Статтею 41 Кодексу законів про працю України (КЗпП) визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з керівником підприємства усіх форм власності (філії, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, за умов одноразового грубого порушення трудових обов'язків.

Керівник може називатися директором, генеральним директором, ректором, керуючим, головою правління, начальником тощо. Керівника звільняє з роботи сам власник підприємства (установи, організації, закладу) або орган, уповноважений управляти майном.

При вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Порушення трудових обов’язків із прямим умислом може бути підставою для звільнення й у разі відсутності суттєвих наслідків, а значні негативні наслідки можуть бути підставою для кваліфікації порушення як грубого навіть через необережну вину.

Звільнення за пунктом 1 ст. 41 КЗпП є дисциплінарним стягненням і має проводитись із додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень згідно з чинним законодавством (обмежені строки застосування, обов’язкове письмове пояснення, ознайомлення з наказом (розпорядженням) під підпис).

Факт порушення (виявлення проступку), як правило, фіксується у відповідному акті, який складає або власник.

В обґрунтування своєї позиції суд послався на статтю 45 Конституції України, яка закріплює право кожного, хто працює, на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці (стаття 2 КЗпП України).

Відповідно до статті 52 КЗпП України для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

Згідно зі статтею 71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до статті 45 КЗпП на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Юридические советы: что необходимо знать при оформлении депозитов

На какие подводные камни можно попасть при оформлении депозита?
Оформление депозита имеет меньше рисков, чем кредит, но все же они есть.

Прежде всего, банки завлекают клиента плавающими ставками. На билбордах мы часто видим рекламу с большой, выше среднерыночной ставкой депозита, но, придя в банк и узнав подробности, оказывается, что данная ставка будет лишь один месяц и то в конце срока. А первый месяц, скорее всего, она будет намного меньшей.

Поэтому считайте эффективную ставку, т.е. тот процент, который Вам будут насчитывать на весь период вклада. Сразу интересуйтесь, какой будет ставка в случае досрочного снятия средств. Обычно в таком случае она уменьшается до 1% или даже 0,5%.

Если понимаете, что в скором времени деньги Вам понадобятся, то лучше открывать универсальные счета или оформлять депозиты с частичным снятием. Но и в этом случае нужно очень внимательно читать договор, чтобы избежать подвоха.

Банки не вечные, поэтому перестрахуйтесь. Лучше класть на депозит не больше 200 тыс. грн. Именно эта сумма является максимальной, которую в случае чего Вам сможет вернуть государство. Для этого при оформлении депозита удостоверьтесь, что банк является участником Фонда гарантирования вкладов физических лиц. Но помните, что вклады в золоте под компенсацию Фонда не попадают.

Планові перевірки підприємців у 2017 році

З’ясуймо, чи може підприємець не допустити до перевірки за відсутності графіка перевірок на сайті ДФС.

Ситуація: Підприємець на загальній формі оподаткування отримала повідомлення на перевірку від ГУ ДФС області з 20 лютого 2017 р.

Наказ підписано начальником ГУ ДФС, а виконання наказу покладено на його заступника. У наказі сказано, що перевірка призначена згідно з планом-графіком на перший квартал 2017 року. Остання перевірка була в 2015 році за 2014 рік.

Як визначити статус перевіряльників — хто має підписати направлення?
Немає уніфікованого акта про результати перевірки. Графіка перевірок ГУ ДФС на сайті також немає — ні на перший квартал, ні на перше півріччя 2017 року.
Чи правомірна перевірка та чи можна не допускати до неї?

Останні зміни щодо проведення перевірок — без ДПI?
Фактично маємо першу ластівку з питань оформлення та призначення планових перевірок ФОП. Спробуймо з'ясувати, як платник податків має читати документи, що надаються (надсилаються) фіскальним органом до початку перевірки.

Почнімо з роз'яснень ДФСУ щодо організації контрольно-перевірочної роботи фіскальними органами в нових умовах.

ДФСУ в листі від 17.01.2017 р. №1005/7/99-99-14-03-03-17 зазначила, що через внесені зміни Законом №1797 до ПКУ визначено перелік функцій ДПI лише у межах сервісного обслуговування платників податків, а функцію контрольно-перевірочної роботи закріплено виключно за контролюючими органами обласного та центрального рівня.

