Верховною Радою України був ухвалений Закон «Про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо лібералізації системи державного нагляду». Закон поки не підписано Президентом держави, він не може застосовуватися, проте його новаційні положення заслуговують на увагу. 

   Законом передбачено істотне зменшення адміністративного тиску на підприємництво в Україні. Суб`єкти господарювання отримали додаткові юридичні гарантії від можливих фактів сваволі державних наглядових і контролюючих органів.

Зміни, започатковані Законом, стосуються практично усіх основних етапів організації і проведення планових і позапланових перевірок. Зупинемось на основних, найбільш важливих положеннях  нового Закону, які розкривають зміст лібералізації державного нагляду.

   Запроваджується створення інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю), під якою розуміється «єдина автоматизована система збирання, накопичення та систематизації інформації про заходи державного нагляду (контролю), призначена для узагальнення та оприлюднення інформації про заходи державного нагляду (контролю), координації роботи органів державного нагляду (контролю) щодо здійснення комплексних заходів державного нагляду (контролю), моніторингу ефективності та законності здійснення заходів державного нагляду (контролю)». Ця новела, безумовно, слугуватиме більшій прозорості системи державного нагляду, її відкритості, звільненню від суб`єктивного фактору зі сторони адміністративного персоналу, а також надасть значно більші можливості для оперативного і ретельного контролю зі сторони підприємців і суспільства в цілому за планами і діями органів державного нагляду. Захист прав і законних інтересів бізнесу за таких обставин буде відбуватися у більш оптимальних умовах.

   Принципи здійснення заходів державного нагляду доповнено новими, безпосередньо орієнтованими на інтереси підприємництва:

•  презумпції правомірності діяльності суб’єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб’єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю);
• орієнтованості державного нагляду на запобігання правопорушенням у сфері господарської діяльності;
• недопущення встановлення планових показників чи будь-якого іншого планування щодо притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності та застосування до них санкцій;
• здійснення державного нагляду на основі принципу оцінки ризиків та доцільності.

   Таким чином законодавець закріплює відхід від застарілого розуміння системи державного нагляду, що дісталася Україні у спадок від радянського минулого і до останнього часу сприймалася підприємцями, як каральна, до орієнтованої на цивілізовані світові стандарти системи державного нагляду, яка буде сприйматися бізнесом насамперед як своєрідна сервісна служба. Таким чином цим Законом зокрема усуваються адміністративні перешкоди для розвитку насамперед дрібного і середнього бізнесу в Україні. Законом передбачені достатньо важливі зміни у проведенні планових і позапланових перевірок: Так планові заходи передбачено здійснювати відповідно до річних планів, що затверджуються органом державного нагляду не пізніше 1 грудня року, що передує плановому. Внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду не допускається, крім випадків зміни найменування суб’єкта господарювання та виправлення технічних помилок. Плани здійснення заходів державного нагляду на наступний плановий період повинні містити дати початку кожного планового заходу державного нагляду та строки їх здійснення. Органи державного нагляду визначають у віднесеній до їх відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності.

   Залежно від ступеня ризику (високий, середній або незначний) органом державного нагляду визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду та перелік питань для здійснення планових заходів, що затверджується наказом такого органу. Виключно в межах переліку питань орган державного нагляду залежно від цілей заходу та ступеня ризику визначає питання, щодо яких буде здійснюватися державний нагляд, та зазначає їх у направленні на перевірку.

   Орган державного нагляду оприлюднює критерії та періодичність проведення планових заходів із здійснення державного нагляду шляхом розміщення на своєму офіційному веб-сайті. Законом передбачено більш тривалий час, протягом якого суб’єкти господарювання не підлягають перевіркам. Так планові заходи державного нагляду здійснюються органом державного нагляду за діяльністю суб’єктів господарювання, яка віднесена:

• до високого ступеня ризику, – не частіше одного разу на два роки;
• до середнього ступеня ризику, – не частіше одного разу на три роки;
• до незначного ступеня ризику, – не частіше одного разу на п’ять років.