Отже, з 01.01.2017 р. організацію та проведення документальних і фактичних перевірок може бути здійснено (в т. ч. видано наказ про проведення, оформлено направлення (посвідчення), складено акт (довідку) та податкові повідомлення-рішення, вимоги (рішення) зі сплати ЄСВ, за їх результатами) лише зазначеними вище органами.

Але це не означає, що всіх працівників ДПI взагалі усунено від перевірок. Так, у цьому самому листі ДФСУ пояснює таке. Стосовно проведення перевірок працівниками структурних підрозділів аудиту ДПI, в яких реорганізація та переведення посадових осіб до обласного апарату не завершилися, то звертаємо увагу, що при організації перевірок доцільно керуватися пп. 1.2.1.2 та 1.2.1.3 Методрекомендацій №22 у частині порядку залучення таких посадових осіб до проведення перевірок.

Отже, що маємо на сьогодні: ДПI самостійно не призначає та не проводить документальних та фактичних перевірок. Але працівники ДПI, в яких не закінчилася реорганізація, можуть брати участь у перевірці у складі перевіряльників.

Тепер логічне запитання: як платник податків має визначити, яким чином вони залучені, — їх має бути вписано до направлення на перевірку? Скористаймося порадами ДФСУ, наданими у вищезазначеному листі.

Так, відповідно до пп. 1.2.1.3 Методрекомендацій №22, рішення про проведення документальної планової перевірки приймає керівник органу ДФС із зазначенням найменування органу ДФС, який прийняв рішення, та дати рішення, найменування та реквізитів суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться, мети, виду перевірки, періоду діяльності, який буде перевірятися, підстав для проведення перевірки, дати початку та тривалості перевірки тощо, яке з урахуванням вимог ПКУ оформлюється наказом, який підписується керівником або його заступником та скріплюється печаткою територіальних органів ДФС в областях, м. Києві, регіонального підрозділу Центрального офісу — для проведення документальних планових перевірок платників податків із залученням працівників органів ДФС відповідного регіону.

I до проведення документальних планових перевірок платників податків, що проводяться за рішенням керівника органу ДФС, на обліку в якому перебувають такі платники податків, працівники органів ДФС цього регіону можуть залучатися за письмовим дозволом (погодженням) керівника територіального органу ДФС в областях, м. Києві.
Враховуючи вищенаведене, можна дійти таких висновків:

1) оскільки в наказі на перевірку визначено особу, на яку покладено контроль за виконанням цього наказу, то, певно, ця особа — заступник начальника ГУ ДФС області — і буде підписувати направлення на перевірку посадових осіб ГУ ДФС області з її печаткою;

2) якщо до такої перевірки буде залучатися працівник ДПI (чи ОДПI), то, як каже пп. 1.2.1.3 Методрекомендації №22, — лише за письмовим дозволом (погодженням) керівника ГУ ДФС області.

Проте ми не впевнені, що разом із направленням на перевірку посадова особа ДПI (чи ОДПI) принесе такий письмовий дозвіл (погодження). Адже недопуск до перевірки відповідно до п. 81.1 ПКУ є можливим за непред'явлення копії наказу, направлення та посвідчення посадової особи органу ДФС — про якісь там погодження чи дозвіл ані слова.

План-графік перевірок — на сайті ДПI чи ГУ ДФС області?
Згідно зі змінами, внесеними до п. 77.1 ПКУ, план-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті ДФС до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Але ця норма діє лише з 01.01.2017 р., тож ГУ ДФС, попри зазначення про наявність такого плану перевірок на перший квартал 2017 року, фізично цього зробити не змогло.

Фактично, судячи з роз'яснення у ЗIР (підкатегорія 136.01), ця норма запрацює для 2018 року: на офіційному веб-порталі ДФС план-графік документальних планових перевірок на 2018 рік буде оприлюднено до 25 грудня 2017 року.

I тут постає запитання: якщо у 2016 році ще були права контролю у ДПI, яка, скажімо, оприлюднила графік таких перевірок, то чи може цей графік використовуватися ГУ ДФС області? На це запитання наразі відповіді немає, — як і немає самих планів-графіків на веб-сайтах органів ДФС.

Про оприлюднення інформації про здійснення планового заходу в Iнтегрованій автоматизованій системі йдеться й у ч. 1 ст. 5 Закону про держнагляд. I хоча ця вимога поширюється і на органи ДФС, проте наразі не може застосовуватися за відсутності цієї системи, де мали б оприлюднювати свої контрольні заходи всі контролюючі органи. Тому наразі план-графік має оприлюднюватися на власному веб-сайті кожним контролюючим органом окремо.

Попри очевидне порушення закону, відсутність плану-графіка не дає права на недопуск до перевірки відповідно до ПКУ.

Штатний розпис на підприємстві: коротко про головне від Держпраці

Яка необхідність складання штатного розпису на підприємствах різних форм власності? Розповідають фахівці Держпраці.

Законодавством не передбачено єдиних стандартів штатного розпису, тому він може мати довільну форму (окрім бюджетних установ та організацій, які складають документ за формою відповідно до Наказу Мінфіну від 28.01.2002 р. № 57).

Одним із законодавчих документів, в якому згадується штатний розпис є Господарський кодекс України. Зокрема ч. 3 ст. 64 Господарського кодексу передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Тобто підприємства та інші суб’єкти господарювання недержавної форми власності, та ті, в яких наявність штатного розпису не врегульовано чинним законодавством, вправі самостійно вирішувати питання щодо того, які посади займатимуть майбутні працівники, скільки необхідно робітників і яким буде розмір їхньої заробітної плати.

Держпраці зауважує, що з 01.01.2017 р., відповідно до Закону «Про державний бюджет на 2017 рік» та ст. 96 КЗпП, визначено, що мінімальна тарифна ставка (посадовий оклад) встановлюється на рівні прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Тому, при проведенні перевірок слід звертати увагу на дотримання суб’єктами господарювання цієї норми.

Мінпраці у своєму листі від 27.06.2007 р. №162/06/187-07 зазначає, що всі підприємства в Україні зобов’язані мати штатний розпис, оформлений відповідним чином.

Отже, зазначений документ є обов’язковим, навіть якщо на підприємстві працює одна людина, наприклад керівник.

Штатний розпис затверджується на початку діяльності підприємства. Розроблення штатного розпису має здійснюватися з урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема, Закону «Про оплату праці», Інструкції №58, Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010, випусків Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників.

З часом, за необхідності, створюється новий штатний розпис, або вносяться зміни до існуючого, зокрема у випадку введення нових штатних одиниць, зміни розміру заробітної плати або істотних умов роботи (систем і розмірів оплати праці, розрядів і найменувань посад тощо).

Після внесення змін видається наказ, який має містити обґрунтування цих нововведень і їх формулювання. У разі структурної перебудови підприємства видається наказ про затвердження нового штатного розпису і скасування чинного. В інших випадках наказом вносяться зміни без перезатвердження чинного документа.

Кількість і періодичність змін штатного розпису протягом року не обмежується. Але робити це щомісяця недоцільно, тому при складанні документа на початку року бажано враховувати перспективи розвитку підприємства.

Дата виведення посад (скорочення) або дата затвердження штатного розпису з урахуванням змін структури підприємства, наприклад, у зв’язку з реорганізацією (внесення змін до раніше визначених умов праці), мають бути такими, щоб підприємство, як цього вимагає ст. 49-2 КЗпП, мало змогу не пізніше ніж за два місяці попередити працівників, яких стосуються зміни.

Як здійснюється виплата страхових коштів працівникам, останній день непрацездатності яких припадав на нічну зміну

Рішення Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України № 21-6574а15 від 10 травня 2016 року дозволяє розібратися з підходом судової практики до такого неоднозначного випадку, як нарахування допомоги з тимчасової втрати працездатності при нестандартному графіку роботи з урахуванням нічних змін.

ВСУ в постанові від 26.04.2016 р. у справі № 21-6574а15 розглянув справу за позовом підприємства до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
У позовній заяві йшлося про те, що Фонд вважає неправомірною витратою страхових коштів те, що ПАТ здійснило їх виплату по 876 листкам непрацездатності тим працівникам, останній день непрацездатності яких припадав на нічну зміну.