   При цьому строк здійснення планового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – п’яти робочих днів. Сумарна тривалість усіх планових заходів, що здійснюються органами державного нагляду  протягом календарного року щодо суб’єкта господарювання (комплексного планового заходу), не може перевищувати тридцяти робочих днів, а щодо суб’єкта малого підприємництва – п’ятнадцяти робочих днів. Законом передбачено додаткові гарантії додержання законності органами державного нагляду при проведенні перевірок. Так, перед початком здійснення заходу державного нагляду посадові особи органів державного нагляду зобов’язані пред’явити керівнику чи уповноваженій особі суб’єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі -підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом (посвідчення, направлення на перевірку), також додатково - копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. За відсутності доказу такого погодження суб’єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду до здійснення заходів державного нагляду. Відповідно до нового Закону суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право:

• бути поінформованим про свої права та обов’язки;
• вимагати від посадових осіб органу державного нагляду додержання вимог законодавства;
• перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду службового посвідчення та посвідчення (направлення) і одержувати копію посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу
• бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду, залучати під час здійснення таких заходів третіх осіб;
• вимагати нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною інформацією суб'єкта господарювання;
• одержувати та ознайомлюватися з актами державного нагляду;
• надавати органу державного нагляду в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта;
• оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду та їх посадових осіб;
• отримувати консультативну допомогу від органу державного нагляду з метою запобігання порушенням під час здійснення заходів державного нагляду;
• вести журнал реєстрації заходів державного нагляду (контролю) та вимагати від посадових осіб органів державного нагляду внесення до нього записів про здійснення таких заходів до початку їх проведення.

   Зробимо акцент на тому, що суб’єкт підприємницької діяльності має  право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо:

– державний нагляд здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких;

– посадова особа органу державного нагляду не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону;

– суб’єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду в порядку, передбаченому цим Законом;

– посадова особа органу державного нагляду  не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) за наявності такого журналу в суб’єкта господарювання;

– тривалість планового заходу державного нагляду або сумарна тривалість таких заходів протягом року перевищує граничну тривалість, встановлену частиною п’ятою статті 5 цього Закону, або тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною четвертою статті 6 цього Закону;

– орган державного нагляду здійснює повторний позаплановий захід державного нагляду за тим самим фактом, що був підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду;

– органом державного нагляду не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику;

– у передбачених законом випадках посадові особи не надали копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду.

Водночас суб’єкт підприємницької діяльності має право вимагати припинення здійснення заходу державного нагляду (контролю) у разі:

– перевищення посадовою особою органу державного нагляду визначеного цим Законом максимального строку здійснення такого заходу;

– використання посадовими особами органу державного нагляду неуніфікованих форм актів;

– з'ясування посадовими особами під час здійснення позапланового заходу державного нагляду питань, інших ніж ті, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення такого заходу.

   За новим Законом суб’єкт господарювання, посадові особи суб’єкта господарювання - юридичної особи не несуть відповідальності за відмову надавати пояснення щодо діяльності суб’єкта господарювання. Законом запроваджена нова функція – консультативна  підтримка суб’єктів господарювання, відповідно до якої органи державного нагляду безоплатно надають суб’єктам господарювання письмові консультації щодо вимог до провадження відповідної господарської діяльності та/або щодо здійснення державного нагляду. Консультації органів державного нагляду можуть бути загальними (стосуватися невизначеного кола суб’єктів господарювання) або індивідуальними (стосуватися конкретного суб’єкта господарювання). Загальні консультації оприлюднюються в офіційному виданні та на офіційному веб-сайті органу державного нагляду. Індивідуальні консультації надаються (надсилаються) суб’єктам господарювання протягом 15 календарних днів після отримання запиту. Суб’єкт господарювання може посилатися на загальні та адресовані йому індивідуальні консультації органів державного нагляду під час доведення правомірності своєї поведінки у відносинах із цими органами, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також під час судового розгляду.

   Суб’єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності, якщо він діяв відповідно до консультації органу державного нагляду, зокрема на підставі того, що індивідуальна або загальна консультація, у тому числі податкова, була змінена або скасована. Законом також розширені можливості захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання через залучення громадських об’єднань до контролю за законністю проведення заходів державного нагляду і до захисту прав суб’єктів господарювання. Так громадські об’єднання в особі їх уповноважених представників мають право здійснювати захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання під час здійснення щодо них заходів державного нагляду. Органи державного нагляду зобов’язані розглядати звернення громадських об’єднань, їх уповноважених представників в інтересах суб’єктів господарювання в порядку, встановленому для розгляду звернень суб’єктів господарювання.