Суди дійшли одностайності у визнанні протиправним та скасуванні рішення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про повернення страхових коштів та застосування до підприємства штрафу за неправомірну витрату таких коштів.

А саме за те, що підприємство здійснило виплату страхових коштів за листками непрацездатності тим працівникам, останній день непрацездатності яких припадав на нічну зміну. На думку Фонду, якщо останній день непрацездатності особи припадає на нічну зміну, яка триває з 19-ї до 7-ї години наступного дня, то за рахунок коштів Фонду підлягає оплаті лише перша частина такої зміни (з 19-ї до 24-ї години), а друга частина починаючи з опівночі й до 7-ї години ранку має бути оплачена за рахунок підприємства.

Проте з позиції судів, оскільки час початку і закінчення щоденної роботи передбачений правилами внутрішнього трудового розпорядку та графіками змінності позивача без поділу на день початку та день закінчення нічної зміни, то працівник, який не приступив до роботи на початку робочої зміни у зв’язку з непрацездатністю, не може розпочати роботу в середині цієї зміни.

Відтак, коли останній день непрацездатності працівника припадає на початок нічної зміни, то за рахунок Фонду виплачуються кошти за всю зміну.

Тобто якщо п’ятий день непрацездатності застрахованої особи припадає на нічну зміну, яка розпочинається цього дня, а закінчується наступного, оплата такого дня (зміни) тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок підприємства. Якщо ж, починаючи з шостого дня непрацездатності, допомога застрахованій особі виплачується Фондом і останній день непрацездатності припадає знову ж таки на нічну зміну, оплата такого дня (зміни) тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок Фонду.

А також у справі, що розглядається, суди встановили: згідно із графіками роботи, нічні зміни на підприємстві визначені без розбивки їх на частини, ці зміни у графіках відображені як «Н» у день їх початку, підсумований облік робочого часу чи його облік у годинах на підприємстві не застосовується.

Автор: Новости Profit-Consul

Як отримати електронний цифровий підпис

Законом України « Про електронний цифровий підпис» передбачено можливість фізичних і юридичних осіб у своїй діяльності використовувати електронний цифровий підпис.

Електронний цифровий підпис — вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача.

Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами — суб’єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ЦИФРОВОГО ПІДПИСУ КЛІЄНТОМ

Для того щоб стати власником сертифікатів ключів електронного цифрового підпису (далі —  ЕЦП) Вам необхідно:

1. Укласти Договір про надання послуг ЕЦП, одним зі способів:

— паперовий договір: підписати з боку Клієнта в двох екземплярах і разом з комплектом документів (перелік документів, для різних категорій та подати в Центр сертифікації адміністратору реєстрації для подальшої відправки в ТОВ «ЦСК «Україна».

— «безпаперовий» договір (в електронному вигляді): ознайомитись з Електронним договором, підписаним ЕЦП ТОВ «ЦСК «Україна», на сайті або в системі електронного документообігу «M.E.Doc». Після цього заповнити і підписати в одному екземплярі Картку приєднання до договору про надання послуг електронного цифрового підпису і подати її з повним комплектом документів адміністратору реєстрації. Договір підписувати не потрібно. Як і Договір про надання послуг ЕЦП, Картка приєднання має бути підписана керівником підприємства.

2. Сплатити рахунок за надання послуг ЕЦП згідно прайсу.

3. Сформувати в системі електронного документообігу «М.E.Doc» заявку на отримання відкритого ключа: згенерувати особистий ключ та картку реєстрації електронної заявки на посилений сертифікат підписувача ЕЦП.

4. Подати адміністратору реєстрації ТОВ «ЦСК «Україна» або ВПР (відокремлений пункт реєстрації) комплект необхідних документів.

Для отримання сертифікатів, в залежності від заявника, необхідно подавати такі комплекти документів:

1. Для юридичної особи:

— паспорт громадянина України (тільки оригінал) або інший документ, що його замінює (закордонний паспорт, тимчасове посвідчення громадянина України,
посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні (тимчасова або безстрокова), національний паспорт іноземця з перекладом на українську мову, засвідчений нотаріусом чи бюро перекладів, посвідчення біженця;

— оригінал (або нотаріально завірену копію) Статуту юридичної особи або Положення (юридичні особи, що зареєструвалися/внесли зміни до установчих документів, після 01.01.2016 року не мають установчих документів в паперовому вигляді),

— договір про надання послуг ЕЦП — в двох примірниках або Картку приєднання до електронного договору про надання послуг ЕЦП (в паперовому вигляді) — в одному примірнику;

— копія документа, що підтверджує державну реєстрацію (копія свідоцтва про державну реєстрацію, або копія виписки з ЄДР, або копія витягу з ЄДР,

— копії документів про призначення на посаду кожної особи, на підпис якої отримується сертифікат (керівника, головного бухгалтера, співробітника),

— копії паспортів громадян України (1 – 6 сторінки) кожної особи, на підпис якої отримується сертифікат (керівника, головного бухгалтера, співробітника) або інший документ, що його замінює,

— копії довідок про присвоєння ідентифікаційних номерів кожної особи, на підпис якої отримується сертифікат (керівника, головного бухгалтера, співробітника),

— довіреність – у випадку, коли за сертифікатами звертається не керівник організації,

— платіжне доручення.

2. Для фізичної особи:

— паспорт громадянина України або інший документ, що його замінює (для встановлення особи);

— заповнений та підписаний фізичною особою Договір про надання послуг ЕЦП — в двох примірниках або Картку приєднання до електронного договору про надання послуг ЕЦП (в паперовому вигляді) — в одному примірнику;

— копію паспорта громадянина України (1-6 сторінки та сторінки з адресою останнього місця реєстрації) або іншого документа, що його замінює (приймаються тільки якісні копії паспортів: чіткі фото та читабельний текст),

— копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (приймаються тільки якісні копії: чіткі та читабельні, без виправлень),

— заявка на формування посиленого сертифіката ЕЦП (в тому числі й на сертифікат шифрування), згенерована в системі «M.E.Doc» в електронному (.PCK) та паперовому вигляді (заповнена, перевірена та підписана фізичною особою);

— тільки нотаріально посвідчена довіреність та паспорт представника (для встановлення особи та повноважень представника), якщо за сертифікатами звертається не сама фізична особа (за умови надання повного і відповідно засвідченого комплекту документів);

— платіжне доручення.
Приблизна вартість отримання ЕЦП на 2 роки, становить до 200 грн для юридичних осіб, та для ФОП — до 150 грн.
Електронний підпис:

— засвідчує, що підписаний документ надходить від особи, яка його підписала;

— є гарантією того, що підписаний документ не зазнав модифікації з боку третіх осіб;

— позбавляє особу, яка підписала документ, можливості відмовитися від зобов’язань, викладених у цьому документі.

Ще однією перевагою ЕЦП є те, що його застосування дає змогу значно скоротити час руху документів в процесі оформлення звітів, обміну документацією, укладення правочинів. Тобто документи, підписані за допомогою ЕЦП, можуть бути передані через мережу Internet або локальну мережу лише за кілька секунд, забезпечує рівний доступ до документів усіх учасників електронного обміну, незалежно від їх місця перебування та віддаленості один від одного.

Отже, електронний цифровий підпис може використовуватися юридичними і фізичними особами як аналог власноручного підпису для надання електронному документу юридичної сили.

Українське законодавство про державно-приватне партнерство не сприяє розвитку відносин з інвесторами

Державно-приватне партнерство (ДПП) - досить новий механізм взаємодії держави з приватними фізичними та юридичними особами. Він з'явився в середині 80-х років минулого століття у зв'язку з неможливістю фінансування великих інфраструктурних проектів з державного бюджету, що змушувало залучати до участі в таких проектах приватні компанії.

Розглянемо, наскільки українське законодавство з питань ДПП сприяє розвитку такого партнерства.