   Розглядаючи проблему ефективності захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання при проведенні заходів державного нагляду, доречно звернути увагу на юридичне значення факту недопущення посадових осіб органу державного нагляду до проведення перевірки у зв`язку з порушенням порядку її проведення. Правомірність дій суб’єктів господарювання у випадку недопущення ними посадових осіб органу державного нагляду до проведення перевірки у зв`язку з порушенням порядку її проведення, підтверджується судовою практикою. Так юридичний висновок, зазначений в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.09.2012 № К/9991/42917/12 у справі за позовом ПП «Виробничо-комерційна фірма «Галат» до ДПІ у Київському районі м. Донецька засвідчує, що: «відповідно до ухвали суду факт допуску службових осіб контролюючого органу до перевірки є визнанням правомірності проведення такої перевірки».

   Тобто, факт допуску посадових осіб органу державного нагляду до проведення перевірки в умовах виявленого суб’єктом господарювання і невідкладно та обґрунтовано повідомленого зазначеним посадовим особам факту порушення органом державного нагляду (чи його посадовими особами) встановленого порядку проведення перевірки, у випадку подальшого судового спору був би підставою для суду тлумачити такий допуск як фактичне визнання суб’єктом господарювання такої перевірки правомірною.

   За таких обставин правомірність проведення перевірки виявилась би поза предметом судового розгляду, звузивши його до виключно результатів такої перевірки (акту за результатами перевірки, припису тощо). Належить зазначити, що обов’язок додержання вимог Закону при проведенні заходів державного нагляду стосується посадових осіб органу державного нагляду в тій же мірі, що й самих суб’єктів господарювання. Законом не передбачено для органів державного нагляду якихось «меж свободи» в дотриманні ними встановленого порядку проведення перевірок. Наприклад, не розпочинати перевірку у день її початку, визначену планом, наказом, посвідченням (направленням) на проведення перевірки; зазначати загальний строк перевірки 10 днів при визначеному Законом строку п`ять днів – для відповідних категорій суб’єктів господарювання; пред’являти суб’єкту господарювання замість оригіналу посвідчення (направлення) на проведення перевірки його копію, коли така копія передбачена Законом виключно для вручення суб’єкту господарювання; прибувати на перевірку зі сторонніми особами, не зазначеними у посвідченні (направленні) на проведення перевірки тощо.

   Вимоги зазначеного Порядку повинні дотримуватися повно, точно, відповідно до їх буквального дослівного змісту, що прямо і недвозначно передбачено нормою ст.19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та їх посадові особи при здійсненні повноважень зобов’язані діяти виключно на підставі, в межах та у спосіб, встановлений Законом. Прийняття Верховною Радою України 03.11.2016 року змін до законодавства в частині лібералізації державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності однозначно підтверджує курс держави на пріоритет прав бізнесу в Україні, особливо – прав і законних інтересів суб`єктів малого і середнього бізнесу. Одним із аргументів прийняття таких змін, висловлених авторами законопроекту і народними депутатами під час його пленарного обговорення було рішення забезпечити належний захист підприємництва в Україні від адміністративного тиску з боку органів державного нагляду, який за переконанням самих депутатів є неприйнятним і значною мірою корупціогенним. Слід зазначити, що органи державного нагляду в цілому стали більш відповідально відноситись до вимог чинного законодавства України при здійсненні заходів державного нагляду. Водночас, наявний ще певний момент інерції у діях органів державного нагляду, іноді ще схильних тлумачити чинне законодавство України, керуючись виключно власними корпоративними інтересами. За таких обставин захистити себе від дій органів державного нагляду, якщо вони були здійснені не у точній і повній відповідності з вимогами Закону, цілком можливо.

   Прийнятий Верховною Радою України, але наразі ще не підписаний Президентом України, а отже ще не набув чинності  Закон «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо лібералізації системи державного нагляду» створює нові, більш широкі можливості для захисту бізнесу і підприємництва. А максимально ефективно реалізувати їх для запобігання можливим утискам бізнесу, а за необхідності – для надійного захисту порушених прав і законних інтересів бізнесу завжди допоможуть фахівці-юристи.

Автор: В.І.Карабань