Сфери застосування
Міжнародні документи, службовці загальновизнаним стандартом правового регулювання відносин у сфері ДПП, до яких відносяться так званий Зелений документ Європейського Союзу про ДПП 2004 року (European Commission. Green Paper on public - private partnerships and Community law on public contracts and concessions. COM (2004) 327 final. - Brussels, 2004) та

зразкові законодавчі положення про інфраструктурні проекти, що фінансуються приватними особами (звіт ЮНСІТРАЛ) 2003 року, виходять з того, що основними ознаками ДПП є фінансування, будівництво, реконструкція, управління та інші дії, пов'язані з поліпшенням об'єктів соціальної інфраструктури або наданням комунальних послуг. Соціальна інфраструктура - це комплекс об'єктів, що забезпечують умови функціонування суспільного виробництва і життєдіяльності населення, формування фізично та інтелектуально розвиненого, суспільно активного індивідуума.

Причому в рамках ДПП реалізуються не просто інфраструктурні проекти , а тільки ті , які мають важливе соціальне значення.

Світовий досвід показує, що обмеження державою кількості сфер і форм реалізації ДПП дозволяє ефективніше використовувати державні ресурси і спрямовувати їх на вирішення найбільш гострих проблем.

У той же час український законодавець досить широко визначає сфери ДПП - окрім сфер безпосередньо соціальної інфраструктури (наприклад , будівництво автострад , залізниць , злітно-посадкових смуг, мостів, тунелів і метрополітенів, портів; охорона здоров'я; туризм, відпочинок, культура та спорт), дозволяє використовувати ДПП і в сферах, які важко віднести до соціальної інфраструктури (розвідка родовищ корисних копалин, їх видобуток, виробництво і постачання тепла; поставка природного газу, виробництво і постачання електроенергії). І це не все. Закон України «Про державно - приватне партнерство» (Закон про ДПП) взагалі не містить вичерпного переліку сфер його застосування, він передбачає таке партнерство і в інших сферах, крім видів господарської діяльності, які дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам та організаціям.

Такий широкий підхід до сфер ДПП, ймовірно, помилковий. Більш вірним, швидше, є думка, що ознаки ДПП повинні бути чіткіше сформульовані в Законі України «Про державно - приватне партнерство», оскільки саме вони є критерієм для відповіді на питання, чи повинен певний проект здійснюватиметься в рамках ДПП з обов'язковим проведенням аналізу ефективності та іншими спеціальними процедурами, або він не є проектом згаданого партнерства. Одним з таких ознак має бути сфера застосування ДПП, обмежена соціальною інфраструктурою.

Якщо у держави є майно, необхідне для реалізації проектів, не пов'язаних із соціальною сферою, воно повинно передаватися приватним суб'єктам у власність у порядку приватизації або в користування на підставі договорів оренди, концесії та ін. Необхідно, нарешті, визначитися з тим, в яких сферах і в яких організаційних формах здійснюють господарську діяльність суб'єкти держсектора. Виходячи з того, що одним з основних завдань держави є забезпечення належного рівня життя його громадян та створення умов для ведення бізнесу суб'єктами приватного сектора, господарську діяльність суб'єктів державного сектора слід зосередити на стратегічно важливих галузях економіки.

Звернення інвестора
Відповідно до статті 10 Закону про ДПП пропозиції про здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів державної власності подаються органу, уповноваженому Кабінетом Міністрів України (КМУ) . При цьому існує якась нечіткість законодавства у питанні визначення цього органу.

Так , спеціально уповноваженим органом з питань ДПП є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (підпункти 1, 3 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого Указом Президента України від 31 травня 2011 № 634/ 2011), а Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами забезпечує реалізацію державної політики у сфері ДПП, розробку і реалізацію таких проектів (пункт 4 Положення про Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України, затвердженого Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 583/ 2011).

Однак обидва органи займаються цими питаннями не на підставі рішення КМУ (як зазначено в Законі про ДПП), а в силу Указів Президента. Крім цього, інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у реалізації політики ДПП у відповідних сферах. У свою чергу, місцеві органи влади формують і забезпечують реалізацію політики розвитку ДПП на відповідному рівні управління. Така ситуація породжує дублювання функцій, виникнення протиріч між органами влади, і головне - заплутує потенційного приватного партнера.

Проектна робота
Крім широкого підходу до сфер застосування ДПП, недолік його механізму полягає в складності, багаторівневості і забюрократизованість , що в умовах високого рівня корупції перешкоджає його ефективному використанню для активізації інвестиційної діяльності.

У всьому світі ДПП - це засіб залучення інвестицій в проекти, в яких держава намагається налагодити співпрацю з інвесторами, при цьому державні ресурси і комунальне майно використовуються ефективніше. А як це працює у нас? Ініціювати таке партнерство можуть як державні партнери (відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування або орган, уповноважений Радою Міністрів АРК), так і потенційні приватні партнери. Причому процедури такого ініціювання зовсім різні.

Як може ініціювати ДПП потенційний приватний партнер?
Для забезпечення більш ефективного використання майна державного партнера законодавство про ДПП передбачає проведення аналізу ефективності здійснення ДПП (порядок затверджено постановою КМУ від 11 квітня 2011 року № 384) . Зрозуміло, що такий аналіз може проводитися тільки при наявності пропозицій потенційного приватного партнера.

За результатами аналізу ефективності готується висновок, який слід узгодити з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, після чого уповноважений орган (швидше за все, Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами) приймає рішення про проведення конкурсу з відбору приватного партнера. При подальшій організації конкурсу цей документ також активно використовується (він обов'язково повинен міститися в конкурсній документації, з його урахуванням можуть встановлюватися істотні умови договору і т.д.).

Тому потенційний приватний партнер, який бажає ініціювати ДПП, повинен визначитися з об'єктом, підготувати інвестиційний проект, інші документи, запропонувати вигляд і зміст договору, надати документи уповноваженому органу та очікувати прийняття рішення про реалізацію проекту в рамках ДПП, після появи такого рішення перемогти в конкурсі, укласти договір і здійснювати моніторинг його реалізації. При цьому обов'язковими умовами конкурсу з відбору приватного партнера є кваліфікаційні вимоги до учасників конкурсу, які визначаються конкурсною комісією державного органу.

Можливо, при ініціюванні ДПП потенційним приватним партнером держава не погодиться ні з виглядом, ні з умовами пропонованого договору, а приватний партнер не буде відповідати кваліфікаційним вимогам, що пред'являються до учасників конкурсу. І це зрозуміло, адже основні параметри партнерства (вид договору, його умови, вимоги до партнера і т.д.) визначає саме держава, а до моменту появи документів потенційного приватного партнера вона (держава) ще не виробило свого бачення умов партнерства щодо об'єкта, який «пригледів» приватний партнер. Більше того, Закон про ДПП не передбачає чіткого переліку підстав відмови в державно - приватному партнерстві на відміну, наприклад, від Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який містить такий перелік.

У свою чергу, державному партнеру для ініціювання ДПП потрібно визначитися з інвестиційними проектами, які можуть бути реалізовані на основі ДПП, опублікувати їх переліки на державному, регіональному та місцевому рівнях, розробити техніко - економічні обґрунтування таких проектів з визначенням варіантів договірних відносин. Тільки після цього повинен з'явитися приватний партнер, на підставі пропозицій якого держава здійснює аналіз ефективності проекту, проводить конкурс з відбору приватного партнера та укладає договір. На жаль, за три роки дії Закону про ДПП переліки таких проектів не з'явилися.

Як бачимо, механізми ініціювання проектів ДПП, відбору приватного партнера важко назвати прозорими, мабуть, тому прикладів реального ДПП Україна ще не знає. У той же час саме прозорість відбору приватних компаній для участі в ДПП - проектах зводить нанівець виникнення ситуацій, коли приватні інвестори можуть просто «не потрапити» на конкурс або «не виграти» його через якісь корупційні впливи.

У країнах, що мають успішний досвід ДПП, законодавча база дозволяє максимально спростити адміністративні процедури і мінімізувати бюрократичні впливу. Наприклад, у Словаччині був спрощений перехід права власності на земельні ділянки в рамках здійснення проектів ДПП. Наш Закон про ДПП в цьому питанні займає жорстку позицію - передача об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності чи належать АРК, для виконання умов договору, укладеного в рамках ДПП, не тягне переходу права власності на ці об'єкти до приватного партнера. Право власності на об'єкти, добудовані, перебудовані, реконструйовані в рамках ДПП, належить державному партнеру.

Також вітчизняний Закон про ДПП покладає на державних партнерів єдиний обов'язок, який може зацікавити приватних партнерів: забезпечити можливість використання ділянки, необхідної для здійснення ДПП, на строк, встановлений договором.

Це означає, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, інша документація із землеустрою, необхідна відповідно до законодавства при наданні земельної ділянки у користування, а також документація щодо земельних ділянок, необхідним приватному партнеру для здійснення такого партнерства, розробляються на замовлення державного партнера. Державний партнер має погодити документацію із землеустрою з відповідними органами в установленому законодавством порядку, а у випадках, передбачених законом, - отримати позитивний висновок державної землевпорядної експертизи. При цьому фінансування робіт з розробки землевпорядної документації та її експертизи здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів або за рахунок коштів особи, яка подала пропозицію про здійснення ДПП. Скажемо прямо - невеликий асортимент засобів стимулювання приватного партнера до співпраці з державою.

У той же час у країнах, що активно розвивають ДПП, експерти відзначають такі тенденції у розвитку законодавства, як створення механізму застосування пільгового оподаткування при реалізації ДПП- проектів, затвердження типових форм контрактів, максимальна прозорість, передача істотної частки ризиків від публічного сектора приватному, спрощення бюрократичних, адміністративних процедур для учасників таких проектів.

Ризикова справа
Все вищевикладене дає підстави стверджувати, що українське законодавство не сприяє розвитку ДПП. Про це свідчать і ті ризики на шляху реалізації проектів ДПП, які виділяють потенційні приватні партнери.

Це, зокрема, відсутність у Бюджетному кодексі України норм про гарантування компенсації збитків приватного партнера, пов'язаних з невиконанням державою зобов'язань за договорами ДПП, відшкодування різниці в тарифах і т.д.; відсутність гарантій виконання державним партнером фінансових зобов'язань за проектами ДПП на весь термін їх реалізації у зв'язку з щорічним затвердженням бюджету і коригуванням бюджетних програм; відсутність податкових і митних пільг для реалізації проектів ДПП; відсутність впевненості приватного партнера в можливості рівноправної з державою захисту своїх інтересів; відсутність гарантії отримання приватним партнером від відповідних органів дозвільних документів та погоджень , необхідних для виконання умов договору; наявність високого рівня корупції в органах влади.

У свою чергу, до ризиків державного партнера відносяться можливість неефективного управління з боку приватного партнера майном, наданим державним партнером для виконання умов договору, несвоєчасне введення в експлуатацію предмета договору та його невідповідність критеріям, передбаченим договором.

Тому на питання, чому не працює Закон про ДПП, хочеться відповісти: яке може бути співпраця, партнерство, якщо державний партнер взагалі ще не визначився, які об'єкти потребують ДПП, а приватний партнер досить обґрунтовано побоюється вступати у відносини з державою?

Потреба української економіки в інвестиціях загальновідома. Світовий досвід свідчить, що одним з факторів, що сприяють їх залученню, є транспарентність (прозорість, послідовність) національного законодавства в питаннях здійснення підприємницької діяльності та правового режиму використання державного майна приватними інвесторами.

Однак складно назвати наше законодавство таким, хоча б тому, що, крім наведених вище недоліків Закону про ДПП, воно містить три абсолютно автономних способу укладання договорів про використання державного майна, в хитросплетіннях яких потрібно добре розбиратися.

Сподіваюся , що наведені нижче висновки допоможуть колегам і зацікавленим інвесторам у цьому питанні.

Другий - це процедура, встановлена Законом про ДПП. Потрібно мати на увазі, що концесійний та інші договори (оренда, лізинг) є формою ДПП лише у разі, якщо вони полягають у відповідності з процедурою, встановленою Законом про ДПП. Якщо ж не дотримуватися цієї процедури - не звертатися з відповідними документами до певних органів і не домагатися їх рішення про здійснення ДПП, на такий договір Закон про ДПП не поширюється.

Третій спосіб закріплений Порядком укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 № 296.